Історія з грифом «Секретно». Таємниці українського минулого з архівів КГБ

Бандерівець Ющенко

Зазвичай статті чи книги починаються з обґрунтування того, чому автор вирішив її написати та надрукувати. Ця стаття особлива—я почну з того, чому я її не писав і не друкував. Матеріал, який ліг в її основу, віднайдений в архіві СБУ у вересні 2009 року. Спокуса одразу його опублікувати була дуже великою, але я чудово розумів, що в ситуації початку президентських перегонів стаття буде сприйнята виключно як їх елемент.

Замість того, аби припинити політичні маніпуляції довкола трагічної долі людини, унікальна інформація тільки надасть їм нового поштовху. Копії усіх виявлених документів передано для ознайомлення сину головного героя, тодішньому президентові України Віктору Андрійовичу Ющенку. Попри ймовірний політичний зиск, він утримався від використання виявленої інформації у власній виборчій кампанії.

Віктор Ющенко на могилі батька Андрія.

Довідка Управління МВД Сумської області у справі Андрія Ющенка, 1954 р.

Зараз, коли, здається, вже відгули усі можливі вибори, настала пора оприлюднити документи, які проливають світло на долю Андрія Ющенка. Для того, аби відгородити від брудних наклепів долю однієї людини, котру в деяких публікаціях перетворили з жертви нацистського режиму на його прислужника. Для того, аби спростувати сотні інших наклепів і пропагандистських кліше, що стосуються діяльності націоналістичного підпілля у післявоєнний період.

Отже, про те, що робили вчителі, прислані на Захід України, як довго існувало націоналістичне підпілля на Сході і як боролася з ним радянська влада, нам розкажуть чекістські документи про Андрія Андрійовича Ющенка.

Він тричі у своєму житті перетинався з радянськими органами державної безпеки. Вперше — ще зовсім молодим 18-річним хлопцем. Про першу трагічну зустріч маємо дуже небагато інформації, проте її достатньо, щоби спростувати сумніви деяких журналістів щодо факту засудження сталінським режимом і наявності політичних підстав для цього.

У довідці управління МВД у Сумській області від 15 січня 1954 року вказано, що Андрій Ющенко «У 1937 році в м. Баку був засуджений “трійкою” НКВД за злочинну діяльність». «Трійка» НКВД займалася політичними злочинами проти радянської влади або вчинками, які вона саме так інтерпретувала. У подальшому чекісти неодноразово фіксували антирадянські настрої Ющенка.

Друга зустріч відбулася після завершення Другої світової, у процесі так званої фільтрації, коли радянські органи безпеки перевіряли обставини його перебування в полоні. Подана Андрієм Ющенком інформація не викликала сумнівів у чекістів ані відразу у 1945 році, ані згодом. В усіх документах з 1948 року до середини 1950-х згадується про ув'язнення в нацистських таборах.

В уже цитованій довідці МВД зазначалося: «30 липня під м. Мінськ потрапив у полон німецько-фашистських військ. Чотирнадцять разів перекидався з табору в табір на території Польщі, Німеччини, Чехословаччини, Франції. Утримувався у таборах “4-Б”, “304”, центральний табір гестапо в м. Вольф, Нюрнберзька тюрма, табір “13-Д” Освенцім та інших, а згодом у м. Флесембург [так у документі, правильно “Флоссенбург”. — Авт.] звільнений американськими військами, де вступив на службу до американської армії, використовувався для виловлювання решток німецьких військ “СС” і співробітників гестапо». Тож навіть чекісти, які, як ми побачимо згодом, справді хотіли посадити за ґрати Андрія Ющенка, не опустилися до фантазій окремих журналістів, які поставили під сумнів табірне ув'язнення або навіть приписали Ющенку роль співробітника нацистів.

Довідка Управління МВД Сумської області у справі Андрія Ющенка, 1954 р.

Втретє він привернув до себе увагу каральних органів наприкінці 1940-х. Саме тоді Ющенко стає об'єктом оперативної розробки, опиняється під пильним спостереженням, на нього заводиться справа-формуляр.

Але перед тим Андрія Ющенка, радянського вчителя, ветерана війни, із Сумської області відправили сіяти «добре і вічне» у Західну Україну. Відрядження, яке в той повоєнний час вважалося смертельно небезпечним, адже прислані педагоги опинялися між молотом і ковадлом завзятої боротьби українських повстанців та радянської влади. Остання не соромилася використовувати педагогів — представників наймирнішої професії — для своїх далеко не мирних цілей. Вчителі мали за обов'язок не лише розповідати дітям про героїчне радянське минуле та малювати перспективи світлого майбутнього, але й періодично доповідати в органи безпеки про неспокійне сьогодення. Людей, які опинялися в чужому і часом незрозумілому для них соціальному середовищі, перетворювали на таємних інформаторів, використовували для боротьби з місцевим підпіллям.

Кожен змушений був обирати власну стратегію виживання. Хтось активно брався виконувати таємні доручення органів, сподіваючись, що саме вони гарантують його безпеку, хтось тихо саботував вказівки, а хтось налагоджував тісний контакт із місцевими, а відтак — і з повстанцями.

Довідка Управління МВД Сумської області у справі Андрія Ющенка, 1954 р.

До останніх належав вчитель, а згодом директор неповної середньої школи с. Велика Кам'янка Коршівського району Станіславівської (тепер Івано-Франківської) області Андрій Андрійович Ющенко. У цьому західноукраїнському селі він пробув неповних два роки — від січня 1946 до листопада 1947 року, але за цей короткий час зав'язав активну співпрацю з ОУН.

Органи МГБ дізналися про неї під час допитів затриманих місцевих підпільників. Один із них, Стефан Івасютин — «Сірко», свідчив, що «директор НСШ Велика Кам'янка Ющенко А. А. також надавав підпіллю ОУН матеріальну допомогу грошима і був симпатином підпілля ОУН. Він добре знайомий з програмою ОУН і з колишніми націоналістичними організаціями: СВУ, БУТ, УВО». Референт Служби безпеки ОУН Коршівського районного проводу Іван Сеньків — «Буковинець» повідомив: «З Ющенком я зустрічався тричі. Ющенко зі мною і бандитами [збережено лексику документа МГБ. — Авт.] "Яструбом" і "Чорним" був пов'язаний з 1946 року, був нашим симпатином, він неодноразово пояснював нам про виникнення і побудову націоналістичної держави, пояснював виникнення ОУН, звідки взявся Тризуб». В узагальнювальній довідці МВД про діяльність Андрія Ющенка на Західній Україні також зазначається, що він «за завданням ОУН припинив викладання у школі Конституції СРСР, викривляв історичні факти дійсності у викладанні історії та географії».

Співпраця з підпіллям не обмежувалася інтелектуальною підтримкою повстанців, а виливалася й у конкретні практичні кроки. МВД інформувало, що Ющенко А. А. повідомляв оунівців «про наявність радянсько-партійного активу в населених пунктах, а також про засідки, які влаштовували органи МВД біля його квартири».

1946 рік, коли з ОУН почав активно співпрацювати Андрій Ющенко, був вирішальним у протистоянні українського визвольного руху і репресивної системи СРСР. Протягом першої його половини на Західній Україні проводилася одна з наймасштабніших протиповстанських операцій, так звана Велика блокада, до проведення якої долучено сотні тисяч військ НКВД, гарнізони яких розміщувалися практично у кожному селі краю. Тому контакти з підпіллям у такій ситуації були надзвичайно ризикованими. Під час цієї операції повстанці зазнали дуже серйозних втрат, але боротьба тривала.

Довідка Управління МВД Сумської області у справі Андрія Ющенка, 1954 р.

Наприкінці 1947 року небезпека арешту нависла безпосередньо над Андрієм Ющенком. Очевидно, здогадавшись чи отримавши від когось цю інформацію, він у листопаді 1947 року залишає Західну Україну. Незабаром до рук МГБ потрапили його знайомі підпільники «Сірко» та «Буковинець», учитель Великокам’янської школи Дмитро Філіпов.

Через кілька місяців після їхнього арешту в допитах котрогось із заарештованих вперше з'являється прізвище директора школи. У серпні 1948 року МГБ отримує від трьох заарештованих неспростовні свідчення співпраці Андрія Ющенка з ОУН. Чекісти оголошують місцевий розшук колишнього шкільного директора і дуже швидко знаходять його за місцем народження в селі Хоружівка Недригайлівського району Сумської області. Якби подальші події відбувалися на кілька років раніше, Андрій Ющенко був би негайно заарештований і, зважаючи на наявні докази його причетності до підпілля, навряд чи міг би розраховувати на милість «гуманного» радянського правосуддя.

Проте після масштабних антиповстанських акцій, масових арештів та депортацій 1944—1946 років головним інструментом боротьби з визвольним рухом стали агентурні операції. Великі маси радянських сил безпеки були безпорадними проти розпорошених і рухливих повстанських груп, новий формат діяльності підпілля давав можливість ще довго непокоїти радянську владу.

Чекісти вирішили максимально інфільтрувати власною агентурою місцеве населення, проникнути у структури ОУН і знищити визвольний рух зсередини. У нових умовах підпілля починає операцію «Орлик», суть якої полягає в поступовому перекиданні кадрів на Схід України для продовження тут своєї антирадянської діяльності. Радянські органи безпеки із захоплених документів знали про ці спроби, розуміли небезпеку їх реалізації.

Довідка Управління МВД Сумської області у справі Андрія Ющенка, 1954 р.

Тема післявоєнної діяльності ОУН за межами Західної України лише починає вивчатися, проте навіть початкові результати дають уявлення про масштаби роботи. Протягом 2009 року лише у двох фондах архіву СБУ виявлено майже дві з половиною тисячі документів НКВД-МГБ про боротьбу радянської безпеки з ОУН за Збручем. Андрій Ющенко міг стати для чекістів точкою входу в маловідоме для них середовище підпілля на Сході України. Тому його не заарештовують, а намагаються негласно використати у власних цілях. У листопаді 1948 року Недригайлівським райвідділом МГБ Сумської області було заведено справу-формуляр № 4552 на Ющенка А. А. ЇЇ фігуранту чекісти присвоїли псевдонім «Хитрий».

З кінця 1948 року Андрій Ющенко опинився під наглядом органів безпеки, які обставили його своїми агентами. Досить тривалий час — понад рік — чекісти лише спостерігали за об'єктом «Хитрим». При цьому вони накопичили додаткові докази його антирадянських націоналістичних настроїв. Із донесень агентури: «Ющенко, слухаючи систематично радіопередачі "Бі-бі-сі" і "Голос Америки", агентам "Соколу" і "Морозу", що працюють у розробці, висловлює антирадянські думки і вихваляє життя та звичаї за кордоном, зокрема в Америці».

У розмовах з агентами він розповідав, що безпосередньо зустрічався з оунівцями, вважав, що вони «добиваються самостійної української держави, очікують війни. Бандерівці били німців і комуністів, вони воюють за український народ». Разом із тим чекісти відзначають, що «в даний час Ющенко поводиться замкнуто, агентуру, яка до нього направляється, приймає з дотриманням усіх умов конспірації».

У березні операція МГБ переходить в активну фазу. До Андрія Ющенка підсилають агента «Лихого», колишнього підпільника, з легендою, що він разом зі своїм керівником за завданням Проводу прибув у Сумську область і йому рекомендували звернутися до Ющенка. «"Хитрий" прийняв "Лихого" з дотриманням усіх умов конспірації, підтвердив своє перебування в Станіславській області, але про причетність до ОУН промовчав. Заявив, що в умовах Недригайлівського району роботу організувати важко, оскільки немає людей, на яких можна покластися без ризику».

18 березня 1950 року відбулася друга зустріч агента «Лихого» з Андрієм Ющенком, цього разу прийшов і «провідник», він же агент «Дорожний». На початку зустрічі Ющенко перевірив кількома питаннями щодо топографії Коршівського району нового знайомого, який представився вихідцем із цих теренів. «Будучи задоволений відповідями "Дорожного" і сприйнявши його як дійсного "провідника" ОУН, у подальшій розмові він цікавився умовами банд оунівського підпілля у теперішній час».

У свою чергу псевдопровідник запитував, чи є в околиці люди, віддані справі ОУН, на що отримав відповідь: «Є в селі Хоружівка одна людина, вона перед Вами... Яким я був, таким і залишився, тому не випадково прийшов зараз на зустріч у ліс». Щодо можливості організованої дії в даний момент Ющенко висловився скептично. На його думку, головним завданням підпільників було зберегти себе і «не викликати підозри з боку безпеки з тим, щоб вичекати належного моменту». На завершення Ющенко запропонував «провіднику» зустрітися через два місяці у Харкові, де він перебуватиме на сесії в інституті.

Початок операції виглядав для чекістів надзвичайно успішним — рибка клюнула на приманку, тепер лишилося лише розвинути успіх. Та наступна зустріч розвіяла їхні сподівання. Ющенко в Харкові заявив «Дорожному»: «У даний час мені нічого з Вами говорити і прошу мене не шукати і не бентежити». Така поведінка об'єкта схилила працівників органів до думки, що «Ющенко є учасником ОУН і попереджений оунівським підпілліям про те, що агент “Дорожчий” не є представником ОУН». Вони також розглядали варіант, що Ющенка про провокацію попередив «Лихий», який намагався втекти від органів безпеки і був затриманий на кордоні. Тож у розвитку операції чекісти повернулися на кілька кроків назад і нездатні були протягом кількох років рушити з місця.

Тим часом за документами Сумського обласного управління МГБ на території області у квітні 1951 року на оперативному обліку перебували 172 особи, які підозрювалися у причетності до ОУН. Незадовільний стан боротьби з підпіллям на Сумщині привернув увагу міністра державної безпеки Ковальчука. Він вважав неприпустимим той факт, що за 1950 рік в області не затримано жодного члена ОУН. Наголошуючи на відсутності результативної роботи, міністр наводив конкретні приклади: «Так, у розробці Ющенка Андрія, який стоїть на формулярному обліку, нема інформації з серпня 1950 року, хоча УМГБ відомо, що він, перебуваючи в 1946 році в Коршівському районі Станіславської області, був організаційно пов'язаний із керівником СБ районного проводу “Буковинцем” і не виключено, що в Сумську область прибув за спеціальним завданням підпілля».

У відповідь на звинувачення міністра в бездіяльності сумські чекісти швиденько готують план посилення агентурно-оперативної роботи, який, зокрема, передбачав подальшу розробку об'єкта «Хитрого». Для цього вони не придумали нічого кращого, як знову підіслати до Ющенка агента «Дорожного». Очевидно, така винахідливість не дала жодних результатів, тому єдине, що вони могли писати у звітах у цій справі, що «розробку “Хитрого” продовжуємо через агентуру села Хоружівка».

Нові спроби активізувати операцію припадають аж на початок 1954 року. Із Сумщини йде запит у Станіславське УМГБ з пропозицією підібрати агента для скерування до Андрія Ющенка. «При складанні завдання-легенди агенту мається на увазі направити його до Ющенка, бандита ОУН, що змушений переховуватися від органів радянської влади». Тобто тепер про налагодження зв’язку із псевдопідпіллям Західної України не йшлося.

У листопаді 1954 року такого агента було знайдено. Це був колишній провідник Служби безпеки ОУН Надвірнянського району «Сокіл». Його підведення до Ющенка мало продемонструвати вершини майстерності чекістів. «Беручи до уваги, що близьким зв’язком Ющенка по періоду його роботи в с. В. Кам’янка Коршівського району є Філіпов Дмитро Дмитрович, засуджений 1948 року за націоналістичну діяльність, — через відділ КГБ при Раді Міністрів СРСР Краслага МВД СРСР добути рукописи і фотокартку Філіпова, використовуючи які, зав’язати з Ющенком листування і в позитивному випадку направити до нього агента “Сокола” з рекомендаційним від нього листом і фотокарткою Філіпова».

Був також запасний варіант підведення «Сокола», який також опирався на попередні зв’язки Ющенка з підпільниками Коршівського району «Сірком», «Остапом»: «Отримати фотокартки бандитів “Сірка” та “Остапа” і шляхом репродукції зробити груповий знімок, куди увійде і агент “Сокіл”». Жодної інформації про втілення цих кроків у документах не знаходимо, тож можемо припустити, що вони так і залишилися паперовими комбінаціями.

Та «Хитрий» не давав спокою Сумським чекістам. У липні 1955 року вони інформували керівництво, що «спільно з УКГБ у Станіславській області підібраний досвідчений агент “Береза” (знайомий Ющенка)». Планом передбачалося підвести агента шляхом «випадкової зустрічі» у Києві, де Андрій Ющенко складатиме державні іспити в Інституті іноземних мов. У грудні 1955 року КГБ Сумської області доповідав, що «Береза» не зміг виїхати на місце. Оперативний захід перенесли на початок наступного 1956 року. «Залежно від того, як Ющенко сприйме агента “Березу”, будуть розроблені наступні заходи у цій справі», — зазначалося наприкінці документа.

Проте наступних кроків в операції проти «Хитрого» вже не було — у 1956 році ведення справи-формуляра припинили. Очевидно, як через її багатолітню безрезультатність, так і через серйозні політичні зміни в СРСР, адже 1956-й — це рік, коли було проведено XX з'їзд партії, який засудив сталінізм, коли почалася «відлига».

Так «Хитрий» перехитрив КГБ, пережив СРСР і дочекався-таки незалежної України.

Р. S. Справа-формуляр на Ющенка Андрія Андрійовича обсягом 647 аркушів знищена в Сумському управлінні КГБ 27 грудня 1985 року. Цю історію написано на базі 13 документів, виявлених у контрольно-наглядових справах, що стосуються оперативно-агентурної роботи Управління КГБ Сумської області.