Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-XVIII ст.

Чи укладалися Українським Гетьманатом міжнародні угоди?

Однією з назрілих проблем на сьогодні є питання: а чи укладав Український Гетьманат повноцінні міжнародні угоди? А якщо укладав, то які, коли і з ким, якого політико-правового характеру і скільки таких угод було взагалі в його історії? Адже, наприклад, багато польських істориків й до цього часу вважають українсько-польські договори, які укладалися між Короною Польською і козацькою Україною в другій половині XVII– ХVIII ст., «внутрішньо-локальними» мирними угодами в межах одного державного утворення — Речі Посполитої. Поза тим, положення Зборівського 1649 р., Білоцерківського 1651 р., Гадяцького 1658 р., Чуднівського 1660 р., Підгаєцького 1667 р., Острозького 1670 р. та «Лещинського-Мазепи» 1707 р. договорів можна оцінювати і як такі, що надавали Українському Гетьманату певну міжнародну суб’єктність. Цікаво, що більшість російських істориків так само, як і їхні польські колеги, застосовують схожі підходи до оцінки українсько-російських відносин ранньомодерної доби, характеризуючи угоди-«статті» між Україною та Московською державою у1654, 1659, 1663, 1665, 1669, 1672, 1674, 1687, 1709, 1727 рр. лише виключно як внутрішньополітичні акти. У даному контексті можна нагадати, що гетьманські уряди України укладали також угоди з Османською імперією у 1649, 1653, 1655, 1669, 1711 та 1712 рр., Кримським ханатом — у 1648, 1655, 1661, 1668 та 1711 рр. У зв’язку з цим потрібно звернути увагу на певну європоцентричність наукового доробку вітчизняних істориків, зрозуміло, недостатню увагу до різних питань стосунків Українського Гетьманату з Османською імперією та Кримським ханатом32. Висока Порта, яка від часів Б. Хмельницького виступала своєрідним гарантом української державності (що було закріплено у Бучацькому мирі 1672 р. та Константинопольському договорі 1678 р. з Варшавою), все ж таки була змушена підписати угоду про розподіл сфер впливу в Україні (Бахчисарайський мир 1681 р.) з Московською державою. Водночас протягом останньої чверті XVII ст. турецька сторона робила все можливе для того, щоб не віддати землі правобережної частини Українського Гетьманату під владу польського чи московського монархів. Кримський ханат, за дорученням турецьких султанів, виступав посередником (а деколи і партнером) у переговорах Османської імперії з Річчю Посполитою та Московською державою. Починаючи з 60-х років XVII ст., Бахчисарай проводив дипломатичну лінію щодо нейтралізації польських і російських впливів на Український Гетьманат і підпорядкування його правителів своїй протекції.

———————

32 Докладніше див.: Чухліб Т. Козаки та яничари. Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500–1700 рр. — К., 2010. — 456 с.

Дипломатичні міжнародні акти укладалися українськими гетьманами не тільки з турецькими султанами, кримськими ханами, польськими королями, московськими царями, а й зі шведськими королями, молдавськими, трансильванськими та волоськими князями. На жаль, і до цього часу, за виключенням грунтовної історико-правової кодифікації А. Яковлівим українсько-московських угод33, ми не маємо глибоких досліджень цього важливого комплексу проблем. Прикладом для таких напрацювань у сфері вивчення міжнародних угод є археографічні праці польського історика Д. Колодзейчика щодо сутності польсько-османських та польсько-кримських договорів XVI–XVIII ст.34

Іншим проблемним є питання, скільки і яких за змістом міжнародних угод укладалося щодо ранньомодерної України, у яких контрагентами виступали сусідні чи більш віддалені — «[треті]» держави? Найвідомішими з них, очевидно, є Віленський 1656, Андрусівський 1667, Бахчисарайський 1681, Вічний 1686 та Карловицький 1699 рр., менш знаними — Бучацький 1672, Журавненський 1676, Нарвський 1704, Прутський 1711, Адріанопольський 1713 та Константинопольський 1714 рр. договори; але були ще й такі «призабуті» міжнародні домовленості, як, наприклад, угода 1656 р. між Річчю Посполитою та Австрійським цісарством про одночасне приборкання гетьмана Богдана Хмельницького та бранденбурзького курфюрста Фрідріха Вільгельма, та подібні до неї35. У зв’язку з цим відзначимо, що Військо Запорозьке, його населення і територія неодноразово виступали об’єктами у двохсторонніх чи навіть трьохсторонніх угодах між такими державами ранньомодерного світу, як Австрійська імперія, Французьке королівство, Апостольська столиця (Ватикан), Венеціанська республіка, Річ Посполита, Османська імперія, Шведське королівство, Кримський ханат, Трансильванське та Молдавське князівства. У зв’язку з цим потрібно наголосити на тому, що ні Андрусівське перемир’я 1667 р., ані Бучацьке перемир’я 1672 р., ані Журавненський договір 1676 р., ані Бахчисарайський трактат 1681 р., ані Вічний мир 1686 р., ані Карловицькі угоди 1699 р. (зокрема, за положеннями останніх на землях т. зв. Ханської України було скасовано уряд «українського козацького гетьмана»36), у яких контрагентами виступали Варшава, Москва і Стамбул, з огляду на позицію гетьманських урядів як Лівобережжя, так і Правобережжя, не встановили остаточної та цілковитої влади кожної з «високих сторін» над усією територією козацької України.

———————

33 Яковлів А. Українсько-московські договори в XVII–XVIII віках. — Варшава, 1934. — 290 c.

34 Ottoman-Polish dipolomatic relations (15–18th Century) / An Annotated edition of Ahdanes and Other Documents by D. Kołodziejczyk. — Brill–Lejden–Boston–Koln, 2000; Kołodziejczyk D. The Crimean Khanate and Poland-Lithuania: International diplomacy on the European periphery (15–18th Century): A Study of peace treaties followed by annotated documents. — Leiden–Boston–Brill, 2011. — 1165 p. Див. також: Черкас Б. Рец. на: Колодзейчик Д. Кримське ханство й Польсько-Литовська держава: Міжнародна дипломатія на європейській перефирії (XV–XVIII ст.): дослідження мирних договорів із додатком анотованих документів. — Лейден–Бостон–Бріль, 2011 // Укр. іст. журн. — № 1. — 2014. — С. 188–191.

Поза тим, Військо Запорозьке також намагалося стати суб’єктом (як рівноправним, так і «напівзалежним» та «залежним») міжнародних відносин свого часу. Очевидно, що одним з перших його договорів міжнародного характеру треба вважати угоду про військово-політичний союз між Військом Запорозьким та Кримським ханатом у 1624 р.37, а чи не останньою — угоду між Військом Запорозьким та Османською імперією 1712 р.38 Загалом таких угод було близько трьох десятків, і укладалися вони урядами ранньомодерної України, крім Кримського ханату та Османської імперії, ще й з Короною Польською, Московським царством, Шведським королівством, Трансильванським та Молдавським князівствами. Однак і до цього часу в історіографії (не кажучи вже про суспільний загал) дивним чином продовжує домінувати думка про виключне укладення таких угод лише з Російською державою.

———————

35 Чухліб Т. «Війна і мир» гетьмана Богдана Хмельницького в прочитанні історика Ярослава Федорука (Рец.: Федорук Я. Віленський договір 1656 року: Східноєвропейська криза і Україна у середині XVII ст. — К., 2011. — 623 с.) // Чорноморська минувшина. — Вип. 7. — Одеса, 2012. — С. 167.

36 Бібліотека Музею ім. кн. Чарторийських у Кракові. Відділ рукописів (далі — БМЧ. ВР.). — Од. зб. 616. — Арк. 265 а–267 а; Архів Головний актів давніх у Варшаві (далі — АГАД). — Ф. «Архів Коронний Варшавський», — К. 78. — Т. 503. — № 832; Ottoman-Polish diplomatic relations (15th–18th Century). — Р. 588, 589.

37 Брехуненко В. Стосунки українського та донського козацтв як чинник кримсько-козацького союзу 1624–1629 рр. // Наукові записки: Зб. праць молодих вчених та аспірантів. — К., 1999. — Т. 4. — С. 116–129; Його ж. Дипломатія українського козацтва й Кримський ханат: невідомі сторінки укладення першого козацько-кримського договору 1624 р. // Козацька спадщина. — 2005. — Вип. 3. — С. 50-53; Фаизов С. Первый крымско-запорожский союз в статейном списке русских посланников // Україна в Центрально-Східній Європі (від найдавніших часів до кінця XVIІІ ст). — Вип. 5. — К., 2005. — С. 314; Чухліб Т. Pro et сontra: козацтво України-Русі у протистоянні монархій Азії та Європи (друга половина XVI ст.) // Политические и этнокультурное взаимодействие государств и народов в постзолотоордынском пространстве (XV–XVI вв.). — Симферополь, 2013. — С. 138–143; Baranowski B. Polska a Tatarszczyzna w latach 1624– 1629. — Lódz, 1946. — S. 5–6.

Дослідникам історії міжнародних відносин Українського Гетьманату перед тим, як перейти до розкриття його міжнародно-політичного статусу, на нашу думку, потрібно зважати на специфіку укладення угод між двома контрагентами за ранньомодерної доби. А ця міжнародно-договірна специфіка була такою: по-перше, враховувався набутий до того міжнародно-політичний статус обох сторін у рамках «зверхник — напівзалежний — залежний» та з огляду на це укладалася «рівноправна», «напіврівноправна» чи «нерівноправна» угода; по-друге, майже в кожному випадку положення угоди (нерівноправної, з точки зору одного, і рівноправної — іншого) трактувалися тією чи іншою стороною на «свою» користь, а тому важливі, т. зв. «Вічні», мири укладалися при посередництві (а частіше — зверхництві) третьої сторони (наприклад, при укладенні Зборівської 1649 р., Білоцерківської 1651 р., Підгаєцької 1667 р. угод Війська Запорозького з Короною Польською посередником був Кримський ханат, при укладенні Віленського 1656 р., Андрусівського перемир’я 1667 та «Вічного миру» 1686 р. між Варшавою та Москвою — Австрійську цісарство); а при невирішенні спірних питань у «трикутнику високих сторін» збиралися цілі міжнародні конгреси держав (тут згадаємо: Вестфальський 1648, Оливський 1660, Карловицький 1698– 1699 рр.); по-третє, угоди між двома сторонами (навіть за посередництва чи зверхності третьої, більш сильної, сторони) могли зовсім інакше трактуватися іншими, четвертими, державами; по-четверте, що, найголовніше, дія кожної угоди мала підтримуватися чи контролюватися за допомогою військової сили, а інакше її положення були не дійсними та не виконувалися. Тому, за влучним висловом польського вченого З. Вуйцика, який перефразував відомий латинський вислів, чи не кожна друга угода в другій половині XVII ст. втрачала свою чинність відразу ж після того, як на ній «висохло чорнило, яким її писали»39.

———————

38 Пріцак О. Один чи два договори Пилипа Oрлика з Туреччиною на початку другого десятиріччя вісімнадцятого століття // Український археографічний щорічник. — Вип. 1. — К., 1992. — С. 307–320; Субтельний О. Мазепинці. — К., 1994. — С. 82–96.

39 Wójcik Z. From the Peace of Oliwa to the Truce of Bakhchisarai. International Relations in Eastern Europe 1660–1681 // Acta Poloniae Historica. — 1976. — T. 34. — P. 255–280.