Географія. Опорні конспекти. Україна у світі: природа, населення. 8 клас

Конспект № 51

Урбанізація

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• розуміє поняття «урбанізація», «субурбанізація», «агломерація», «мегалополіс»;

• визначає показники урбанізованості території;

• показує на карті та називає регіони світу, країни, області в Україні з найбільшим і найменшим рівнем урбанізації, найбільші агломерації, найбільші міста в Україні;

• знаходить у різних джерелах інформацію, що характеризує особливості міського розселення в світі й окремих країнах, Україні й окремих її областях;

• розрізняє поняття «місто», «міська агломерація», «мегалополіс», «темпи урбанізації», «рівень урбанізації»;

• порівнює рівень і темпи урбанізації в Україні та світі;

• оцінює важливість знань про розселення населення.

Урбанізація як всесвітній процес: стадії розвитку. Справжнім феноменом суспільного розвитку ХІХ-ХХІ ст. стало швидке зростання міст. Нині щороку міське населення збільшується приблизно на 50 млн осіб, тобто більше, ніж становить населення України. Тут люди живуть, навчаються, працюють, проводять своє дозвілля. Паралельно з принадами міського способу життя виник ряд гострих проблем, які фахівці називають «хворобами міста»: катастрофічне забруднення довкілля, тони неутилізованого сміття, шум і стреси, значне скупчення людей. Усе це наслідки явища урбанізації.

Урбанізація (від латинського urbanus — міський) — процес швидкого зростання міського населення, поширення міського способу життя та підвищення ролі міст у розвитку суспільства.

Вважають, що процес урбанізації пройшов кілька стадій. Перша — охопила період від появи перших міст у IV-III тисячолітті до н. е. до початку XIX ст. Друга пов’язана зі швидкими темпами зростання кількості міст та їх жителів протягом XIX - першої половини XX ст. Якщо в XIX ст. урбанізація охопила лише розвинені країни Європи та Північної Америки, то у ХХ-ХХІ ст. вона набула всесвітнього характеру, тобто охопила всі регіони земної кулі. Третя стадія полягає у посиленні ролі міст у житті суспільства: відбувається концентрація людей, інтелектуальних сил, фінансових і матеріальних благ, політичних, економічних та культурних установ у містах. Наприкінці XX — початку XXI ст. почалася четверта стадія урбанізації. Стомлене від міського способу життя людство взяло курс на дезурбанізацію, ознаками якої є розселення людей поза містом, зростання передмість, малих містечок, куди людині можна втекти від міських проблем і міської метушні. Розвинені країни світу пройшли вже всі чотири стадії. Країни, що розвиваються, перебувають на другій-третій стадіях. Але урбанізація є глобальним, тобто повсюдним процесом.

Зростання частки міського населення світу

Загальні риси урбанізації. Як глобальний процес урбанізація має загальні риси, властиві усім країнам світу.

Загальні риси урбанізації

Відбувається швидке зростання міського населення. Якщо на початку XIX ст. у містах проживало 3 % населення світу, то через 100 років цей показник зріс до 14 %, а на початку XXI ст. становить уже 51 %. До 2030 р. очікується, що частка міських жителів становитиме 60 %. Які причини зумовили такі стрімкі темпи зростання міського населення? Насамперед, це міграція людей із села до міста. Крім того, межі міст розширюються, і вони поглинають передмістя. Виникають і нові міста, а у Зв’язку з розвитком промисловості та сфери послуг деякі села перетворюються на міста. Зрештою, природний приріст у самих містах більший, ніж у селах, що веде до швидкого зростання їхньої людності.

Відбувається концентрація населення та господарства у великих містах. Саме такі міста найбільше відповідають економічним і духовним запитам людей. Тут є чимало робочих місць, особливо сучасних наукомістких виробництв, добре розвинена сфера послуг: заклади освіти, культури, побутового обслуговування, місця відпочинку, а це приваблює людей. Якщо на початку XX ст. великих міст у світі налічувалося близько 360, то тепер їх понад 2500. Серед великих міст найшвидше зростає населення міст-мільйонників. Ще 100 років тому в світі їх було всього 10, нині ж їх 412. А міст-мультимільйонників уже налічується 44, серед яких 29 міст мають населення 5-10 млн осіб, 12 міст — 10-20 млн осіб, а 3 міста — понад 20 млн осіб. Ви вже знаєте, що найбільшим містом світу є китайський Шанхай, в якому проживає 24,2 млн осіб.

Великі міста обростають містами-супутниками, залучаючи їх у зону свого впливу. Міста-супутники знаходяться на відстані не більше 30 км від головного міста і тісно пов’язані з ним економічними відносинами. Водночас у сферу впливу великих Міст потрапляють також найближчі селища та сільські населені пункти. Так відбувається перехід до міських агломерацій.

Міська агломерація (з латини — приєдную) — група населених пунктів, між якими існують тісні зв’язки (транспортні, виробничі, трудові, культурно-побутові) та частими є «маятникові» міграції населення. Це більша за місто форма розселення. Вона є основною формою міського розселення у розвинених країнах.

Кожна міська агломерація формується навколо великого міста або кількох близько розташованих міст, які називають ядром (ядрами) агломерації. Якщо ядро одне, міська агломерація називається моноцентричною, наприклад: Лондонська, Паризька, Нью-Иоркська, Сан-Паулу, Київська та ін. Якщо зростаються передміськими зонами два міста, агломерація називається біцентричною. Зокрема, такою є найбільша в світі за кількістю мешканців Токійсько-Йокогамська агломерація в Японії, населення якої становить 37,7 млн осіб. Якщо ж ядер агломерації кілька, її називають поліцентричною. Такими є Рурська агломерація на заході Німеччини (зростається близько 100 міст) і Верхньосілезька на півдні Польщі (близько 20 міст). Найбільші агломерації з’єднані транспортними комунікаціями та формують опорний каркас розселення.

Але в наш час подекуди навіть міські агломерації зростаються між собою й утворюють суцільні урбанізовані зони, що є найбільшими формами розселення та називаються мегаполісами.

Мегаполіс (з грецької — велике місто) — це група міських агломерацій, які майже зливаються забудовою та мають єдину інфраструктуру. Мегаполіси складаються стихійно. їх поява пояснюється надмірною концентрацією міського населення. Однак мегаполіс не являє собою суцільну забудову. 90 % його території становлять відкриті простори. Але складові мегаполісу пов’язані між собою економічно. Всі мегаполіси мають лінійний характер забудови, витягнутої уздовж транспортних магістралей. На відміну від міських агломерацій, у них проживають десятки мільйонів людей.

Нині у світі сформувалося вісім мегаполісів. На території США виникли три мегаполіси: Приатлантичний (або Бос-Ваш, тобто від Бостона до Вашингтона, 50 млн осіб), Приозерний (або Чи-Піттс, від Чикаго до Піттсбурга, 35 млн осіб) і Каліфорнійський (або Сан-Сан, від Сан-Франциско до Сан-Дієго, 20 млн осіб). У Японії існує мегаполіс То найдо (від Токіо на південь до міста Кобе), в якому проживає майже половина населення держави (70 млн осіб). У Західній Європі сформувалися мегаполіси Прирейнський (Рандстад) та Англійський, які часто об’єднують в один — Європейський хребет, населення якого становить 89,8 млн осіб. Він тягнеться від півночі Італії до півдня Великої Британії. Два мегаполіси виникли в Китаї: Дельта річки Янцзи (де зливається близько 20 міських агломерацій із загальною кількістю населення 80 млн осіб) і Дельта Перлинної річки (в районі Сянгану, охоплює 11 агломерацій, 47,3 млн осіб). Іноді мегаполісом називають Москву із однойменною областю в Росії, де мешкає близько 20 млн осіб. Формується Бразильський мегаполіс між Ріо-де-Жанейро та Сан-Паулу з населенням близько 38 млн осіб.

Відмінності урбанізації в різних країнах світу. Явище урбанізації має свої особливості в країнах різних типів. Основними ознаками, якими різниться цей процес у розвинених країнах і тих, що розвиваються, є рівень і темпи урбанізації.

Рівень урбанізації свідчить, яка частка загальної кількості людей країни проживає в містах. Високим вважається рівень урбанізації понад 50 %, середнім — 20-50 %, низьким — менше 20 %. Темпи урбанізації — це швидкість зростання міського населення.

Для розвинених країн характерні переважно високий рівень і низькі темпи урбанізації. Більше того, з кінця XX ст. населення великих міст Західної Європи почало зменшуватися. Щороку в середньому на 1 млн осіб скорочується кількість міських жителів у США. Зменшується й населення Токіо. Це результат процесу субурбанізації.

Субурбанізація відплив міського населення у передмістя, що супроводжується зростанням і розвитком приміської зони. Унаслідок цього розвивається приміська зона та формуються великі міські агломерації. Причому в ядрі такої агломерації живе лише 1/3-1/4 частина населення, основна маса людей мешкає в передмістях і містах-супутниках. Це явище пов’язують із напруженою екологічною ситуацією в місті, дешевшою землею для будівництва власного будинку в приміській зоні та високим розвитком транспорту, що дає можливість жити ближче до природи та щоденно їздити на роботу до міста.

Для країн, що розвиваються, характерний середній або низький рівень урбанізації. Щоправда, у більшості країн Латинської Америки, країнах Перської затоки, Північної Африки, нових індустріальних країнах Азії він уже високий. Темпи урбанізації дуже високі — в 4,5 разу вищі, ніж у розвинених країнах, що дає підстави говорити про «міський вибух». Із перенаселених сіл, у яких немає роботи й елементарних умов проживання, люди їдуть до міст шукати кращої долі. При цьому швидко зростає частка міського населення країн. Але всіх переселенців місто не в змозі забезпечити житлом і роботою. Це явище отримало назву хибна урбанізація.

Хибна урбанізація — зростання міського населення, що не супроводжується формуванням міського способу життя. За хибної урбанізації околиці величезних міст перетворюються на перенаселені нетрі з антисанітарними умовами, де люди живуть у наметах, картонних коробках, дерев’яних ящиках. Такі квартали є розсадниками хвороб і злочинності. У Бразилії їх називають «фавелами», у Перу та Колумбії — «барріос кландестінос», в Індії — «басті», в Африці — «бідонвілями».

За умов хибної урбанізації у промисловому виробництві країни зазвичай домінує одне місто, яке часто є столицею. Приміром, Монтевідео дає 3/4 всієї промислової продукції Уругваю, Буенос-Айрес — 2/3 продукції Аргентини, Ліма — понад 1/2 товарів Перу.

Останні роки за умов науково-технічного прогресу в розвинених державах змінюються функції сільських поселень. Для них притаманним стає явище рурбанізації (з англійської — сільський і латини — міський) — процес поширення міського способу життя в селі. При цьому в село переносяться міські галузі господарської діяльності: сфера послуг і промисловість. У селі зростає кількість котеджів міських жителів. Найбільш рурбанізованою є місцевість навколо Парижа. Тут проживає понад 400 тис. селян, серед яких лише 15 % працюють у сільському господарстві, інші працюють у столиці або передмістях чи обслуговують туристів.

Отже, розселення є складною системою розміщення людей по території, яка склалася історично та постійно змінюється.

Урбанізація в Україні. Процес урбанізації в Україні розпочався у XIX ст. Особливо він прискорився після скасування кріпацтва 1861 р. та початку швидкого темпу розвитку промисловості. Але міське населення тривалий час становило незначну частку населення.

Починаючи з 1930-х рр. у зв’язку зі спланованим радянською владою голодомором у селі та форсуванням процесів розвитку промисловості процес урбанізації прискорився. Він був керованим державою: будувалися нові міста, розширювалися старі. З сіл прибуло населення, утворюючи клас робітників. У 1940 р. в Україні вже було 255 міст і 459 селищ міського типу, рівень урбанізації становив 36,2 %. Лідером урбанізації став Донбас, де дорівнював 74 %. За ним ішли Харківщина та Дніпропетровщина.

Після Другої світової війни темпи урбанізації зросли ще більше. Наприкінці 50-х рр, XX ст. в Україні вже було 332 міста та 744 смт, а рівень урбанізації збільшився до 45,7 %. У 60-70-х рр. почали формуватися міські агломерації навколо таких ядер, як Київ, Харків, Дніпро (Дніпропетровськ), Донецьк, Одеса, Львів. Рівень урбанізації вже був високим і досяг 60,8%.

Зростання частки міського населення в Україні

На початку 1990-х рр. рівень урбанізації майже досяг сучасного, що засвідчило перетворення України на високоурбанізовану країну. Кількість міст зросла до 437, а п’ять із них були містами-мільйонниками. Сформувалися 19 міських агломерацій. Темпи урбанізації уповільнилися. Розпочалися процеси субурбанізації. Разом із тим процеси урбанізації мали однобічний характер, спрямований на промисловий розвиток, і другорядним вважалося удосконалення соціальної сфери. Якість міського життя була невисокою, наростали екологічні проблеми, сфера послуг не відповідала нормам міського способу життя, особливо у малих і середніх містах.

На сучасному етапі для України притаманні високий рівень (68,7 %) та низькі темпи урбанізації. У результаті субурбанізацїі сформувалися міські агломерації — найбільша форма міського розселення в Україні. У них проживає близько 36 % населення країни. До моноцентричних агломерацій належать, зокрема, Київська (5,2 млн осіб), Харківська (2,2 млн осіб), Одеська (1,5 млн осіб), Львівська (1,5 млн осіб), Запорізька (1,1 млн осіб) та інші. Біцентричними є Дніпровсько-Кам’янська (2,4 млн осіб), Донецько-Макіївська (2 млн осіб), Горлівсько-Єнакіївська (783 тис. осіб), Ужгородсько-Мукачівська (469 тис. осіб), Лисичансько-Сєверодонецька (360 тис. осіб), Калуш-Долинська (298 тис. осіб) агломерації. Поліцентрична агломерація сформувалася на Донбасі (4,7 млн осіб).