Відповіді до екзамену - історія країн Європи та Америки

24. Лібералізм та консерватизм, їх пріоритети та соціальна база

1. Консерватизм (від лат. conservo — охороняю, зберігаю) в Європі виник як реакція феодальної верхівки на Вел фр рев кін ХVІІІ ст. Уперше термін ужив письменник Ф. Шато­бріан для визначення ідеології фр аристократії. Прихильники старих порядків, консерватори, виступали противниками становлення нових капіталістичних відносин. Наприкінці XІX — на початку XX ст. у зв’язку з наростанням со­ціал-демократичного руху, поширенням марксизму, який орієнтував пролетарські верстви на повалення існуючого ладу і претендував на одноосібне визначення ідеології робітничого класу, ідеями консерватизму перейнялися найпереконаніші захисники капіталізму. Консервативні сили, з одного боку, прагнули до збереження і зміцнення існуючих порядків, а з іншого — їм не давала спокою ностальгія за втраченим минулим.

Схильність до фундаментальності й надійності в усьому, належної перевірки і скрупульозного вивчення нового зумовили запозичення консерваторами ідейних елементів інших по­літичних течій. У їхньому світогляді це трансформувалося в переконання необхідності збереження традицій в економіці, по­літиці, культурі. Отже, своєрідність консерватизму визначалася специфікою епохи і теж еволюціонувала. Це спричинювало навперемінне домінування тієї чи іншої ідеології та практики розвитку капіталістичного суспільства. Але за різних форм консерватизму зберігалися його істотні риси: переконаність у доцільності усталених інститутів влади, які повинні дбати про стабільність суспільства загалом, визнання недосконалості людини і одвічної нерівності, що природним чином зумовлюють ієрархію соціальних, економічних і морально-етичних взаємовідносин у державі. Представники консервативної течії відкидали можливість втручання в історичні процеси, виправдовуючи свої позиції неможливістю вирішення соціальних проблем за допомогою вольових методів.

Загальна світова криза 1929-1933 рр. загострила не лише економічні суперечності, а й ідейно-політичну боротьбу довкола питань про роль і функції держави. Консерватори обстоювали свободу ринкових відносин. Їм небезуспішно опонували ліберали, наполягаючи на регулюванні економіки державою, яка, на їхню думку, повинна була перебрати на себе низку соціальних функцій.

2. Лібералізм. Витоки лібералізму (від лат. liberalis — вільний) сягають корінням у XVІІ-XVІІІ ст., коли свободолюбний дух охопив Європу і став ідейним ореолом боротьби за соціальне і національне визволення. У західноєвропейських країнах термін набув поширення в XІX ст..

Лібералізм як течія гром думки і як теоретична база діяльності окремих впливових політичних угруповань увібрав концепції економ й політ роз-ку і склав серйозну конкуренцію пошир ідей соціал-демократії.

До початку XX ст. прихильники економ лібералізму сповідували свободу приватного підприємництва і торгівлі, незалежність економіки від державного втручання. Однією з найважливіших функцій держави ліберали вважали створення належних умов для приватної ініціативи, підтримки розвитку вільного ринку і захисту приватної власності. З початку ХХ ст., коли держава почала відігравати більшу роль в економічному житті суспільства, погляди лібералів на соціально-економічну сутність держави змінились. У 30-х рр. ХХ ст. неолібералізм став альтернативою тоталітарним режимам: лібералізм набрав національних форм і зумів урятувати економіку, не вдаючись до крайнощів політичного правління.

Стати домінуючою течією в суспільстві лібералізм спромігся завдяки діяльності під гаслами парламентаризму і рефор­мізму. Парламентаризм означав пріоритет законодавчого органу — парламенту над іншими органами влади, а органів місцевого самоврядування, муніципалітетів — у вирішенні питань місцевого рівня. Реформізм свідчив про прагнення лібералів зважати на нові тенденції в суспільстві, пристосовуватися до них, реально оцінювати потреби економіки і співвідношення політичних сил. Якщо комуністичний рух мав на меті революційні, негайні докорінні зміни в усіх сферах суспільного життя, то лібералізм передбачав поступові кроки з удосконалення існуючого ладу. Ліберальний напрям мав сильні позиції серед рішуче налаштованої частини буржуазії та реформаторського крила у робітничому русі.

У 20-30-х рр. і консерватори, і ліберали виступали за свободу ринкових відносин. Одначе ліберали, на відміну від консерваторів, уважали, що механізм ринкового регулювання не може функціонувати довільно, а потребує постійного державного втручання з метою створення оптимальних умов для конкуренції. Внаслідок парламентських виборів консерватори і ліберали, маючи спільну соціальну базу, заступали одні одних біля державного керма, не міняючи сутності існуючого ладу. Політичний маятник забезпечував стабільність у суспільстві, яке, використовуючи високі потенційні можливості саморегулювання і реформування, нарощувало економічну міць.