Наприкінці XVI ст. в Італії народився стиль бароко (з італ. barocco — «примхливий»), який у XVII ст. поширився в інших країнах Європи й Америки та проіснував до середини XVIII ст. Мистецтво епохи бароко, зберігаючи визначальні гуманістичні засади доби Відродження, змінилося за змістом. Воно почало приділяти головну увагу пристрастям і відчуттям людини, поєднувати реальне та уявне. Чуттєвий характер мистецтва бароко, в якому митець ігнорував розміри і норму, зображував контрасти, які створюють ілюзію реальності, справляв особливе враження на глядача. Мистецтво бароко поширювалося як мистецтво католицької Контрреформації.

Великими майстрами живопису епохи бароко були голландець Рембрандт ван Рейн, фламандець Пітер-Пауль Рубенс, іспанець Дієго Веласкес.