Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-XVIII ст.

Виготовлення нових прапорів у другий компанійський полк

Останнього дня лютого високосного 1752 р. генеральний обозний щодо виготовлення нових прапорів у другий компанійський полк доносив гетьману: його веління виготовити «полковое белое знамя и сотенних корогов зелених пять на матеріях с положеніем на тех знамене и корогвах с едной сторони Войскового, а з другой Вашей ясневелможности гербов»14 має практичні перешкоди. Адже у гетьманському ордері не вказувалися розміри («какою шириною и должиною оніе знамя і корогви должни бить»), що унеможливлювало точні обрахунки необхідної матерії і, зрозуміло, видатків для її купівлі. Крім того, «и гербам Войсковому и Вашей ясневелможности в каких полях цветами і коими гербами украшенним подлежит на тех знаме и корогвах бить, описанія потребно»15. Відтак Михайло Скоропадський уклінно просив гетьмана «тех гербов і знаменам должину и ширину с ясним описаніем в канцелярію Малороссійских зборов для показанія живописцу повелеть прислать обстоятельную ведомость»16. Генеральний підскарбій також належним чином «уведомил» про труднощі з виготовленням прапорів полковника Василя Чеснока. Останній не забарився з підмогою і відіслав сотенного хорунжого Хоменка «для присмотру де скорого в деланіи тех знамен и корогв»17. Втім, енергійні зусилля компанійського полковника виявилися марними. За браком резолюції гетьмана на звернення генерального підскарбія справа завмерла на довгих більш ніж два з половиною роки.

———————

13 Там само.

14 Там само. — Арк. 5.

15 Там само. — Арк. 5 зв.

16 Там само.

17 Там само. — Арк. 6.

30 вересня* 1754 р. невгамовний Василь Чеснок вдається до другої спроби18, яка виявилася результативнішою. Через три дні, 3 жовтня, з ГВК до канцелярії Малоросійських зборів надіслано ордер, яким зобов’язувалося доручити виготовлення «знамена и корогов пяти» глухівському отаману Яновичу19. Документ містив параметри прапорів. Розпорядження ГВК збереглося у чернетці. Це дає можливість частково простежити «кухню» компанійського прапоротворення. Використаємо апробований вище механізм реконструкції тексту у первісній та кінцевій редакціях. Попервах пропонувалося прапори «во вторій компанейскій полк исправить за деньги Скарбу войскового с положеніем на оних с едной сторони Войскового, а з другой его ясневелможности гербов, и оное знамено должно бить на матеріи блакитного штофу, а шириною у две портищи з бахромою золотою, а корогви на голіовей матеріи ж блакитней и украшени герби золотом, а поля и цвети блакитніе»20. Після внесених правок наказувалося прапори «во вторій компанейскій полк ісправить за деньги Скарбу войскового с положеніем на оних с едной сторони Войскового, а з другой его ясневелможности гербов, и знамено должно бить на матеріи белой должиною в [nn], а шириною в [nn] портищи з бахромою золотою, а корогви на голіовей матеріи блакітней, должиною в [nn], а шириною в [nn]»21. Отже, оздоблення прапорів гербами «Войсковим» та гетьманським в обох версіях залишалося незмінним. Натомість зміни стосувалися кольору та ґатунку матерії полкового знамена, а також відмови прикрашати герби золотом.

На виконання своєї жовтневої ухвали щодо виготовлення прапорів у другий компанійський полк 28 листопада цього ж року ГВК надіслала першому ніжинському полковому осавулу Долинському ордер. Ним «по определению Генеральной войсковой канцеляріи» пропонувалося, щоб осавул «взяв в щот заплати в кого з нежинских купцов едну штуку штофу блакитного також на бахраму шолку блакитного ж кренцоного китайского весом до [n:], прислать в Войсковую енералную канцелярію чрез доброго нарочного при репорте, объявив настоящую всему тому цену»22. За придбану матерію належало заплатити без зволікання, повернувши продавцеві гроші разом «с остатком матеріи и шолку, ежели что будет». Однак, судячи з подальшого розвитку подій, цитований ордер залишився тільки добрим наміром.

———————

* Інколи вказується дата 29 вересня.

18 Можливо, до поновлення зусиль полковника спонукав вдалий прецедент виготовлення коштом Малоросійського скарбу сотенних прапорів Бахмацької (26.03.1754–23.05.1754) та Глухівської (16.06.1754–25.10.1754) сотень (Див.: Савчук Ю. З історії формування прапорових традицій Ніжинського полку… — С. 54–98).

19 Вибір на глухівського отамана впав не випадково. 1754 р. ГВК вже двічі зобов’язувала Івана Яновича виготовити сотенні прапори нового зразка для Бахмацької та Глухівської сотень (Див.: примітка № 20).

20 ЦДІАК України. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 11312. — Арк. 9.

21 Там само.

Це був не єдиний прояв раптової активності ГВК щодо виготовлення прапорів другого компанійського полку. Місяцем раніше, 15 жовтня 1754 р., генеральний військовий осавул пан Якубович придбав у глухівського жителя Петра Болгарина «на исправленіе корогви канавацу блакитного шесть локоть ценою локоть по едному рублю»23. Про це довідуємося з «нижайшого доношенія» згаданого Петра Болгарина до ГВК від 10 липня 1755 р. з проханням повернути кошти за куплену у нього минулого року матерію.

З огляду на те, що придбана матерія не відповідала заявленим вимогам (полковий прапор зазвичай продукувався з матерії вищого ґатунку, а у даному випадку, згідно з останнім приписом, ще й іншого кольору) було прийнято рішення про її використання на інші потреби — виготовлення значка24. Із завидною оперативністю ГВК того ж дня зобов’язала канцелярію Малоросійських зборів погасити майже річну заборгованість: «шесть рублев из Скарбу войскового видать за его Болгарина розпискою. А даби оная матерія употреблена на значок, в том послать к атаману глуховскому Яновичу ордер»25. Згаданий випадок став підставою для поширення істориками твердження, що «полковий прапор шили з блакитного “канавцу” (каніфасу?)»26. Втім, прямих доказів реалізації цієї суперечливої тези серед архівних нотаток нам віднайти не вдалося.

Незабаром з невідомих причин у виготовленні прапорів у другий компанійський полк виникла дев’ятимісячна пауза. Про відновлення процесу після тривалої перерви свідчить «Всепокорнейшое доношеніе» до ГВК глухівського отамана, датоване 17 червня 1755 р. На виконання ордеру ГВК від 3 жовтня 1754 р. Іван Янович інформував: «Ордером войсковой Генеральной канцеляріи велено мне для зделания пяти знамен* живописца уговорить, и по силе оного ордера для изделанія оних знамен живописец Петро Поручка зо мною договорился, а як, о том учинил он контракт; которий контракт подлинний при сем в разсмотреніе в войсковую Генеральную канцелярию нижайше представляю»27. Згаданий контракт — самобутня архівна пам’ятка середини XVIII ст. Трудова угода є носієм важливих відомостей щодо тогочасних технологій та способу відтворення зображень на козацьких прапорах загалом і компанійських зокрема. Крім того, документ дозволяє уточнити цілу низку дискусійних питань, які знайшли у попередніх дослідників гіпотетичний розв’язок.

———————

22 Там само. — Арк. 10.

23 Там само. — Арк. 17.

24 Термін «значок» у документації першого і третього компанійських полків означав сотенний прапор. Імовірно, ГВК використала тут згаданий термін саме у цьому значенні.

25 ЦДІАК України. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 11312. — Арк. 18 зв.

26 Сокирко О. Наймане військо… — С. 119.

* В ордері ГВК від 3 жовтня йшлося про виготовлення «оних знамена и корогов п’яти». Більше того, як зазначалося вище, полковий прапор мав бути білим, сотенні — блакитними. За яких обставин та у зв’язку з чим відбулися зміни кольорової гами та зменшено загальну кількість прапорів з шести до п’яти у другому компанійському полку, за виявленими архівними документами з’ясувати не вдалося.

Предметом угоди між живописцем і глухівським отаманом було виготовлення «в Генеральную войсковую канцелярію пять знамен на материи казеной добримы венецкими* красками з своего кошту: кармыном** и утрумарином28 и по приличеству золотом, як обо всем том по даному образцу, где какими красками и золотом, делать показано»29. Дана норма контракту прямо суперечить зробленому раніше висновку, що «розташування малюнка, розміри прапорів і значків точно не зазначалися»30. Отже, маляр відтворював зображення на прапорах за наявним взірцем, який, імовірно, затверджувався не тільки ГВК, а й особисто гетьманом. Крім того, майстер зобов’язувався виконати копіювання якісно та на високому художньому рівні. Це прописувалося у контракті окремо: «Чысто со всякым жывописним искуством, а если б чем неисправно против образцов илы по жывописному майстерству не в искусносты оніе явились, то всем своим коштом, як надлежыт исправно и іскусно вновь зделать должен»31. Особливо важливо, що, крім загальної згадки про наслідування взірця при перенесенні малюнка на полотнище, документ містить детальний опис зображення: «на которих знаменах имеют быть гербы з едного боку его ясневелможности высокоповелительного Гпдна Гпдна Малія Россіи обоих сторон Днепра и Войск Запорожских гетмана и многих ордынов кавалера, а з другого націоналній Малороссійскій»32. В іншому документі, датованому груднем того ж 1755 р., глухівський отаман Янович зазначає, що на прапорах з другого боку мало вміщуватися зображення «его ясневелможности високоповелительного Гпдна Гпдна Малія Россіи обоих сторон Днепра и Войск Запорожских гетмана и разних ординов кавалера дипліома»33. Зрозуміло, що виконання такого завдання створювало певні складнощі і накладало на маляра додаткову відповідальність. На допомогу живописцю було надане «адресованіе» герба «его ясневелможности високоповелительного гпдна Малія Россіи обоих сторон Днепра и Войск Запорожских гетмана», яке було повернено до ГВК разом з виготовленими корогвами34. Наведені цитати цілковито руйнують довільні припущення Олексія Сокирка щодо відтворених на прапорах другого компанійського полку «с едной сторони Войскового, а з другой его ясневелможности гербов». «На нашу думку, — стверджує історик, — тут мається на увазі не дворянський герб Розумовських, пожалуваний у 1751 р., а оригінальний малюнок, який згодом з’явився на прапорах решти компанійських полків, надвірної хоругви та жолдацьких рот — “при арматурі гетманские клейноти: булава и бунчук навхрест”»35. Наведений вище аналіз архівних джерел не тільки спростовує необґрунтовану тезу згаданого дослідника, а й не залишає жодної можливості для різночитання.

27 ЦДІАК України. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 11312. — Арк. 12.

* Венеційськими.

** Кармін (кармінова кислота) — яскраво-червона фарба, що виготовляється з пігментів тіла самиць червця.

28 Очевидно, мався на увазі ультрамарин — синя фарба, складна хімічна сполука, алюмосилікат натрію, який містить сірку. Як інформує Вікіпедія, добувають ультрамарин нагріванням суміші каоліну, сірки, соди і вугілля з невеликою кількістю цукру. Природний ультрамарин був відомий ще задовго до нашої ери, він являє собою мінерал лазурит або ляпіс-лазурит такого складу: Na8Al6Si6S4O24.

29 ЦДІАК України. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 11312. — Арк. 13.

30 Сокирко О. Наймане військо… — С. 119.

31 ЦДІАК України. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 11312. — Арк. 13.

Повертаючись до аналізу контракту, укладеного малярем Петром Поручкою, акцентуємо увагу на рідкісному поєднанні термінів «національний» і «малоросійський» у найменуванні козака з мушкетом — державного герба Гетьманату. Завершується контракт Петра Поручки переліком фінансових зобов’язань сторін: «за те знамена и краскы добріе винецийскіе и золото взять мне за каждое знаме по двадцяты рублей, с коих денег наперед взять от всякого знамена по десяти рублей, а по изделаніи оных знамен и оніе остальніе пятдесят рублей безволокытно принять імею, во верность чего и сей контракт рукою моею подпысую»36. Однак з часу підписання контракту минуло ще півроку, допоки

20 грудня 1755 р. на адресу ГВК не надійшов звіт про досягнення домовленостей з іншими купцями і майстрами та повне залагодження справи виготовлення прапорів другого компанійського полку. Разом з рапортом про виконання минулорічного ордеру ГВК від 3 жовтня глухівський отаман власноруч представив «Ведомость в войсковую Генеральную канцелярію, какіе надобности на исправленіе повеленних в компанейскіе команди пяти корогов, у кого іменно и по якой цене взяти, и за оніе, також и майстерам за отделку сколько уже выдано, а сколько еще надлежит, денег: о том под сим явствует»37. «Ведомость» — цінний та інформаційно різнобічний документ, який проливає світло не тільки на технологію виготовлення прапорів, використані матеріали, імена ремісників і купців, ціни на тогочасних ринках праці та матеріалів, але також дозволяє, що дуже важливо, опосередковано визначити розміри прапорів. На корогву у згаданого вище купця Петра Болгарина закуплено шість ліктів канавацу*, натомість на решту корогв (чотири) у купця Івана Манзі придбано блакитний штоф за ціною один рубль п’ятдесят копійок за лікоть з розрахунку п’ять ліктів три четверті на кожний прапор. Кожне полотнище прикрашалося торочками (бахромою). Для їх виготовлення закуповувався блакитний шовк. Всього було придбано шовку на вагу сорок лотів (з розрахунку вісім лотів на одну корогву) за ціною тридцять копійок за лот**. «За отделку оной бахроми» для п’яти прапорів майстру Леонтію Шнурчевському належала винагорода 4 рублі.

———————

32 Там само.

33 Там само. — Арк. 20.

34 Там само. — Арк. 24.

35 Сокирко О. Наймане військо… — С. 119.

36 ЦДІАК України. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 11312. — Арк. 13.

Серед видатків, зазначених у «Ведомости», фіксуємо вкрай рідкісні позиції щодо виготовлення верхівок та держаків до прапорів. Останні були «з обмаліованіем» і коштували 50 копійок за одиницю. До корогв було також «исправлено пять копій медних жолтих; весом каждое по два фунта с половиною. Ітого дванадцять фунтов с половиною: ценою фунт и с отделкою по пятдесять копеек: всего за оніе копія 6 [р]. 25 [к]»38. Загальні видатки на виготовлення прапорів другого компанійського полку з урахуванням вартості робіт маляра Петра Поручки, що склали більше половини загальних витрат, становили 164 рублі 50 копійок39. У приписці до «Ведомості» глухівський отаман уточнював, що з них уже оплачено вартість матерії, придбаної у Петра Болгарина (6 рублів), та «в задачу уже выдано» 50 рублів майстру Петру Поручці.

Звернення глухівського отамана знайшло невідкладний відгук у ГВК, яка вже 21 грудня — під кінець 1755 р. — розпорядилася «видать за роспискою атамана Яновича ис канцеляріи Зборов з Скарбу войскового достальное оное число денег сто восемь рублев пятдесят копеек на заплату за зделаніе показанних корогов кому и за что подлежит»40. При цьому, з метою запобігання фінансових зловживань, в ордері обумовлювалося, «чтоб он атаман по заплате тех денег взяв в приемщиков оних денег росписки, подал оние в канцелярію Зборов»41. Виконання чергового наказу ГВК зайняло за невеликим півроку. 15 травня 1756 р. глухівський отаман Іван Янович щасливо рапортував: «таковы корогвы все пять, и данное адресованіе при сем Генеральной войсковой канцеляріи представляю, и сколько за что и кому іменно уплачено за росписками денег, о том прилагаю ведомость»42. Новий фінансовий звіт майже не відрізнявся від попереднього. Знято, додано і внесено зміни загалом тільки у трьох випадках. Зокрема, зник перший пункт попереднього кошторису щодо видатків для купця Петра Болгарина. Доповнено «Ведомость…» пунктом щодо виготовлення п’яти чохлів з чорної клейонки, яку було придбано у купця Якова Никифорова. Додаткові витрати склали 2 рублі 25 копійок. Цих грошей вистачило на закупку семи аршин і двох чверток клейонки з розрахунку «на каждую (корогву. — Авт.) по полтора аршина ценою аршин по тридцять копеек»43. Натомість корекції зазнав пункт щодо виготовлення «пяти копей медних жолтих». Останні зменшились у вазі у два з половиною раза: з двох з половиною фунтів (одна верхівка) до фунта. Попри те вироби вдвічі подорожчали: з п’ятдесяти копійок до рубля за фунт міді і роботу «от каждого копія». Загальна сума видатків склала 109 рублів і 50 копійок. Вона не збігалася з попередніми розрахунками (108 рублів 50 копійок), але загалом збільшилася тільки на один рубль.

———————

37 Там само. — Арк. 21.

* Імовірно, до Яновича не було доведено розпорядження ГВК від 10 липня 1755 р., яким його зобов’язувалося з канавацу виготовити полковий значок.

** Міра ваги. Дорівнював трьом золотникам. Останній прирівнюється 4,266 грамам.

38 ЦДІАК України. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 11312. — Арк. 21 зв.

39 Там само.

Остання редакція «Ведомости» відрізнялася й тим, що у кожному пункті про ті чи інші видатки, за винятком виготовлення верхівок до древок, нотувалося ім’я та прізвище купця, який відпустив товар, або майстра — виконавця замовлення. Запис супроводжувався усталеною формою: «принял (гроші. — Авт.) и росписался». Фінансові зобов’язання та вимога ГВК до глухівського отамана представити розписки про отримання коштів майстрами та постачальниками матеріалів у канцелярію Малоросійських зборів спонукали до ще більшої персоналізації дійових осіб. Серед нових імен з’явилася особа купця Якова Никифора, що був поставщиком блакитного шовку на торочки і не згадувався у першій

«Ведомости». Держаки до прапорів виготовляв і обмальовував відомий нам живописець Петро Поручка. Принагідно відзначимо, що аналізовані документи — обидві редакції «Ведомостей» — дають широке поле для студій з ономастики та філології. Зокрема, зустрічаємо різні версії написання одних і тих самих прізвищ: Іван Манза та Іван Мандза, Яков Никифор та Яков Никифоров (обидва варіанти використанні в одному документі), Леонтій Шнурчевський та Леонтій Шнурко. Не менш цікаві спостереження за відмінюванням прізвищ: Петро Поручка, але «майстру Петру Порутці»44.

———————

40 Там само. — Арк. 22 зв.

41 Там само.

42 Там само. — Арк. 24.

43 Там само. — Арк. 25 зв.

Втім, повернемося до головної канви дослідження. Рапорт Яновича вже наступного дня отримав «определеніе» ГВК: «оніе корогви от него атамана Яновича в Генеральной войсковой канцеляріи принять, а к полковнику оного второго компанейского полку Василю Чесноку послать ордер і предложить, чтоб он, егда уже прибудет с полком по отправленому до сего ордеру внутрь Малой Россіи, нарядив едного сотенного старшину и дав ему потребное число козаков, прислать в Глухов в Войсковую енералную канцелярію к пріему показанних корогов ко отвозу в полк»45.

У другому компанійському полку довгоочікуваний ордер ГВК отримали за кілька тижнів — 16 червня. А вже за два дні полковник Василь Чеснок делегував у Глухів сотенного хорунжого Семена Ігнатенка «с потребним числом козаков» для отримання та привозу нових прапорів. Останню крапку у справі виготовлення прапорів у другий компанійський полк, як і належить, поставила ГВК. Своїм ордером, датованим липнем 1756 р., вона повідомила полковнику Чесноку, що відрядженому з рапортом полковника сотенному хорунжому Семену Ігнатенку «ізделанніе здесь в силе высокого ордера его сіятельства за деньги Скарбу войскового пять корогов отдани за роспискою ко отвозу в полк Ваш»46. Так щасливо завершилася майже п’ятирічна епопея з виготовленням корогв для другого компанійського полку. Щоправда, активна стадія тривала дещо менше: 30 вересня 1754 — липень 1756 рр. Вона стала прологом і, на нашу думку, сприяла активізації заміни прапорів в усіх компанійських полках.