Відповіді на екзаменаційці питання з дисципліни - Історія Україна

46. Феміністична спрямованість («Некультурна», «Природа», «Битва»)

Написана 1887 року і надрукована українською мовою через одинадцять років новела «Природа» скандалізувала «благопристойне» чернівецьке товариство. Сміливий виклик лицемірно-благочестивому міщанському середовищу – так сприйняли читачі цю одну з найбільш довершених новел Кобилянської. Але, окрім ідейної лінії вбачаємо традиційне вплетення Кобилянською й ґендерних сюжетних елементів. Героїня новели – це виразно окреслена індивідуальність, що діє і живе в згоді з своїми бажаннями і розумом, оптимістично дивиться на світ.

Привабливість героїні цієї новели – в небуденності, в оригінальності характеру, у вродженій відразі до всього міщанського й філістерського. Таких людей міщанське оточення не розуміє, вбачаючи в ній лише еротичну дівчину. Воно вважає їх диваками, сахається їх. І саме такі, з яскраво виявленим індивідуальним характером особистості привертають увагу письменниці. Вони люблять музику, як і їх авторка, світ часто сприймають через звуки мелодій, він розкривається перед ними симфонією, часом сонатою, а в ясні хвилі – радісною піснею, що пориває до верховин, збуджує найшляхетніші почуття. 

У німецько- й україномовному варіантах відоме оповідання «Природа» (1895) написане на основі вражень від виходів у гори, отже, автобіографічне. Показуючи зустрічі міської панночки і гуцульського леґіня серед пишної карпатської природи, заглиблюючись у психіку героїв, письменниця показує відмінність між ними, зумовлену умовностями виховання дівчини і нічим не спотворенимі життям сина диких гір. Хоч життя гуцула зовні одноманітне, проте в ньому більше змісту, ніж у вилощених, проте внутрішньо порожніх містечкових паничів. Така ідея оповідання відтінюється й пейзажними описами. Героїня зізнається, що в горах набиралася сили й терплячості, святкувала свої «золоті години побіди», коли вибиралася на небезпечні, стрімкі скелі, «придивлялася зблизька вірлові, його чорним, іскристим, ворожим очам, його чатуючій, наперед нахиленій поставі».

Оповідання “Некультурна” також багатоаспектне. Авторка своїм твором доводить, що в українців існує так званий вроджений аристократизм і інтелігентність, які не мають прямого зв’язку з родоводом і освітою. Параска – звичайна гуцулка, але чи не найкраща представниця народу, серед якого виросла і увібрала в себе усе, що він створив за багато століть свого розвитку, усе, що можна вмістити у багатозначне слово “культура”. Твір багатий на містичні і нераціональні елементи: ворожіння, віщі сни, символи тощо. Героїня щиро вірить у свою долю, яка вже заздалегідь визначена, вірить у своє щастя, яке їй колись наворожив старий дід, але снам довіряє лише “добрим”. У “Некультурній” часто зустрічається позареальне “щось”, на яке багата містична подорож Параски. Усе, що траплялося героїні під час цієї подорожі, було ніби з потойбіччя: і ліс, і потік води, і “чортівський млин”. Місяць, один з найуживаніших Ольгою Кобилянською символів, у “Некуль­турній” подається втіленням світлого, реального, позитивного. Як і Марія з повісті “Земля”, Параска ставиться до слова як до матеріальної, діє­вої сили, її прокльони досягають своєї мети. Символічні кольороназви і числа у творі представлені нешироко.У цілому оповідання “Некультурна” не можна розгля­дати як таке, що має тільки реальне семантичне поле. У ньому ірреальне активно впли­ває на буття реального світу, нерозривно пов’язане з ним. Реалістичне, ледь романтизоване, з ознаками символізму концептуальне світобачення письменниці, закорінене у глибини української ментальності загалом і жіночої зокрема, зумовило появу низки творів з “подвійним” семантичним полем, де поряд з власне реальною площиною існує ірреальна.

Леся Українка писала, що ліс і гори є рідною стихією Кобилянської, саме при їх зображенні вона «дає повний розмах крилам своєї фантазії» і цим самим створює відповідний настрій. У слушності спостереження критика переконуємося при знайомстві з новелою «Битва» (1896), може, одним з найкращих творів нашої прози, де подано одухотворені картини гірської природи.

Знищення промисловою фірмою могутнього лісу в Буковинських Карпатах передано з винятковою силою художньої персоніфікації. Перший удар сокири по старій смереці покотився луною підгір'ям. Дерева спочатку затамували дихання, а потім між ними прошелестів «стривожений шепіт, зітхання, врешті піднявся шум, немов від вихру». Голоси дерев наповнили повітря, що «аж ставало лячно», піднялися під хмари, «загуркотіли бурею». З неба досипалися «тяжкі краплі дощу», блискавиці «летіли в смереки», а «грім пробував розсаджувати гори». Як бачимо, Кобилянська майстерно використовує прийоми імпресіоністичної образності, чим досягає глибшого реалістичного змалювання трагічної картини загибелі лісу. Сили природи не зупинили вбивць: одне за одним падали столітні дерева, гори були «обсіяні їх трупами», «одні коло одних, голова об голову, групами або одне верх другого».

Донесенню задуму письменниці до читача сприяє жанрово-композиційна структура твору. Новела складається з дванадцяти фрагментів, кожний з яких несе самостійне образне навантаження, водночас розділи органічно поєднані емоційною тональністю. Тому й відносила Леся Українка «Битву» до «симфонічного» жанру, де змальовані картини постійно супроводжуються ліричними відступами. Персоніфіковані пейзажні описи і душевні переживання автора зливаються в новелі «в одну нероздільну гармонію».

Новела й сьогодні не втратила виховного значення: це один з кращих творів, що всім своїм пафосом спрямований на захист природи. «Битва» справедливо вважається перлиною лірики в прозі, одним з найкращих зразків цього жанру у всесвітньому письменстві.