Історія України. Опорні конспекти. 7 клас

Політичне, соціально-економічне та культурне життя удільних князівств у середині XII — першій половині XIII ст.

Київське князівство

• Князівство було одним із найрозвиненіших та густонаселених. У писемних джерелах згадано близько 80 міст і містечок: Вишгород, Богуслав, Корсунь, Іскоростень та ін.

• Київ залишався політичним центром Русі-України.

• За доби феодальної роздробленості князівство переживало економічне піднесення:

• джерелом багатства князівства були родючі чорноземи й поліські корисні копалини, вигідне розташування сприяло розвитку торгівлі, мережа річок пов’язувала з найвіддаленішими куточками Русі-України.

• У Київському князівстві:

• відбулись позитивні зміни в сільському господарстві (поширення плугу, зростання збору зернових, розвиток скотарства);

• розвивались ремесла і торгівля.

• Князівство не було спадковою вотчиною певної династії, тому стало об’єктом боротьби за владу (із 1154 по 1249 рр. правителі в Києві змінювались 47 разів).

• У 1169 р. володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, син Юрія Долгорукого, із військом напав на Київ. Вони знищили більшу частину населення Києва, пограбували й спалили храми, жінок забрали в рабство. Однак галицький, чернігівський і київський князі звільнили Київ і посадили на київський престол Святослава (1176-1194).

Мовою джерела

«...І грабували вони два дні увесь город... І не було помилування нікому: церкви горіли, християн убивали, а других в’язали, жінок вели в полон, силоміць розлучаючи із мужами їхніми, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І взяли вони майна безліч, і церкви оголили від ікон, і книг, і дзвони познімали всі... І був у Києві серед усіх людей стогін, і туга, і скорбота, і сльози безперестанні...»

Поступово політична роль Києва занепадає, він стає неспроможним відігравати роль об’єднавчого центру для роздробленої Русі-України. Київські князі втрачають свій вплив у правлінні Русі-України.

Переяславське князівство

• Князівство було невеликим (обмежувалося на заході й півночі Дніпром, Десною, Остром, на північному сході — верхів’ям Удаю, Сули, Хоролу, Псла, на сході і півдні землі Переяславщини межували зі Степом) і фактично не мало самостійності та залежало від Києва.

• Провідна роль в економічному житті належала м. Переяславу, в якому, як і в інших містах, розвивалися різні ремесла і торгівля.

• Ключові позиції в князівстві займало зернове господарство, а у північно-східних його районах — тваринництво та промисли.

• На сході та півдні князівство межувало зі Степом і постійно потерпало від набігів кочовиків.

• З метою захисту від кочовиків зведено:

• потужну Посульську оборонну лінію;

• міста-фортеці — Остерський городок, Баруч, Прилуки, Лубни, Жовнин та ін.

• Піднесення князівства за часів роздробленості пов’язують з князем Володимиром Глібовичем, який вів успішну боротьбу проти половців.

• Із Переяславщиною пов’язана перша літописна згадка назви «Україна», датована 1187 р.

Мовою джерела

«У рік 1187. ...У тім же поході розболівся Володимир Глібович... І принесли його в город Переяславль... і тут проставився він... і плакали по ньому всі переяславці... Він князь доблесний і всякими чеснотами був сповнений. За ним же Украяна багато потужила».

За доби роздробленості Переяславське князівство перетворилося на об’єкт постійної міжусобної боротьби, насамперед серед нащадків Володимира Мономаха.

Чернігівське князівство

• Найбільші міста Чернігівського князівства — Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Брянськ, Курськ, Стародуб — значні торговельні центри. Місцеві ремісники виготовляли мозаїку, полив’яну плитку, зброю, ювелірні прикраси, знаряддя праці тощо.

• Населення віддавало перевагу тваринництву, ремеслам та промислам над зерновим господарством, оскільки більша частина князівства розташовувалась у лісовій смузі.

• Чернігівські князі дбали про розбудову міста: протягом XII ст. було зведено Михайлівську, Благовіщенську, П’ятницьку церкви, Борисоглібський собор.

• Перщий чернігівський князь — Святослав (син Ярослава Мудрого). Його сини започаткували дві князівські династії: Олеговичів (Ольговичів) та Давидовичів.

• Було утворено Новгород-Сіверське князівство, за однією з версій наприкінці XI ст. за ухвалою Любецького з’їзду, а за іншою — в 20-40 рр. XII ст. Князівство формально підпорядковувалось Чернігову, але фактично місцеві князі проводили самостійну політику.

• У XII ст. розпочалась жорстка міжусобна боротьба між Давидовичами та Ольговичами за володіння Новгород-Сіверським князівством. Міжусобиці перешкоджали економічному розвитку та політичній єдності князівства.

• Із Чернігівщиною пов’язана подія, яка згодом була увічнена невідомим автором у поемі «Слово о полку Ігоревім»:

• у 1185 р. відбувся похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців, який закінчився ганебною поразкою на берегах р. Каяли, а сам князь потрапив у полон до половців;

Мовою джерела

«Ігор сей, славен князь, міццю розум оперезав, мужністю сердечною нагострив, ратного духу виповнився та й повів полки свої хоробрі на землю Половецьку, за землю Руську!»

• у 1187 р. цю подію описав геніальний невідомий поет XII ст., устами якого було озвучене звернення до русичів із закликом до єдності й застереження про лихо, на яке наражали Руську землю міжкнязівські чвари й розбрат.