Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-XVIII ст.
Консолідація українського соціуму навколо ідеї національного державотворення
Акумулювавши весь попередній досвід національно-визвольних рухів та збагативши його дієвими здобутками у сфері соціальної боротьби, Національна революція вже на першому її етапі докорінно переорієнтовує погляди і устремління як самого гетьмана, так і частини наближеної до нього старшини і української шляхти. В їх свідомості ідея козацького автономізму поступається «спрямуванню на досягнення незалежності національної держави та возз’єднання у її кордонах усіх українських земель»72. Втіленню цієї мети у практику надалі підпорядковуються всі політичні, соціально-економічні та воєнні заходи українського володаря.
Однак, як цілком слушно зауважують дослідники, «для розвитку національної державної ідеї від автономії до незалежної соборної Української держави мав відбутися складний процес переосмислення цілей боротьби, подолання існуючих політичних стереотипів, розвитку українського менталітету»73. Водночас певних змін зазнає і сама ідея соборності, яка значною мірою залежить від стану політичної і правової культури соціуму. Отже, цілком має рацію П. Сергієнко, коли наголошує на необхідності вивчення трансформації цієї ідеї в контексті її політичного, ідеологічного і соціокультурного значення74.
Витворення на середину XVII ст. незалежної держави, визнаної урядами інших країн, в значній мірі стало можливим завдяки психологічному фактору. Не перебільшуючи його значення в ряді інших факторів, зазначимо: політичні ідеї Б. Хмельницького впали на сприятливий психологічний грунт, вкорінений у свідомості українського суспільства ціннісними орієнтаціями його тодішньої провідної верстви — козацтва, яке на середину XVII ст. перебрало на себе функції національної державотворчості. Одночасно з цим соціальні ідеали козацтва (як-то усвідомлення себе як особистості, власної людської гідності, демократичних принципів рівноправ’я і соціальної справедливості) знайшли поширення у свідомості всього українського народу. Таким чином, на певний час в країні, за спостереженням М. Максимовича, утворюється «однодумне громадське суспільство»75. В основі цього процесу лежало усвідомлення всіма його верствами загрози втрати своєї національної самобутності76. Інша справа, що цей етап, на жаль, був надто короткоплинним.
———————
72 Смолій В., Степанков В. У пошуках нової концепції Визвольної війни українського народу XVII ст. — С. 34.
73 Степанков В. Ідея Української держави й Річ Посполита (1648–1660 pp.). — С. 78.
74 Сергієнко П.П. Соборна Україна: від ідеї до життя. — К., 1993. — С. 3.
75 Максимович М.А. Собрание сочинений. — Т. 1. — К., 1876. — С. 564.
76 Корновенко С.В. Українська козацька держава другої половини XVII ст.: відроджена сила традицій // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку (Матеріали П’ятих Всеукраїнських історичних читань). — С. 193.
Подібна консолідація громадянства навколо національної ідеї, яка на середину XVII ст. ототожнюється в Україні з ідеєю державності, вже сама по собі стає найякіснішою інновацією у політичній культурі українського народу. В історіографії доведено, що вироблення її наріжних принципів припадає на першу половину 1648 р. З початку 1649 р. вона починає домінувати в політичних планах гетьмана. Відповідно на цей момент набуває чинності трансформація в політичній свідомості суспільства таких імперативів, як національна самоідентифікація, уявлення про владу і авторитет та їх закріплення в правових нормах, «народний ідеал громадського, демократичного рівноправного ладу»77, відношення до певних соціальних процесів і явищ, становлення державних інституцій, мовний аспект, просторово-територіальна орієнтація тощо. Всі ці фактори необхідно враховувати досліднику для з’ясування зрізу політичної свідомості суспільства.
Щодо свідомості соціальної, то тут вплив Національно-визвольної війни, яка одночасно була і Селянською війною, перш за все виявився через «матеріалізацію козацького ідеалу на величезній території українських земель», перетворення його «на життєздатний матеріал» новоутвореної соціальної будови78, а також через модифікацію «віками культивованого стереотипу на корінне питання тогочасної епохи — питання про «землю та волю»79. В масах селянства формується ідеал справедливого вирішення земельного питання»80, тяглість якого простежується протягом всього XVII ст., справляючи відповідний вплив на правосвідомість рядового козака і селянина. Як зазначають дослідники, «у селянській правовій свідомості в досліджуваний період традиційно зберігалося уявлення про те, що кожне село володіло певними “власними” угіддями» на основі традиційного звичаєвого права81. Одночасно з цим збільшується тенденція до усвідомлення селянством особистих свобод, проявом чого стає масове покозачення, вимоги знищення великого панського землеволодіння82, привнесення в соціальну свідомість елементів світосприйняття нового часу (ідеал дрібної земельної власності, використання вільнонайманої робочої сили тощо)83. Одночасно з цим в суспільній свідомості селян і козаків відбувається переосмислення соціальної політики як місцевої, так і урядової адміністрації84. Однак при цьому не слід забувати і про зворотний бік медалі — а саме зміну ціннісних орієнтацій в соціальній сфері представників державної влади, насамперед гетьмана Богдана Хмельницького, який з перших кроків Національної революції взяв курс на збереження «соціальної рівноваги в громадянстві»85, обмеження «надто широких прагнень окремих станів»86. Саме зважена соціальна політика гетьманського уряду, врахування соціальних ідеалів козацтва та сформованих на Запорожжі «зародків національної державності» обумовили усталення на середину XVII ст. повноцінного державного організму «з демократичними рисами національного устрою та соціально-економічних відносин»87.
———————
77 Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні. — К., 1991. — С. 194.
78 Смолій В.А. Феномен українського козацтва в загальноісторичному контексті. — С. 69.
79 Смолій В.А. Формування соціальної свідомості учасників народних рухів на Україні. — С. 31–32.
80 Смолій В.А. Традиції Визвольної війни 1648–1654 pp. в антифеодальній боротьбі на Україні. — С. 14.
81 Сироткін В.М. Общинні поземельні відносини у звичаєвому праві Лівобережної України (друга половина XVII–XVIII ст.) // Укр. іст. журн. — 1987. — № 6. — С. 115.
82 Смолій В.А. Формування соціальної свідомості учасників народних рухів на Україні. — С. 32.
Винесення хвилею Національної революції в епіцентр політичних подій в Україні козацького стану та необхідність улегітимнення його репрезентаційних функцій в очах світової громадськості не могли не позначитися позитивно на такому важливому зрізі суспільної свідомості, як свідомість історична. Переломлюючи через призму історичного пізнання пануючі на певному часовому відрізку уявлення про оточуючий людину світ та суспільство, ця форма свідомості, відповідно до концепції світосприйняття М. Барга, виступає в якості «структуруючого елементу культури»88, обумовлюючи «просторово-часову орієнтацію суспільства»89, і тим самим становить «найвищу духовну і етичну цінність людини»90. За спостереженням вчених, «в колективному інтелектуальному багажі» середньовічного та ранньонового суспільства саме історії належало одне з провідних місць91, а метод відшукування у минулому пояснення прецендентам сучасності здавна увійшов до творчого арсеналу політиків і юристів92. Як відомо, широко користувався ним у своїй політичній практиці і гетьман України Б. Хмельницький. Зокрема, торкнувшись у своїх дослідженнях цієї теми, Ф. Шевченко засвідчував, що український володар неодноразово звертався до уроків минулого для обгрунтування територіальних претензій України на свої етнічні землі, під час дипломатичних переговорів, при укладенні міждержавних договорів тощо93. Сприйняття місця історії в духовному житті суспільства сучасниками гетьмана засвідчив переписувач Густинського літопису ієромонах М. Лосицький. Без історичних знань, на його думку, «и люде би як у тмі будучи не відали, що ся прошлых віков діяло»94.
———————
83 Борисенко В. Україна середини XVII ст. у спогадах сучасників // Київська старовина. — 1995. — № 4. — С. 43.
84 Смолій В.А. Формування соціальної свідомості учасників народних рухів на Україні. — С. 33.
85 Крип’якевич І.П. Історія України. — Львів, 1990. — С. 238.
86 Крип’якевич І.П. Соціально-політичні погляди Богдана Хмельницького // Укр. іст. журн. — 1958. — № 1. — С. 102.
87 Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет. — С. 597.
88 Барг М.А. Эпохи и идеи: Становление историзма. — С. 3.
89 Там же. — С. 6.
90 Там же. — С. 11.
91 Блок М. Апология истории или ремесло историка. — М., 1973. — С. 147.
92 Ракитов А.И. Историческое познание: Системно-гносеологический подход. — М., 1982. — С. 11.
Започатковане в перші десятиліття XVII ст. формування в свідомості населення духу національного патріотизму через вкорінення у ній «культу козацтва» і «культу пам’яті»95 набуває своєрідного апофеозу вже після перших блискучих перемог повстанської армії. Патріотичну направленість історичних праць, створених за часів Хмельниччини, відзначив відомий історіограф Д. Дорошенко96. Він підкреслив вплив на характер і структурну композицію козацьких літописів другої половини XVII ст. національної державної ідеї, що опанувала на той час умонастроями громадянства97. «Важливим нюансом» літописів Самовидця, Г. Грабянки і С. Величка було, на думку С. Заремби, «вироблення їх авторами певної системи поглядів, тобто історичної концепції»98, основними ідеями якої стало ствердження спільності походження слов’янських народів, відстоювання рівноправності української народності та єдності українських земель99, що відповідало основним положенням політичної урядової програми. Новацією в порівнянні з попереднім часом стає вкорінення в свідомості українського народу через історичну пам’ять поколінь усвідомлення «тяглості руської історії на території України при відсутності пануючої династії»100, а також «візії козацькою старшиною історичного процесу» як підстави для обгрунтування права на автономне і незалежне існування Української держави101. Таким чином, в козацьких літописах відбивалися основні суспільно-політичні ідеали тогочасної громадськополітичної думки, що робить ці праці, поряд з мемуаристикою часів Гетьманату, важливим джерелом для дослідження суспільної свідомості української нації періоду Національної революції.
———————
93 Шевченко Ф. Історичне минуле у сприйнятті Б. Хмельницького // Доба Богдана Хмельницького: Зб. наук, праць. — К., 1995. — С. 94–108.
94 Полное собрание русских летописей. — Т. ІІ. — СПб., 1845. — С. 30.
95 Паславський І.В. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI — першій третині XVII ст. — К., 1984. — С 106–124.
96 Дорошенко Д.І. Огляд української історіографії. Державна школа: історія, політологія, право. — К., 1996. — С. 19.
97 Там само. — С. 21.
98 Заремба С.З. Возз’єднання України з Росією у висвітленні українських літописців другої половини XVII — першої половини XVIII ст. // Укр. іст. журн. — 1978. — № 10. — С. 44.
99 Там само. — С. 45.
100 Величенко С. Володарі і козаки: замітки до проблеми легітимності і тяглості в українській історіографії XVII–XVIII ст. // Mediaevalia Ukrainica: Ментальність та історія ідей — Т. 1. — К., 1992. — С 121.
Певних змін протягом 1648-1676 рр. зазнала і правосвідомість українського суспільства. Визначаючи місце і роль права в Українській козацькій державі, дослідники звернули увагу на те, що «в ході Визвольної війни в праві, яке об’єктивувалося у свідомості кожного члена тогочасного суспільства як особлива і керуюча сила, відбувалася певна трансформація понять “справедливість”, “моральність”, “доброта” і т. д.»102. Однак цей процес відбувався не безболісно, оскільки нові стереотипи моралі і поведінки людини «часто-густо» вступали «в конфлікт з загальновизнаними до 1648 р.»103. Так, під впливом соціальної революції докорінно змінюється суспільне уявлення про право власності на землю, право успадкування, право праці; трансформації зазнає усвідомлення «добра і зла» тощо. Традиційні норми моралі поступаються перед «новим розумінням гідності людини, її шляхів досягнення щастя на землі», визнанням величі людського розуму104. Але, незважаючи на те, що історія українського права, починаючи зі становлення у другій половині XIX ст. української юридичнодержавницької школи, постійно перебувала в полі зору науковців, такий її зріз, як вкорінення правових нормативів в суспільну свідомість та формування у ній уявлень про право, потребує більш детального дослідження.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України