Історія України опорні конспекти 10 клас

В. Липинський і український консерватизм

В’ячеслав Липинський

(1882-1931)

Український політолог, історик, соціолог, публіцист, хоча за національністю поляк, нащадок польської шляхти.

У юні роки отримав прекрасну освіту в найкращих європейських навчальних закладах. Його вважають теоретиком української держави. Змістом життя та найвищою політичною цінністю для В. Липинського було творення української державності. Центральним у його творчості стало поєднання української національної ідеї з державницькою, націотворення — з державотворенням. На його думку, національна ідея лише годі зможе підняти українців, коли вона буде разом з ідеєю суверенітету українського народу, коли вона кликатиме до повного національного визволення і створення національної держави. І тому боротьбу за державний суверенітет України В. Липинський вважав найголовнішою у своїй політичній програмі.

Любов до своєї землі, до всіх без винятку її мешканців, на думку В. Липинського, й становить сутність патріотизму. Бути патріотом — означає бажати створення державного і політичного співжиття всіх людей, що мешкають в Україні.

Книга В. Липинського «Листи до братів-хліборобів» стала однією з світоглядних основ української провідної верстви. Він вважав, що лише хлібороби здатні створити державу, бо інтелігенція на це неспроможна. Так закладалися підвалини консервативної течії в українській суспільно-політичній думці.

У своїх поглядах дотримувався українського консерватизму, що повинен був стати противагою соціалізмові, який ставить понад усе партії з їх гаслом «Мета виправдовує засоби», і націоналізмові, що висуває гасло «Україна для українців».

В. Липинський розробив вчення про необхідність створення української політичної нації, бо нацією, вважав він, стає лише спільнота, що має державу.

«Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не хочемо бути» (В. Липинський).

Він вважав, що Україна повинна бути «для всіх, хто проживає на українській землі».

В. Липинський був першим українським істориком і політологом, який чітко пояснив поняття «політична культура нації».

Консерватизм — політично-ідеологічна течія, яка прагне поєднати зміни в суспільстві зі збереженням традицій- них, перевірених досвідом минулих цінностей, традицій і форм життя суспільства.

В. Липинський став одним із лідерів Партії хліборобів- демократів і дотримувався думки, що лише сильна диктаторська влада здатна вивести державу з безладдя та анархії. Прийнятною, на його думку, формою правління було гетьманство, а найкращою кандидатурою на роль гетьмана він вважав. П. Скоропадського.

У 1918 — 1919 pp. був послом гетьмана П. Скоропадського, а згодом — Директорії У HP у Відні.

Висновок

Зміст історичного та політичного вчення В. Липинського становлять:

• державницькі погляди;

• вчення християнства;

• засади консерватизму.

Висновки

1. Більшість українських партій формувалися за національним принципом, а не за соціальним;

2. Лідером формування національних партій була українська інтелігенція.

3. Політичні партії відображали інтереси різних груп населення.

4. Погляди членів партії були різними. Одні виступали за незалежну Україну; другі — за автономію національно-культурну; треті — за автономію національно-територіальну.

5. Українські національні партії були слабкими організаційно, не мали практичного досвіду революційної боротьби.

Спільні риси й відмінності національно-територіальної та національно- культурної автономій

Національно-культурна

автономія

Національно-територіальна

автономія

Спільне

Створюються, щоб забезпечити національні потреби національних меншин у різних аспектах.

Відмінності

1. Надає права національним меншинам на частині території держави, де ця меншина компактно проживає:

• користування й навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національно-культурні товариства;

• розвиток національних культурних традицій; і

• дотримання своїх звичаїв;

• використання національної символіки;

• сповідування своєї релігії;

• задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації тощо.

2. Національні меншини не створюють своїх органів влади й управління, а мають право обиратися або призначатися на будь-які посади законодавчої, виконавчої, судової влади та місцевого самоврядування.

3. Адміністративний устрій загальнодержавний.

1. Має власну конституцію, до компетенції якої належить організація і діяльність місцевих органів влади, забезпечення громадського порядку. Формується за політико-національним або політико-територіальним принципом.

2. Створюються свої державні органи влади й управління.

3. Забезпечуються політичні права національних меншин.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.