Конспект лекцій з дисципліни «Історія України»

2. Індустріалізація в Україні. Два шляхи її здійснення.

Перемога сталінського погляду на індустріалізацію означала відмову від принципів НЕПу, перехід до директивного планування та до командно-адміністративних методів управління. Важка промисловість була передана в підпорядкування загальносоюзних наркоматів. Майже вся економіка України була підпорядкована центральним органам управління, що часто відбувалось проти волі місцевого керівництва.

Основною ланкою індустріалізації СРСР стала важка промисловість - виробництво засобів виробництва, енергетика, паливна та хімічна промисловість, металургія, машинобудування тощо.

Хоч процес індустріалізації в Україні загалом копіював загальносоюзну модель, він мав ряд особливостей. Зокрема республіка отримувала понад 20 % загальних капіталовкладень і з 1500 нових промислових підприємств 400 планувалося спорудити в Україні.

Серед найбільших промислових об'єктів виділялись 35 гігантів вартістю 100 млн. кожний. В Україні знаходилось 12 з них: 7 новобудов та 5 підприємств, які підлягали докорінній реконструкції. До новобудов належали три металургійні заводи: "Запоріжсталь", "Криворіжсталь" та "Азовсталь", Дніпрогес, Дніпроалюмінійбуд, Краматорський машинобудівний і Харківський тракторний заводи. Серед реконструйованих гігантів були чотири металургійні заводи - Макіївці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Комунарську та Луганський паровозобудівний завод.

Завдяки будівництву на території республіки великих електростанцій Україна вже в 1931 р. досягла рівня розвитку електроенергетики, передбаченого планом ГОЕЛРО.

Швидкими темпами споруджувався ХТЗ. Через 18 місяців після початку будівництва з конвеєра заводу зійшли перші трактори. У 1932 р. ХТЗ випустив 16,8 тис. тракторів. Запорізький завод "Комунар" після реконструкції став найбільшим у світі виробником зернозбиральних комбайнів, а Харківський завод "Серп і молот" почав випускати складні молотарки в кількості, що могла забезпечити потреби сільського господарства усього Радянського Союзу.

Прискорювала темпи розвитку хімічна промисловість. На Горлівському азотно-туковому комбінаті наприкінці другої п'ятирічки освоїли виробництво добрив для сільського господарства, а в третій п'ятирічці їх розпочав виробляти і Дніпродзержинський хімічний комбінат. У 1933 р. розгорнулось будівництво ще одного гіганта хімічної промисловості в Сєвєродонецьку. Суттєві зрушення відбувались у харчовій промисловості, де виникли нові для України галузі - маргаринова, молочна, комбікормова, хлібопекарна тощо. За 1928-1937 рр. в Україні стало до ладу п'ять великих м'ясокомбінатів.

Практично заново в республіці створювалась легка промисловість. У Києві, Харкові і Дніпропетровську були побудовані три взуттєві фабрики з конвеєрним виробництвом. В Одесі, Харкові та Києві налагодили виробництво продукції трикотажні фабрики тощо. Але легка промисловість, яка працювала на задоволення потреб людей, на забезпечувала зростання їх матеріального добробуту, значно відставала за темпами від важкої промисловості і розвивалась за "залишковим принципом". Відповідно до планів першої п’ятирічки, у важку індустрію України передбачалося вкласти 87,5 % асигнованих коштів, а в легку та харчову - лише 12,5 %. Це призвело до суттєвого зниження рівня життя - знову з'явились черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого, життя в бараках тощо.

Це можна пояснити насамперед тим, що радянська індустріалізація, як уже відзначалось, здійснювалася за рахунок лише власних джерел фінансування, і пошук їх був головним у політиці партії і однією з причин внутрішньопартійної боротьби. На одночасний розвиток усіх галузей економіки коштів не вистачало, тому треба було, по-перше, вибирати, яким галузям віддавати перевагу, а по друге, знаходити додаткові джерела фінансування. В результаті гострої ідейно-політичної боротьби було прийнято рішення здійснювати індустріалізацію за рахунок селянства - про переливання коштів із села в місто для фінансування промисловості.

Незважаючи на те, що жодна з перших довоєнних п’ятирічок не була виконана в повному обсязі, все ж індустріалізація вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку, докорінно змінивши структуру господарства: зросла частка промисловості в порівнянні з часткою сільського господарства в загальному обсязі валової продукції республіки; у валовій продукції самої промисловості дедалі більше домінує виробництво засобів виробництва; дрібна промисловість (кустарно-ремісничі підприємства, окремі товаровиробники) витісняється великою індустрією.

Наслідки індустріалізації були неоднозначними. Можна говорити про позитивні результати індустріалізації і негативні наслідки, спричинені насамперед методами, якими вона проводилась.

1. Індустріалізація сприяла перетворенню країни з аграрної в індустріально-аграрну, менше, ніж раніше, залежну від Заходу;

2. Зміцнилась обороноздатність країни;

3. Відбулися структурні зміни в промисловості, переважала вже не легка і харчова галузі, а важка індустрія.

4. Індустріалізація допомогла уряду вирішити і таку складну соціальну проблему, як безробіття. В Україні число промислових робітників виросло майже вдвічі.

5. До кінця 30-х років Україна стала основною металургійною, вугільною, машинобудівною базою СРСР.

До негативних наслідків сталінської індустріалізації слід віднести:

- скорочення темпів розвитку сільського господарства та галузей легкої і харчової промисловості, що призвело до зниження життєвого рівня населення;

- нераціональне і нерівномірне розміщення продуктивних сил;

- посилення централізації управління промисловістю та ігнорування економічних механізмів регулювання;

- прискорена урбанізація, яка призвела до ускладнення житлової та продовольчої проблеми;

- посилення репресій проти інженерно-технічних працівників.

Вимоги сталінського керівництва прискорити індустріалізацію, прагнення здійснити її за будь-яку ціну дорого коштувало українському народові.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.