Відповіді до екзамену - історія країн Європи та Америки

45. Міжнародні відносини у другій половині 40-х-50-х роках.

1945 р. відкрив нову сторінку в історії XX століття. Геополітична структура сві­ту в результаті поразки Німеччини та її союзників дістала нові центри впливу. Світ усе більше ставав біполярним. У розміщенні сил Захід — Схід провідна роль належала тепер Сполученим Штатам Аме­рики й Радянському Союзу. СРСР не тільки вийшов з міжнародної ізоляції, але й став визнаною всіма великою державою, що відігравала одну з ключових ролей у міжнародних справах. Офіційним закріпленням цього статусу була участь СРСР у створенні ООН (1945 р.). У Раді Безпеки ООН Радянський Союз став одним з п’яти постійних членів, поряд зі США, Англією, Францією й Китаєм. Здавалося, що ті, від кого залежали долі людей післявоєнного покоління, засвоять уроки війни й усе буде зроблено для забезпечення міцного миру. Однак цього не сталося. Учорашні союзники по антигітлерівській коаліції боялися посилення впливу СРСР у Європі, установлення в ряді європейських країн слухняних комуністичних режимів. З перших же днів радянське керівництво спробувало ізолювати ці країни від іншого світу. Західні країни обвинувачували СРСР у тому, що він відгородив країни центральної й південно-східної Європи від усього світу залізною завісою. Уперше про це відкрито сказав колишній прем’єр Великобританії Уїнстон Черчілль у промові, яку він виголосив у 1946 р. у Фултоні (США) в присутності президента Гаррі Трумена. Ця промова містила заклик до посилення тиску на Радянський Союз для того, щоб домогтися від нього як зовнішньополітичних поступок, так і внутрішніх змін. Через рік президент США Г. Трумен сформулював зобов’язання США в Європі.

Відносини між Радянським Сою­зом і Заходом почали набувати характеру гострого політичного й військового протистояння, що одержало назву «холодна війна». Період холодної війни поділяють на шість етапів. Етап I (1945–­1949) — відхід від принципу співробітництва; II (1949–­1962) — апогей холодної війни; III (1962–­1969) — закладання підвалин нового рівня відносин між Сходом і Заходом; IV (1969–­1979) — розрядження міжнародної напруженості; V (1979–­1985) — новий виток загострення відносин між Сходом і Заходом; VI (1985–­1991) — деідеологізація міжнародних відносин, ліквідація біполярної структури світу, загасання холодної війни. З початком холодної війни значення понять Захід і Схід змінилося. До Заходу відносили союзників США, до Сходу — СРСР і країни Центральної й Східної Європи, де перебували радянські війська, і які контролювалися радянським урядом. Холодна війна вийшла за рамки однієї лише міжнародної політики. Вона позначилася на економічному розвиткові конфронтуючих держав, вплинула на внутрішньополітичні процеси, що відбувалися в них, сприяла змінам у суспільній свідомості. В умовах холодної війни більшість держав були змушені діяти у фарватері політики наддержав. Цілі зовнішньої політики США й СРСР явно суперечили одна одній, і це не могло не призвести до розколу Європи й усього світу на два конфронтуючі військово-політичні угрупо­вання. Вузловими моментами боротьби наддержав стали гонка озброєнь, суперництво в Європі, участь у регіональних конфліктах й ідеологічній боротьбі. Американці підсилили свої позиції в Старому Світі, надавши країнам Західної Європи фінансову й економічну допомогу (план держсекретаря США Маршалла, 1947 р.). Одержання допомоги зобов’язува­ло європейців виконувати ряд умов: вивести комуністів зі складу урядів, погоджувати зі Сполученими Штатами фінансову й економічну політику.