Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-XVIII ст.

Військо

Станова козацька республіка, Військо Запорозьке, фактично мала військовий структурно-організаційний каркас із певним соціально-становим та економічним наповненням, а також політичною надбудовою. Що ж до війська запорозьких козаків як суто військового формування, то воно складалося із сухопутних сил і військового флоту. За системою комплектування підрозділів, їх матеріально-технічним забезпеченням, грошовим і речовим утриманням особового складу, а також за способом відбування козаками служби збройні сили Війська Запорозького не були регулярною армією. Утім, не були вони і ситуативно скликаним ополченням мирних мешканців. Насправді запорозьке військо являло собою укомплектоване на корпоративній основі військово-ієрархічне формування з числа визнаних козаками осіб, професійних вояків, яких приймали на службу як добровольців або мобілізували за наказом запорозької влади.

Козацьке військо підпорядковувалося головному (центральному) органу військового управління, функції якого виконував постійно діючий гетьманський уряд. Військове управління на місцях, яке постійно діяло, а також у територіальних козацьких громадах забезпечували командири територіальних військових підрозділів. На постійній основі функціонували також такі структурні формування козацької військової організації, як загальновійськова артилерія та залога Запорозької Січі. Ця залога, крім іншого, в міжсезоння охороняла і підтримувала в належному технічному стані козацькі бойові човни. Масштабні військові мобілізації відбувалися у Війську Запорозькому порівняно нечасто. Тим часом певна частина козаків постійно перебувала на своєрідних військових зборах (за винятком зими), або брала участь у військових діях. На землях Запорожжя козаки, особовий склад яких періодично змінювався за рахунок новоприбулих, у польових умовах проходили військовий вишкіл, займалися розвідкою, охороняли рубежі України та готувалися до бойових походів. Останні періодично організовували як на морі, так і на суходолі. Завдяки регулярному військовому вишколу козаків, набутті ними універсалізму як вояків, котрі вміло воювали в піхотних підрозділах, у кінноті, на морі, а також завдячуючи їхній частій участі в бойових зіткненнях, запорозькі збройні сили підтримували високий рівень боєздатності — насамперед у піхоті і на флоті.

———————

14 Сласький до С. Жолкевського, 26.VІ.1620 // Biblioteka Racz. — Rkps. № 2. — S. 504; П. Пачинський до Т. Замойського, після 9.VІІІ.1619 // AGAD. — AZ. — Rkps. № 737. — S. 56.

Упродовж першої половини XVII ст. структура військових підрозділів і чисельність їх особового складу змінювалися залежно від конкретної воєнно-політичної ситуації, від наявності людських та матеріальних ресурсів, якими могла скористатися запорозька влада, а також залежно від бойових завдань, що їх належало виконати війську. Попри відсутність у цій сфері уніфікації, сталим було те, що в запорозьких сухопутних силах основним тактичним формуванням залишався полк, чисельність особового складу якого коливалася від кількох сотень до кількох тисяч вояків. Полк поділявся на сотні, в яких налічувалося близько сотні козаків, а сотні — на десятки (дев’ять рядових і один нижчий командир — десятник; козаки десятка могли підпорядковуватися також генеральним або полковим запорозьким старшинам). Якщо спробувати на основі джерел реконструювати структуру піхотних підрозділів козацького війська, то в узагальненому вигляді вона постане такою:

Організаційна структура запорозьких сухопутних сил (перша половина XVII ст.)

Гетьманське командування

Полкова ланка

Сотенна ланка

1

2

3

Гетьман

Полковник

Сотник

9 козаків десятка сотника

Наказний гетьман

Отаман

9 козаків десятка отамана

Військовий писар

9 козаків десятка писаря

Писар

9 козаків десятка писаря

Хорунжий

9 козаків десятка хорунжого

До 4 військових осавулів

До 36 козаків десятків осавулів

Осавул

9 козаків десятка осавула

До 7 десятників

До 4 військових обозних

До 36 козаків десятків обозних

2 обозних

18 козаків десятків обозних

До 90 рядових

Військовий суддя

9 козаків десятка судді

Хорунжий

9 козаків десятка хорунжого

Військовий хорунжий

9 козаків десятка хорунжого

Військові музиканти (довбиші, сурмачі, трубачі, шоломийники,

кобзарі)

Військовий бунчужний

9 козаків десятка бунчужного

Військова гармата (пушкарі,

гарматна обслуга, візники)

Військові музиканти (довбиші, сурмачі, трубачі, шоломийники, кобзарі)

З наведеної таблиці випливає, що сухопутні сили Війська Запорозького очолював гетьман (йому підпорядковувався також військовий флот). Гетьман міг мати заступника — наказного гетьмана. Запорозький головнокомандувач у своїй діяльності спирався на своєрідний генеральний штаб, до якого входили: військовий писар із підпорядкованими йому дев’ятьма козаками його десятка; чотири військових осавули, у віданні яких разом налічувалося до 36 козаків (один осавул мав 9 козаків свого десятка); чотири військових обозних — також до 36 козаків; військовий суддя, при якому було 9 козаків; військовий хорунжий із дев’ятьма козаками свого десятка; військовий бунчужний — до його десятка також входило 9 козаків; військова гармата із доволі численним особовим складом, що налічував сотні осіб, — гармашами (пушкарями) і візниками (запорозька влада змушувала мешканців українських міст давати на утримання козацької артилерії порох, свинець, тяглових коней, упряж, корм, а також одяг і взуття для обслуги при гарматі15); військові музиканти різної спеціалізації — довбиші, сурмачі, трубачі, шоломийники, кобзарі.

———————

15 Декларація запорозьких козаків, 20.Х.1625 // Zbiór pamiętników historycznych o dawney Polscze / Wyd. I.U. Niemcewicz. — Lwów, 1883. — T. 6. — S. 198; П. Сагайдачний до богуславського підстарости Вільяма, 2.ІІ.1620 // Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника. Відділ рукописів. — Ф. 5. — Спр. 1848.І. — Арк. 27–28.

Основним тактичним підрозділом козацького війська — полком — командував полковник. До штату штабних офіцерів, порученців та військових слуг на рівні полку належали: полковий писар, який мав у підпорядкуванні 9 козаків свого десятка; двоє полкових обозних, кожен із яких мав десяток з відповідною кількістю рядових; полковий хорунжий, при якому було 9 козаків його десятка; військові музиканти, які грали на таких самих музичних інструментах, що й музиканти при гетьмані. Щодо сотенного командування, то його очолював сотник, у десятку якого налічувалося 9 рядових козаків. Повноваження поручника при сотнику мав отаман, в його десятку також служили 9 козаків. У сотні був хорунжий із підпорядкованим йому десятком (9 рядових). Десятками в сотні командували сім нижчих командирів — десятників.

Практика участі козацького війська у бойових діях під час різних воєнних кампаній першої половини XVII ст. підтвердила загалом доволі високу надійність системи військового управління та організаційної структури військових підрозділів Війська Запорозького. Утім, боєздатність козацьких сил залежала не лише від раціонального військового устрою і від індивідуального військового вишколу вояків. Вона визначалася також фактором ефективного озброєння і передовою військовою стратегією і тактикою. Щодо озброєння, то запорожці зазвичай були добре забезпечені ручною вогнепальною зброєю, в тому числі мушкетами, які вирізнялися високими, як на той час, технічними характеристиками. Це зумовило поширення в козацькому війську тактики, що полягала у використанні кількох шеренг стрільців, що давало можливість вести безперервний вогонь.

Козацьке військо мало загальновійськове озброєння і спорядження (рішення про його використання приймав гетьман). Ідеться насамперед про польову артилерію. Вона, з одного боку, вирізнялася високою мобільністю, а з іншого — давала можливість вести потужний вогонь по противнику з коротких дистанцій. Крім гармат переважно невеликого калібру, козацькі полководці мали в своєму розпорядженні петарди — вибухові пристрої великої потужності, призначені для руйнування ворожих укріплень. Запорозьке командування могло використовувати мобільний загальновійськовий інженерний засіб оборонного призначення, яким був рухомий табір із вишикуваних у кілька рядів возів, з’єднаних між собою ланцюгами. Під захистом табору можна було здійснювати марш, маневрувати на полі бою, атакувати, а також оборонятися на місці в польових умовах. За потреби вози засипали землею й окопували, а також робили інші польові укріплення. Серед військових інженерних засобів, які мав можливість увести в дію запорозький головнокомандувач під час облоги фортець, були, зокрема, дерев’яні штурмові башти і так званий примет. Останній являв собою завали під ворожими укріпленнями із горючих матеріалів, які спалахували при підпалі закладеного в них пороху, утворюючи вогняний вал.

Під час наступальних дій запорозькі полководці надавали великого значення фактору раптовості. Через це козаки практикували рейди рухливої козацької кінноти у глибокі тили противника, а також несподівано атакували його в темну пору доби (нічні атаки були важливим козирем козацької піхоти під час позиційних оборонних боїв). Запорожці уникали характерної для тогочасної тактики західноєвропейських армій затяжної багатомісячної облоги фортець — якщо укріплення противника не вдавалося здобути після порівняно нетривалих, однак максимально потужних штурмів, вони відступали і повторювали свої спроби в інших, неочікуваних для ворога місцях. Водночас козаки докладали зусиль, аби спустошити економічний потенціал противника й паралізувати його комунікації.

У першій половині XVII ст. військовий флот запорожців став грізним конкурентом для морських сил Османської імперії в басейні Чорного та Азовського морів. Козаки домоглися цього не в останню чергу завдяки тому, що навчилися будувати легкі і швидкісні бойові човни, виготовлені з вербового або липового дерева. Їх називали, зокрема, «чайками», «липами». Це були безпалубні гребно-вітрильні судна, що не мали кіля, із внутрішніми перегородками і банками для веслярів. Для підвищення їх плавучості на морі використовували спеціальний пояс із сухого очерету, припасований зовні бортів. Запорозькі судна вміщували 40–50 козаків, а найбільші з них — близько 70 вояків, добре озброєних вогнепальною зброєю. На деяких суднах встановлювали невеликі гармати. Козаки ходили у морські походи із Запорожжя флотиліями, що налічували від кількох десятків до кількох сотень човнів. Вони не лише успішно протистояли галерам, ударним бойовим суднам турецького флоту, а й нападали на міста і села Румелійського та Анатолійського узбережжя Османської імперії. Під час морських битв козаки намагалися скористатися фактором раптовості, маневрували, під час зближення з ворожими суднами інтенсивно застосовували вогнепальну зброю і йшли на абордаж. Фактор раптовості був для запорожців на передньому плані також у той час, коли їхні бойові човни прямували до прибережних турецьких поселень з метою їхнього захоплення.