Відповіді до екзамену - історія країн Європи та Америки

27. Фашизм і націонал-соціалізм

Післявоєнне загострення соціальної та політичної боротьби, криза інститутів влади породили й нове політичне явище — фашизм.

Фашизм — переважно європейський політичний рух ХХ ст., особлива форма державного правління.

Саме слово "фашизм" — італійського походження (fascis­mo, від лат. fascis — низка хмизу). Спершу воно використовувалося стосовно італійської дійсності 20-х рр. Згодом ним почали називати й аналогічні рухи в інших країнах. Німецькі фашисти називали себе "нацистами".

Фашизм як політичний рух має низку рис, які визначали його специфіку.

Перша — це націоналізм, що переходив у шовінізм і расизм. Для фашистів інтереси нації були вищими від індивідуальних, групових, класових. Останні безумовно приносили в жертву першим. Фашизм неначе увібрав у себе всю хвилю шовінізму й націоналізму часів Першої світової війни. До того ж найбільший розмах цього ру­ху в Німеччині та Італії пояснювався образою національних почуттів народів цих країн, які завершили своє об’єднання піз­ні­ше від інших і вийшли з І СВ не тільки ослабленими, а й приниженими: Ні­м — умовами Версальського миру, Італія — тим, що її ін­ тересами знехтували на Паризь­кій мирній конференції.

Для фашистів демократія була синонімом хаосу, альтернативою якому вони вважали порядок і дисципліну.

Зближувало фашистів із традиційно правими возвеличення держави: і ті, й ті вбачали в ній зосередження національного духу, основу стабільності й порядку. І ті, й ті виступали проти будь-якої модернізації, закликаючи до механічного повернення до джерел, коріння, національних святинь.

Але фашизм увібрав і нові риси, не притаманні старому консерватизмові правих. Фашисти висунули і прагнули реалізувати на практиці не просто ідею сильної держави, а держави тоталітарної (від франц. totalіtaire — повний, цілий), яка поглинає громадянське суспільство. "Все для держави, нічого проти держави, нічого поза державою", — ці слова Муссоліні передають сутність фашистської концепції тоталітарної держави.

У Німеччині реалізація цієї ідеї породила конфлікт фашистів із церквою, яка прагнула зберегти свою автономію. Традиційні праві не допустили б такого конфлікту через їхню прихильність до церкви. До того ж вони були на відміну від фашистів нечисленною елітою (родові аристократи, великі фінансисти і промисловці). Фашизм — це масовий рух, в якому брали участь ремісники, селяни, дрібні торговці й підприємці, службовці, ветерани війни.

Потворною рисою фашистів була схильність до насильства, яке вони стверджували, робили з нього культ. На насильстві вони прагнули побудувати новий світовий порядок. Розуміння насильства як необхідного атрибуту політичної боротьби спо­ріднювало фашизм з ортодоксальними соціалістами і комуністами.

Фашизм виступав і з антикапіталіcтичними гаслами.

Запозичивши в соціалістів низку гасел та ідей, фашизм уважав соціалістів і комуністів основними своїми ворогами. Антикомуністичні гасла сприяли об’єднанню італійських фашистів, німецьких нацистів і японських мілітаристів в Антикомінтер­нівський пакт.

У різних країнах фашистський рух мав свої, специфічні риси. Будучи націоналістами, його прихильники не докладали зусиль, щоби виробити спільну програму.

У німецькому фашизмі націоналізм набрав крайніх форм. В італійському цього не було. На думку німецьких фашистів, історія людства була вічною боротьбою за існування різних рас і народів. У цій боротьбі перемагає сильніший. Переможений повинен загинути або підкоритись. Найбільш життєздатною нацією вони вважали арійську нордичну расу, до якої відносили себе. Її історична місія — завоювати світове панування. Термін "арійська раса" було впроваджено в XIX ст. для обґрунтування теорії про вищу расу людей. Її підхопили ідеологи нацизму. Вони вважали німців найчистішими представниками цієї раси, яка загартувалась в суворих умовах півночі.

Італійський фашизм зразком для наслідування вважав Римську імперію і прагнув перетворити Середземне море в "італійське озеро". Його соціальною опорою були фронтовики, декласовані елементи, національно налаштована частина інтелігенції.

Іспанський фашизм — це значною мірою реакція на революційні виступи населення і проникнення комунізму. Його підмурками були монархізм, клерикалізм і антикомунізм, а соціальною базою — інтелігенція, підприємці, промисловці, військові. На відміну від Німеччини й Італії, в Іспанії фашизм виник не як наслідок Першої світової війни, а наприкінці 20-х — початку 30-х років під впливом світової економічної кризи.

Національний соціалізм або націонал-соціалізм (нім. Nationalsozialismus, скорочено — нацизм) — політична ідеологія, яка була політичною доктриною керівництва Німеччини (у часи Третього рейху), а також у деяких інших країнах.

На думку багатьох політичних пропагандистів має багато спільного із фашизмом, і комуністами, зазвичай, класифікується як один з його різновидів. Термін «фашизм» використовується для позначення широкого спектру політичних рухів, що існували в різних країнах, тоді як термін «націонал-соціалізм» застосовують найчастіше у зв'язку з нацистською партією та Третім рейхом.

Перший систематичний і критичний аналіз націонал-соціалізму як тоталітарної системи, порівняння його з іншою антигуманною системою — його «антиподом-двійником» комунізмом, був зроблений у праці американського політолога німецького походження, соціолога і філософа Ганни Арендт — «Походження тоталітаризму»