Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-XVIII ст.

Реанімація ідеї козацького автономізму

Інша справа, що орієнтація на державну ідею зазнавала певних коректив на окремих етапах політичної історії Гетьманту, причиною чого виступав цілий комплекс факторів, не останнім серед яких був вузькогруповий егоїзм частини політичної еліти держави150. У зв’язку з цим при дослідженні системи ціннісних орієнтацій доби помітно актуалізується проблема збалансування у суспільній свідомості державотворчої ідеї і козацького автономізму, наукове вивчення якої було започатковане свого часу В. Липинським і продовжене представниками різних генерацій українських істориків.

Саме тут варто зазначити, що якщо на початку Національної революції ідея козацького автономізму поступається «спрямуванню на досягнення незалежності національної держави та возз’єднання у її кордонах усіх українських земель»151, то вже на кінець XVII ст. ситуація змінюється на протилежну. В національному самовизначенні народу дедалі більший вплив почали справляти деструктивні настрої, що поступово набували «загального ціннісно-установочного характеру»152. Під їх дією відбувається зростання соціального егоїзму козацької старшини, привласнення нею величезних земельних володінь з загальновійськового (практично, державного) скарбу, «ігнорування на місцях інтересів» поспільства153. Вже під час так званої

«Руїни» домінанта цінностей у психології національної еліти переважила на користь відцентрованих орієнтацій, що обумовило на кінець 50-х — першу половину 60-х років. XVII ст. відсунення «на другий план» у її свідомості державної ідеї154. Натомість у політичній культурі козацької старшини цього часу успішно співіснують три різні концепції політичного устрою Гетьманату — січове народоправство, старшинська олігархія та гетьманська монархія155, набувають поширення ідеї повернення до Польщі, співзвучні з ідеєю «козацького маневрування» Д. Вишневецького156.

———————

150 Див.: Степанков В.С. Формування державної ідеї в Українській козацькій республіці (1648–1676 pp.) // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку (Матеріали Других Всеукраїнських історичних читань). — С. 39.

151 Смолій В., Степанков В. У пошуках нової концепції історії Визвольної війни українського народу XVII ст. — С. 34.

152 Парыгин Б.Д. Социальное настроение как объект исторической науки // История и психология. — М., 1971. — С. 99.

153 Степанков В.С. Українська держава у середині XVII століття: проблеми становлення й боротьби за незалежність (1648–1657 роки): Автореф. дис. ... докт. іст. наук. — К., 1993. — С. 62.

154 Степанков В.С. Формування державної ідеї в українській козацькій республіці. — С. 33.

155 Крип’якевич І.П. Історія України. – Львів, 1990. — С. 238.

156 Див.: Українська ідея: історичний нарис. — С. 40.

Сучасна політологія схильна пояснювати такий стан речей протипоказанням «менталітету українства» пройнятого «духом вірноподданства і сліпої покори політичного ладу Росії»157.

Досить виразну характеристику свідомості козацької старшини залишив свого часу І. Крип’якевич. «Це була, — писав вчений, — освідчена, провідна верства, що розуміла значення незалежності і автономії, бачила в ній забезпечення своїх класових інтересів і вміла ставати в обороні незалежності. Але хибою старшини було те, що свою користь вона ідентифікувала з добром держави і в егоїстичному засліпленні намагалася підкорити собі інші класи — козацтво, селянство, міщанство, не добачаючи, що таким робом руйнує основи державної сили»158. В той же час, як стверджує В. Панашенко, «в перші десятиріччя після об’єднання України з Росією козацька старшина не сприймала особливостей внутрішнього устрою Росії, її не приваблював соціальний стан російського дворянства, з його пожиттєвою військовою службою, обов’язки якої, особливо з часів Петра І, значно зростали...»159. Однак скерована на інші цілі спеціальна монографія згаданого автора, присвячена соціальній еліті Гетьманату, досить широко розкриваючи її соціальний та правовий статус, на жаль, майже нічого не додає до розуміння ментальних засад цієї верстви, рівня її духовності, психологічних важелів, що визначали ті чи інші ціннісні переорієнтації.

Слід відзначити, що лише на зламі ХХ–ХХІ ст. в українській історіографії вихованцем наукової новістичної школи академіка НАН України В. Смолія О. Струкевичем започатковано дослідження політикокультурних орієнтацій козацької старшини в розглядуваний нами період (переважно на його завершальному етапі)160. В своєрідній класифікації цінностей, що набувають поширення в українському суспільстві у другій половині XVII ст., автор виділяє перемогу республіканських орієнтацій над монархічними (що пояснюється питанням «про характер легітимації влади гетьмана та про порядок формування вищих державних органів»)161; обгрунтування ідеї розділення законодавчої і судової влади162; старшинської нобілітації; намагання встановити рівновагу між центральними та місцевими владнимиструктурами163; сприйняття місця і ролі законів у житті суспільства164; зверненість у майбутнє через культ минулого165; культивування знань; віру в можливість перетворення життя на засадах розуму166; патріотизм, пожертвування особистими інтересами на користь суспільним167. На наш погляд, остання теза потребує скоригування на ту відносно незначну в кількісному відношенні частину козацької еліти, яка в умовах наступу Російської імперії продовжувала сповідувати традиції, започатковані епохою Б. Хмельницького. Потребує спеціального дослідження і питання про міру збалансованості в українському суспільстві другої половини ХVІІ–ХVIII ст. республіканських і монархічних тенденцій. Сьогодні однозначної відповіді на нього історична наука немає.

———————

157 Там само.

158 Крип’якевич І.П. Історія України. — С. 242.

159 Панашенко В.В. Соціальна еліта Гетьманщини (друга половина XVII–XVIII ст.). — К., 1995. — С. 81–82.

160 Струкевич О.К. Політикокультурні орієнтації козацької старшини Гетьманщини середини XVIII ст. у загальноєвропейському контексті // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку (Матеріали Шостих Всеукраїнських історичних читань). — Кн. 1. — К.; Черкаси, 1997. — С. 134–146.

161 Там само. — С. 135.

162 Там само. — С. 136.

163 Там само. — С. 137.

Зауважимо, що науковці неодноразово зверталися в своїх студіях до розгляду під певним кутом зору і в певних ракурсах, що відповідали загальній меті їх дослідження, і до інших означених О. Струкевичем вимірів політичної культури козацької старшини, однак не зводили їх в єдиний логічний ряд. Безсумнівною ж перевагою названої розвідки є те, що автор пов’язує еволюцію системи ціннісних орієнтацій в ментальності українського суспільства в другій половині XVIII ст. не лише із дією внутрішніх чинників, але й з загальноєвропейськими політикокультурними процесами, зокрема, впливом ідей європейського просвітництва XVIII ст. Однак, як слушно зауважує історик, ця залежність «ніколи не набувала чітко вираженого функціонального характеру»168. В той же час саме західноєвропейські просвітницькі ідеї він вважає «грунтом політикокультурних орієнтацій козацьких старшин» в їх змаганнях за розширення автономних прав України169.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.