Історія України. Опорні конспекти та практичні заняття. 8 клас

Розділ І. Українські землі в XVI ст.

Політичне становище українських земель у першій половині XVI ст.

Після розпаду Русі-України й загибелі Галицько-Волинської держави українські землі втратили свою незалежність. У XIV ст., роздроблені на окремі князівства й ослаблені золотоординським ігом, вони підпали під владу інших держав, що й обумовлювало певні особливості їхнього розвитку.

Під владою Великого князівства Литовського (XIV ст.)

Основну частину українських земель, а саме Київ, Київщину, Переяславщину, Чернігово-Сіверщину, Поділля, захоплено за правління литовського князя Ольгерда. Це стало можливим через розгромну перемогу Ольгерда у 1362 р. над монголо-татарським військом на річці Сині Води (притока Південного Бугу).

Становище українських земель під владою Великого князівства Литовського було дещо кращим, ніж під владою інших держав тих часів. Попри залежність від правлячої династії Гедеміновичів, Київщина, Переяславщина, Волинь, Чернігово-Сіверщина та Поділля тривалий час зберігали свою автономію, мову, місцеві традиції та звичаї, свою самобутність. Литовські князі дотримувалися на захоплених землях правила: «Ми старого не рушимо, а нового не вводимо». Тому і державу часто називали «Литовсько-Руським князівством». Але врешті-решт наприкінці XV — у XVI ст. під тиском литовських правителів українські землі в складі Великого князівства Литовського втратили свою автономію.

Під владою Польського королівства (XIV ст.)

Після смерті 1340 р. Юрія II Болеслава розпочалася довголітня війна сусідніх держав за землі Галицько-Волинського князівства.

У 1340 р. польський король Казимир III здійснив похід на Галичину, захопив Львів і пограбував князівську казну. Однак, зустрівши опір, змушений був відступити. Правителем Галичини став боярин Дмитро.

Після тривалої боротьби Польща у 1387 р. захоплює Галичину.

Таким чином, під владою Польщі у XIV ст. опинились Галичина й Західна Волинь, а в XV ст. — Західне Поділля. Польські феодали намагалися оволодіти й іншими землями, що перебували під владою Великого князівства Литовського.

Під владою Молдовського князівства

XIV ст. — під владою Молдовського князівства опинилася Північна Буковина, яка перебувала під владою Угорської держави до кінця XVIII ст., коли потрапила під владу Австрійської імперії.

У другій половині XIV — XV ст. до складу Молдовського князівства увійшли Молдова (історична область на північному сході сучасної Румунії), Буковина і Бессарабія. Столицею Молдовського князівства у XIV ст. були міста Сірет і Байя, в XV ст. — Сучава, а з XVI ст. — Ясси. Найвища влада належала господареві (князеві), при якому велику роль відігравала боярська рада (диван). Першим господарем був Богдан І (1359-1365 рр.). Господар Штефан III Великий (1457-1504 рр.) домігся значної централізації держави і боровся проти іноземних загарбників. У 1538 р. Молдовське князівство потрапило під владу Османської імперії.

Під владою Угорщини

У XIII ст. під владою Угорщини опинилося Закарпаття.

Під владою Московської держави Зі зростанням могутності Московської держави у кінці XV — на початку XVI ст. тривають литовсько-московські війни, результатом яких стало приєднання до Московського царства Чернігово-Сіверських земель на початку XVI ст.

Загроза для українських земель з боку Кримського ханства (з XV ст.)

У XV ст. в умовах політичної роздробленості Золотої Орди та за підтримки литовських князів Кримське ханство поступово перетворюється на окреме державне утворення.

У другій половині XV ст., встановивши контроль над землями Північного Причорномор’я та Приазов’я, Кримське ханство почало здійснювати грабіжницькі походи на українські землі.

1482 р. — перший похід кримських татар на Правобережну Україну та Київ.

Висновки:

• у XIV-XVI ст. українські землі були завойовані іноземними державами, розчленовані на частини, між якими відбувся розрив економічних та культурних зв’язків, держава повністю втратила свою політичну незалежність;

• над українським населенням нависла загроза втрати своєї етнічної самобутності й культури, а також асиміляції сусідніми державами;

• особливий трагізм ситуації полягав у тому, що поневолення українського народу тривало сотні років;

• іноземне панування перешкоджало створенню українським народом власної державності.

Асиміляція — злиття одного народу з іншим, унаслідок чого один із них втрачає свою мову, культуру, національну самосвідомість.