Відповіді до екзамену - історія країн Європи та Америки

42. Друга Світова війна: розгром фашизму в Європі.

10 липня 1943 р. почалась операція, яка повсюди пройшла успішно. Італійські війська майже не чинили опору. 25 липня 1943 р. в Італії був повалений фашистський режим Муссоліні. Німецькі війська евакуювались з острова Сицилії на континентальну територію Італії. Плани Гітлера щодо здійснення контрзаходів проти англо-американського десанту в Сицилії так і не були реалізовані через ускладнення воєнної обстановки на Східному фронті. Рух Опору фашизму в Італії зародився одразу ж після початку окупації Італії Німеччиною. Політичним органом Руху Опору були Комітети національного визволення. У них входили комуністи, соціалісти, партія дії, Християнсько-демократична і Ліберальна партія. Мета Руху Опору полягала в тому, щоб повалити владу Муссоліні. Тим часом впливові італійські промисловці почали шукати контактів з Англією і США для того, щоб довести до їх відома, що Італія, Угорщина і Румунія готові війти із фашистського блоку і приєднатися до Англії і США і полегшити тим самим операції держав антигітлерівської коаліції на Балканах і не допустити вступу туди Червоної Армії. Однак повалення влади Муссоліні не дозволило реалізувати ці плани. 24 липня 1943 р. велика фашистська рада висловила вотум недовіри Муссоліні, лишивши його права одноосібно керувати збройними силами. Ці функції були передані королю Італії Віктор Еммануїлу. 3 вересня 1943 р. Італія підписала перемир’я з Англією і США. Італійські війська припинили бойові дії. Німеччина втрачала свого воєнного союзника. Однак без бою вона не була готова вивести свої війська з Італії. Навпаки, Німеччина активізувала свої воєнні зусилля на Апеннінському півострові, її війська під керівництвом Роммеля заволоділи Римом. Король Італії Віктор Еммануїл утік у Бриндизі. 12 вересня 1943 р. спецзагін німецьких парашутистів звільнив Муссоліні з під арешту. 18вересня Муссоліні оголосив про створення держави фашистсько-республіканського типу. Прем’єр-міністр Бадольо закликав італійців до боротьби за звільнення країни від німців. 13 вересня 1943 р. Італія оголосила війну Німеччині. Американо-англійські війська, які здійснили висадку в Південній Італії, 3 вересня почали просуватися на північ країни. Німці відступали, ведучи оборонні бої. Події на Східному фронті, вихід із війни Італії посилили протиріччя в таборі інших союзників Німеччини. Румунія направила на Східний фронт до 1 млн. чол., виділили 67 млрд. лей на утримання німецьких військ, і не дивлячись на це, радянська армія наближалась до її кордонів. Румунія шукає контактів для підписання сепаратного миру із західними країнами. Угорщина була в аналогічному становищі. 9 вересня 1943 р. представники Угорщини заявили англійському послу в Анкарі, що Угорщина готова капітулювати після висадки англо-американських військ на її території. Фінляндія, Болгарія, зустрівшись з економічними і військовими труднощами, готові були вийти із війни і стати на бік Англії і США. Франція і Данія також перевагу віддавали Англії і США і поступово відходили від Німеччини, що поглиблювало її міжнародну ізоляцію. Іспанія була чи не єдиною країною Західної Європи, яка була членом Троїстого союзу і заявила про себе як невоююча сторона. Лише “Голуба дивізія” і “Іспанський легіон”, це приблизно 50 тис. чол. вели бойові дії на радянсько-німецькому фронті. Між тим внутрішня обстановка в Німеччині все більше погіршувалась. Військові поразки і величезні втрати на радянсько-німецькому фронті, наслідки тотальної мобілізації, крах фашизму в Італії, зростаючий Рух Опору по свій Європі були тими негативними чинниками, які дестабілізували внутрішню ситуацію в Німеччині. Скоротилось число людей, які вірили в можливість перемоги. Сумніви в “непереможності” Німеччини поселилися в душі багатьох німців. Евакуація жінок і дітей з районів, які піддавалися бомбардуванням авіацією союзників, погіршення постачання продуктами харчування, зростання цін, зменшення (до 250 гр) м’яса на тиждень по картці, картоплі – до 2 кг на тиждень ще більше вносили напруги. Дефіцит товарів широкого вжитку привів до появи спекуляції. Генерал Йодль у листопаді 1943 р. заявив: “По усій країні крокує дух деградації”. Боєздатність вермахту після мобілізації підлітків різко знизилась. Гіммлер пропонував компенсувати цей фактор посиленням жорсткості при проведенні бойових дій. Для реалізації цієї мети в кінці 1943 р. в усі військові підрозділи були направлені офіцери по націонал-соціалістичному керівництвуКонцерни отримували великі прибутки. “ІГ Фарбен Індустрі” збільшив свій прибуток з 48 млн. в 1933 р. до 363 млн. марок в 1943 р. Концерн “Маннесмен” збільшив свій прибуток з 1933 по 1943 рр. з 11,3 до 83,6 млн. марок. Такі ж великі прибутки одержували концерн Фліка, Круппа та ін. Воєнна промисловість Німеччини досягла своїх вищих об’єктивних можливостей і більше не могла нарощувати випуск воєнної техніки. Криза влади в Німеччині проявилась в організації замаху на Гітлера 20 липня 1944р. Для зміцненні “внутрішнього фронту” Гітлер об’єднав СС і поліцію під керівництвом Г. Гіммлера. Судова система все більше працювала на покарання до страти осіб, які висловлювали невпевненість у перемозі. Для залякування населення списки страчених осіб друкувалися в газетах. Всього було страчено 5336 осіб, десятки тисяч антифашистів були кинуті в концтабори. На фоні ось такого становища в Німеччині відбувалось зміцнення антигітлерівської коаліції держав. Перемоги радянської армії в 1943 р. реально наближали закінчення Другої світової війни. Цей фактор був основним у зміцненні радянсько-американо-англійських відносин. Протиріччя між ними не могли бути перешкодою для спільних дій перед загрозою їх незалежності. Уже в березні 1943 р. на нараді Ідена з Рузвельтом, Хеллом була висловлена думка про необхідність активізації дій США і Англії, бо Німеччина й Італія в результаті війни можуть стати “комуністичними”. Щоб цього запобігти, пропонувалось на момент краху Німеччини мати в Європі серйозні воєнні сили. 8 травня 1943 р. Ф. Рузвельт прийняв рішення про вторгнення в Європу через Ла-Манш весною 1944 р. Англія настоювала на просуванні англо-американських військ через Італію і Балкани. Ці пропозиції обох сторін були обговорені 12 травня 1943 р. на конференції у Вашингтоні. Для координації дій був створений антифашистський національний фронт, в який входили представники демократичних організацій, різних верств населення. Збройну боротьбу проти окупантів вела організація “Франтирери і партизани”. Робітники переховувалися від відправки в Німеччину в лісах (Макі). На чолі французького Руху Опору була “Вільна Франція”, якою керував з Англії генерал де Голь. За 1943 р. партизани на залізницях здійснили 2009 нападів і диверсій, були зруйновані десятки кілометрів електроліній, у результаті чого десятки заводів не одержували електроенергії. Таким чином, в окупованій Німеччиною Західній Європі встановлення “нового порядку” наштовхувалось на широкий Рух Опору.