КУЛЬТУРА, НАУКА ТА ТЕХНІКА В КІНЦІ XVIII — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

Рококо

Рококо («химерний», «капризний»; франц. rococo від rocaille — осколки каменів, раковини) — стильовий напрям, що панував у європейському мистецтві протягом першої половини XVIII ст. Він являв собою не стільки самостійне художнє явище, скільки фазу, певний етап загальноєвропейського стилю бароко. Термін «рококо» виник у Франції в кінці XVIII ст., в епоху розквіту класицизму, як презирлива кличка для всього манірного й химерного мистецтва XVIII ст.: зігнута, капризна лінія, що нагадує контури раковини, — його головна ознака. Мистецтво рококо — це світ фантазії та інтимних переживань, декоративної театральності, вишуканості, витонченості, у ньому немає місця героїзму і пафосу — вони замінюються грою в любов, фантазією, чарівними випадками. На зміну важкій і патетичній урочистості бароко приходить камерна крихка Декоративність. Лозунгом короткого, недовговічного «віку» рококо стає «мистецтво як насолода», мета якого — збуджувати легкі, приємні емоції, розважати, пестити око химерним узором ліній, вишуканими поєднаннями світлих нарядних фарб, що знайшло втілення в архітектурному оздобленні інтер'єрів, з новими вимогами якого погодився й живопис рококо.