Відповіді до екзамену - історія країн Європи та Америки

33. Іспанія 1918 – 1945 р.

Диктатура Примо де Ривери в Іспанії.

Прийшовши до влади, генерал де Рівера замість звичайного уряду створив військову директорію, запровадив сувору урядову цензуру, заборонив ІКП. У своїх діях Прімо де Рівера спирався на військових, яким надав ряд привілеїв. Водночас він почав репресії проти автономістських настроїв серед басків, каталонців та галісійців. В Іспанії було встановлено профашистський режим, який спирався на Патріотичний союз, вояччину та великих землевласників. Тиск демократичних сил, наростання загального незадоволення примусило диктатора замінити військову директорію цивільним урядом, але це не врятувало кабінет реакційного генерала від політичного та економічного фіаско. Ліві партії вели проти режиму безперервну боротьбу. Зростав вплив профспілок. Знову по всій країні розгорнулися терористичні акти анархо-синдикалістів. Виявляло своє невдоволення безземельне селянство. Навіть середній клас почав відходити від диктатора. Прімо де Рівера гарячково шукав виходу з політичної кризи і навіть робив спроби демократизації режиму. Зокрема, він виступив за скликання Національної асамблеї, що мала виконувати роль кортесів, проте це не врятувало генерала. Навіть генерали-реакціонери відійшли від Прімо де Рівера, щоб не скомпрометувати себе. В січні 1930 р. уряд Прімо де Рівера подав у відставку. Крах політики реакціонерів був очевидний. Стабілізувати ситуацію в Іспанії профашиськими методами не вдалося.

Буржуазно-демократична революція в Іспанії. Періодизація.

Падіння диктатури генерала де Рівера активізувало демократичні та ліві партії країни. Зокрема, комуністи висували лозунги збройної боротьби та встановлення диктатури пролетаріату. До рішучих дій закликали іспанських трудящих і республіканські партії, які в серпні 1930 р. підписали Сан-Себастьянський пакт про єдність дій у боротьбі за повалення монархії і проголошення Іспанії республікою. Вони створили революційний комітет, який мав організувати військовий переворот. Але вірні королю війська, скориставшись неузгодженістю дій між заколотниками, ліквідували змову й розстріляли її організаторів.

12 квітня 1931 р. під час виборів до муніципальних органів республіканці здобули перемогу в усіх промислових центрах і великих містах. Це відкрило шлях до демократії та прогресивних перетворень. Армія не виступила проти народу, а монархісти не мали достатньої сили, щоб самостійно задушити революцію. 14 квітня 1931 р. іспанський король Альфонс III виїхав за кордон. З представників різних партій було створено революційний комітет, який мав виконувати функції тимчасового уряду. Його очолив Алькала Самора, котрий був представником католицьких сил країни.

Перед молодою республікою та її урядом постали серйозні труднощі. Перш за все необхідно було провести аграрну реформу та усунути причини міжетнічних конфліктів. Гостро стояло питання церкви, яка до революції була ланкою державної структури, володіла значною кількістю земель і мала величезний вплив у суспільстві. Національна економіка потребувала захисту від капіталу розвинутих країн Західної Європи та США. Іспанія мала велику армію, якій виділялась значна частина державного бюджету. Разом з тим, як засвідчили події в Марокко, її боєготовність була дуже слабкою.

Кортеси й уряд провели демократичні реформи. Насамперед була прийнята конституція республіки, у відповідності з якою Алькала Самора був обраний президентом держави. Уряд очолили представники центристських сил, які намагалися не допустити в Іспанії конфронтації між різними політичними партіями. В умовах кризи в Іспанії зростала чисельність комуністичної партії, лідерами якої були Хосе Діас і Долорес Ібаррурі. Авторитетною серед робітників і службовців залишалася ІСРП.

Починаючи з 1933 р., в Іспанії різко активізувалися профашистські сили, які були пов'язані з італійськими та німецькими фашистами. У 1933 р. Хосе Антоніо, син генерала Прімо де Рівера, утворив фашистську організацію — Іспанську фалангу. У жовтні 1934 р. до складу уряду було введено трьох представників профашистських організацій. На знак протесту ліві партії організували по всій країні страйки і демонстрації робітників.

В Астурії відбулися збройні сутички з поліцією, а в Каталонії націоналісти проголосили створення республіки. За наказом уряду марокканські частини генерала Франсіско Франко жорстоко розправилися з демонстрантами й страйкарями. Повстання в Астурії й Каталонії було придушене. У відповідь на репресії ліві партії і республіканці 15 січня 1936 р. уклали пакт про створення Народного фронту, який об'єднав різні політичні сили. Народний фронт виступив за відновлення демократичних свобод, підвищення заробітної плати, проведення амністії для політичних в'язнів тощо. 16 лютого 1936 р. блок партій Народного фронту здобув більше половини місць у кортесах. На зміну центристському уряду прийшов уряд лівих республіканців, який очолив Мануель Асанья. Перемога Народного фронту в Іспанії мала важливе міжнародне значення. Це була перемога демократії, здійснена конституційним шляхом. Навесні 1936 р. Мануела Асанья було обрано президентом, а посаду прем'єр-міністра посів лівий республіканець Касарес Кірога. Його уряд амністував політичних в'язнів, розпустив ряд реакційних організацій, застосував репресії до 6 тисяч фашистів. Було відновлено автономію Каталонії, запроваджено соціальне законодавство. Майже 100 тис. селян отримали 750 тис. га землі. Проте реформи відбувалися повільно, найболючіші питання (аграрне, робітниче та національне) програми Народного фронту не були повністю реалізовані.

Цим скористалися генерали профашистської орієнтації, котрі підготували заколот. Очолив його Ф. Франко. 8 липня 1936 р. заколотники передали в ефір: «Над всією Іспанією — безхмарне небо». Це був сигнал до дії. Першими підняли заколот військові частини Франко в іспанському Марокко, яких підтримали військові в багатьох регіонах Іспанії, Країна була втягнута у вир кривавої боротьби.

Національно-революційна війна іспанського народу.

Генерали прагнули реставрувати владу консервативних сил, відновити значення церкви, знищити завоювання демократії. Противники демократії, прихильники генерала Франка стояли на фашистських позиціях. Захисники уряду почали називати себе республіканцями або лоялістами. В країні розпочалася громадянська війна, яка породила гостру міжнародну проблему. Ліга Націй пробувала зупинити це кровопролиття, але діяла повільно і дуже мляво. В перші місяці громадянської війни прихильники генерала Франко зазнавали поразки, їм на допомогу прийшли уряди Гітлера і Муссоліні, озброєні солдати, яких без перешкод переправлялися в Іспанію. Заколотники почали тіснити республіканців. Франкісти висунули гасло: «Єдина країна, єдина держава, єдиний вождь». Генерала Франко почали називати каудільо, тобто вождь. На територіях, завойованих військами Франко, встановлювався жорстокий диктаторський режим. Франція й Англія оголосили про своє невтручання в іспанські справи. Невдовзі до них приєдналися ще 27 країн Європи, тоді як Німеччина та Італія й надалі постачали франкістів зброєю й військовою силою. Глава республіканського уряду соціаліст Ларго Кабальєро звернувся до Радянського Союзу за підтримкою. Керівництво СРСР направило республіканцям велику кількість зброї, військового спорядження і кілька сотень радників. На заклик комуністів і соціалістів до Іспанії поїхали тисячі волонтерів із 354 країн світу, котрі вливалися в лави республіканської армії. Франкісти розпочали рішучий наступ на Мадрид. В столиці, в тилу республіканців, діяли збройні загони прихильників Франко, які влаштовували диверсії, провокації, вбивства, допомагаючи фашистам взяти Мадрид. У 1937 р. франкісти зазнали поразки під Гвадалахарою. Проте згодом Франко разом з військами Німеччини та Італії почав тіснити загони іспанських республіканців та інтернаціоналістів. Республіка вела нерівну боротьбу. Перевага була на боці франкістів. В результаті вдалих боїв вони завоювали Басконію, Астурію і прорвавши арагонський фронт, вийшли до Середземного моря. Республіканську оборону було зламано. Ситуація стала критичною, хоча республіканці мужньо стримували натиск фашистських військ. Після важких, виснажливих боїв тисячі захисників республіки відступили до Франції. На початку 1939 р. війська генерала Франко та його союзників повністю оволоділи Каталонією, а 5 березня в Мадріді спалахнуло антиреспубліканське повстання. До кінця березня 1939 р. вся територія Іспанії опинилася в руках фашистів, Франко оголосив себе необмеженим диктатором. Громадянська війна в Іспанії спричинила великі втрати серед її народу. Під час бойових дій загинуло понад 1 млн. чоловік. Економіка країни на довгі роки була підірвана, життєвий рівень іспанського народу опустився до найнижчого рівня в Європі.