Історія України опорні конспекти 10 клас
Становище населення
Наростання революційного руху в Україні
В. Україні формувався пролетаріат за рахунок українців, росіян, поляків, чехів, угорців та інших національностей.
Високий рівень концентрації виробництва і зосередження великої кількості робітників на них сприяли зростанню масової соціально-економічної і політичної боротьби робітників.
Причини наростання робітничого руху в Україні
1. Посилення експлуатації робітників, політичне безправ’я.
2. Низька заробітна плата.
3. Жахливі умови праці робітників, відсутня охорона праці, техніки безпеки.
Зростала кількість робітників, що зазнали каліцтва і професійних захворювань.
4. Довгий робочий день.
2 червня 1897 р. царський уряд видав закон, яким обмежував робочий день до 11—12 годин. Цей закон часто не виконували. Робочий день на підприємствах тривав 12—16 годин.
5. Великі штрафи.
Робітників часто за найменшу провину штрафували.
У 1904 р. майже 32% робітників Російської імперії було оштрафовано.
6. Погане медичне обслуговування.
7. Робітники не мали політичних прав і свобод.
Основні форми робітничого руху
Демонстрації, мітинги, страйки
1 травня 1900 р. Перша в Російській імперії велика маївка у Харкові.
Одночасно робітники застрайкували. 10 тис. робітників вийшли на вулицю, вимагаючи 8-годинного робочого дня і політичних свобод.
1901—1902 pp. Страйки і демонстрації відбулися в Києві, Миколаєві, Полтаві, Одесі та інших містах України. Літо 1903 р. Масовий загальнополітичний страйк, що охопив великі промислові центри півдня України — Одесу, Катеринослав, Миколаїв, та ін. Майже одночасно страйкувало 100 тис. робітників України.
Царські власті з допомогою військ і поліції жорстоко придушили страйки та заворушення робітників.
1. Зростала чисельність робітничого класу за рахунок розореного селянства.
З 1902 р. по 1910 р. кількість робітників зросла на третину.
2. Для західноукраїнських земель характерно:
• постійне безробіття;
• надзвичайно тяжкі умови праці робітників;
• відсутність техніки безпеки;
• постійні каліцтва;
• занадто довгий робочий День (12—14, а іноді й 16.годин на добу).
Усе це штовхало робітників на боротьбу.
1902 р. Страйк будівельників Галичини.
1904 р. Страйк нафтовиків Борислава.
Робітники ставили вимоги:
• 8-годинного робочого дня;
• поліпшення умов праці;
• підвищення заробітної платні та ін.
Під владою Російської імперії
1. Зберігалося велике поміщицьке та церковне землеволодіння. Поміщикам належало понад 40% усіх земель.
2. В Україні було до 80,5% малоземельних та безземельних селян. Загострилася проблема аграрного перенаселення.
3. Посилюється процес розшарування селянських господарств на:
• заможне селянство — 15—29%;
• середнє селянство — 30%,
• сільська біднота — 50%.
4. У сільському господарстві застосовували феодальні методи експлуатації:
• поміщицькі відробітки;
• малоземельні та безземельні, селяни, як і раніше, були змушені орендувати землю в поміщика і за це обробляти поміщицькі лани своїм реманентом;
• скіпщина, тобто обробіток поміщицької землі з половини врожаю або збирання сінокосів за третю копицю;
• на Поділлі селяни навіть за гриби, зібрані у лісі, відпрацьовували поміщикові два дні, стільки само за кожен сніп скошеної трави.
5. На селян лягав великий тягар податків:
• продовжували виплачувати поміщикам викупні платежі після реформи 1861 p.;
• податки державні (селяни сплачували за одиницю землі втричі більший податок, ніж поміщики);
• прямі податки селяни сплачували за землю, хату, худобу, за проїзд через мости тощо;
• усілякі побори.
6. Важке становище селян посилилося, неврожаєм 1901 р. і голодом 1902 р.
7. Значна частина селян України проживала за межею бідності.
Періодичні селянські заворушення
Вимоги:
• збільшення наділів;
• поділ поміщицької землі;
• зменшення податків
Весна 1902 р. Селянський рух охопив Полтавську і Харківську губернії (337 сіл з населенням понад 160 тис. душ). Селяни розгромили 105 поміщицьких маєтків та садиб. Захоплені у поміщиків землі вони орали для власних потреб. На придушення селянських заворушень було кинуто кілька десятків батальйонів піхоти і кінних козацьких сотень. Майже 1 тис. осіб притягнуто до судової відповідальності й ув’язнено.
1902 р. Селянські виступи охопили Київську губернію. 1900—1904 pp. В Україні сталося понад 1 тис. селянських виступів, які охопили 1300 сіл. Селянські виступи було спрямовано проти поміщиків, на ліквідацію поміщицького землеволодіння й розподіл землі між селянами.
На західноукраїнських землях
1. Великим поміщицьким господарствам належало 2/5 усієї земельної площі.
2. 10% населення становили заможні селяни, інші селяни були малоземельними чи безземельними.
3. Селяни були політично безправними.
4. На початку XX ст. сільське господарство Західної України лишалося низькопродуктивним і відсталим, з низьким рівнем розвитку техніки та низькими врожаями.
75—90% населення краю було зайнято в сільському господарстві. Великим поміщицьким господарствам належало 2/5 усієї земельної площі.
Відбувалися пролетаризація західноукраїнського селянства й аграрне перенаселення, що спричинило масову еміграцію селян до США і Канади.
На початку XX ст. сільське господарство Західної України все ще було низькопродуктивним і відсталим, з низьким рівнем розвитку техніки та низькими врожаями.
Усе це штовхало селян на боротьбу.
Літо 1902 р. Масовий страйковий рух селян і сільськогосподарських робітників, який охопив десятки повітів Лемківщини, Тернопільщини, Станіславщини (взяло участь близько 200 тис. селян).
У багатьох селах створювали страйкові комітети, що керували боротьбою селян проти поміщиків. Страйк мав одночасно соціальний і національний характер та був спрямований проти польського панування у краї.
Селяни відмовлялися виконувати польові роботи на поміщиків, організовували матеріальну допомогу найбіднішим. Царський уряд оголосив у захоплених страйком повітах надзвичайний етан і кинув туди війська.
Січень 1906 р. У Галичині відбулося близько 300 мітингів та зборів, у яких взяли участь близько 500 осіб.
Студентський рух
Початок XX ст. Пожвавився рух студентів, які вимагали свободи зборів, ліквідації поліцейського режиму в університетах і висловлювали незадоволення політикою царизму. У вищих навчальних закладах влаштовували збори, де ставили ці вимоги.
Середина грудня 1900 р. Виступ студентів Київського університету.
11 січня 1901 р. За цей виступ 183 студенти Київського університету було віддано в солдати.
У відповідь на це:
• студенти Харкова організували демонстрації протесту;
• студенти всіх вищих навчальних закладів організували страйк.
1902 р. Українські студенти долучилися до загальноросійського студентського страйку, в якому взяло участь' 35 вищих навчальних закладів Російської імперії. Масові студентські виступи примусили владу скасувати «Тимчасові правила...» про віддачу студентів у солдати, затверджені 1899 р.
Царський уряд змушений був піти на часткові поступки, дозволивши під наглядом начальства створювати гуртки, каси, бібліотеки.
Липень 1900р. Відбулося друге студентське віче у Львові, яке висунуло вимогу політичної самостійності України, зазначивши, що потрібна «лише самостійна, національна держава». . ..
Студенти західноукраїнських земель протестували проти викладання польською мовою у Львівському університеті.
1901 р. Виступи студентів Львівського університету. Вони вимагали скасувати обмеження на вільний розвиток українського народу, надати право українцям навчатися рідною мовою, створити групи з українською мовою викладання на всіх факультетах.
1902 р. 600 українських студентів оголосили бойкот Львівському університету й на знак протесту проти польського шовінізму в ньому роз’їхалися для продовження навчання до університетів у Відні, Кракові, Празі.
Ліберальний рух
На початку XX ст. великої активності набув земський рух. Земства в цей час в Україні діяли лише на Лівобережжі й півдні України.
Вони вимагали:
• скликання загальноросійського Земського собору;
• рішучого оновлення законодавства;
• надання всім громадянам політичних прав і свобод. 1901 р. У Полтаві скликано з’їзд умільців кустарних промислів діячами Полтавського, Чернігівського, Харківського
і Курського губернських земств. З’їзд ухвалив резолюцію з вимогою повної заборони тілесних покарань. У роботі з’їзду взяли участь видатні суспільно-політичні діячі — письменники й публіцисти В. Короленко, О. Русов та ін. Вони підтримували національно-визвольну боротьбу українського народу.
1904 р. Зросла роль земств під час відзначення 40-річчя судової реформи.
У містах і містечках відбувалися мітинги, демонстрації опозиційного характеру, нерідко з гаслами, спрямованими проти самодержавства.
На честь цієї знаменної дати організовували бенкетні кампанії, на яких виголошували промови, нерідко спрямовані проти самодержавства. На цих бенкетах нерідко ухвалювали резолюції й тексти петицій про запровадження нових політичних реформ у рамках конституційної монархії.
1904 р. Демократична українська громадськість організувала кампанію за скасування законів 1863 і 1876 років щодо української мови.
Листопад 1904 р. Царський уряд був змушений дозволити скликати Земський з’їзд, на якому знову вимагали «народного представництва» з законодавчими правами.
Царські власті переслідували та звільняли з роботи прогресивних земських діячів і службовців.
Висновки
Соціальні протиріччя початку XX ст. стали причиною подальшої активізації суспільно-політичного і національного руху.
Розвиток кооперативного руху в Україні
Кооперація — добровільне об’єднання людей для спільної господарської діяльності.
Артіль — товариство повноправних осіб, що об’єднуються для спільної праці.
Види кооперації:
• виробничі кооперативи,
• споживчі кооперативи,
• ощадно-позикові кооперативи,
• кредитні (перший кредитний кооператив створено в Бердянську 1901 р.) кооперативи,
• сільськогосподарські спілки (артілі).
Мета створення кооперативів
1. Захист інтересів дрібних виробників.
2. Рятування дрібних виробників від поглинання їх великими поміщицькими і капіталістичними аграрними господарствами.
3. Сприяння підвищенню добробуту народу.
4. Боротьба проти національного гноблення.
5. Підвищення національної самосвідомості українського народу.
6. Сприяння економічному відродженню України.
Під владою Російської імперії
Під владою Австро-Угорської імперії
Активні учасники кооперативного руху М. Левитський — випускник юридичного факультету Харківського університету, на півдні України почав створювати сільськогосподарські спілки (артілі). Розробив загальні' положення, економічні, юридичні та моральні принципи хліборобських артілей.
В. Доманицький — випускник Київського університету, вбачав у кооперації засіб підвищення національної самосвідомості українського селянства.
О. Юркевич — вихованець Київського університету, лікар, кооперативну діяльність проводив на Київщині.
Україна на початку XX ст. за кількістю кооперативів посідала перше місце в Російській імперії.
Кооперативний рух підтримували й координували
1. Українське ощадне товариство «Дністер» (1892 p.).
2. Спілка «Сільський господар» (1898 p.).
3. Крайовий ревізійний союз (1904 р.).
4. Крайовий земельний банк (1908 p.).
5. «Селянська каса» в Північній Буковині ( з 1903 p.), у віданні якої були десятки виробничих, кредитних і споживчих кооперативів. Очолював Кредитну касу професор Чернівецького університету С. Смаль-Стоцький.
Закарпаття кооперативний рух обминув.
Кооперативи підтримувала греко-католицька церква.
Андрій Шептицький своїм архіпастирським посланням (1904 р.) прямо зобов’язав священиків очолити кооперативні організації на місцях.
Перед Першою світовою війною на західноукраїнських землях діяло майже 1500 різних кооперативів.
Власті перешкоджали розвиткові кооперативного руху в Україні:
• переслідували ватажків;
• залякували рядових учасників;
• установлювали нагляд за керівниками кооперативів;
• намагалися обмежити відкриття нових кооперативів;
• закривали ті, що існували
Особливості кооперативного руху на західноукраїнських землях:
• набув широкого розмаху;
• власті не перешкоджали його розвиткові;
• значного поширення набули кредитно-позикові (їх було 500) і споживчі кооперації, які будували народні будинки, крамниці, читальні, відкривали школи з українською мовою навчання та брали їх на своє утримання
Значення кооперативного руху
1. Надавали велику матеріальну допомогу дрібним виробникам.
2. Допомагали зміцнити господарське становище українських селян.
3. Стримували процес пролетаризації селян.
4. Допомагали селянам збувати сільськогосподарську продукцію.
5. Сприяли зростанню національної свідомості.
6. Відбувався тісний зв’язок національного руху з кооперативним.
Висновки
1. Масові виступи робітників, селян, студентів пожвавили діяльність ліберальної буржуазії в земствах.
2. Сприяли організації кооперативного руху.
3. Мали велике значення для створення політичних партій, які намагалися очолити національно-визвольну боротьбу в Україні на початку XX ст.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України
