Історія України від діда Свирида. Від найдавніших часів до 1036 року

Початок осілого життя

Попередній параграф завершується сповненим драматичного напруження моментом, коли, приблизно 10 тисяч років тому первісні люди, успішно будуючи розвинений мезоліт, обгризли кістки останнього в Україні мамонта, і перед ними постало сакраментальне питання: що їсти будемо?

Зрозуміло, що це питання не просто так постало. Воно було доволі голосно сформульоване юрбою сердитих жінок, які, взявши руки в боки, грізно посунули на розгублених чоловіків.

— Ну і чим ви думаєте годувати дітей, трясця вашій матері?! — напустилося жіноцтво на дядьків, театрально показуючи на гурт замурзаних дітлахів, котрі, як по команді, почали жалібно плакати, розмазуючи сльози по брудних щоках.

Дядьки щось пробували виправдовуватися, обіцяли наполювати якоїсь дичини чи наловити риби, але дитячий плач лише посилювався, а жінки лаялися все сердитіше. Первісні собаки, які на той час уже прибилися до людей, про всяк випадок відбігли на безпечну відстань, бо хто його зна, що спаде на думку отим галасливим двоногим.

Чоловіки зметикували, що з отого гармидеру краще швиденько кудись утекти, і спочатку по одному, а потім гуртом побігли в напрямку найближчого лісу. Собаки проявили з чоловіками солідарність і, підібгавши хвости, також побігли до лісу. З того самого дня і дотепер українські чоловіки дуже важко переносять дитячий плач, але ще важче — жіночий лемент, зачувши який, воліють куди-небудь пошвидше дременути. І ніхто чоловіка не зрозуміє та не пожаліє, хіба що його вірний пес.

А що жінки? Зрозумівши, що на допомогу чоловіків сподіватися не варто, жінки ще добряче налаялися і взялися до діла самі. Котрісь пішли збирати гриби та ягоди, котрісь почали скопувати грядки. А деякі, найметкіші, упіймали диких кіз та овець і замість того, щоб тут-таки їх з’їсти, як це зробили б чоловіки, почали ту скотину доглядать і годувать, щодня отримуючи від неї свіже молоко. На запах молочка з лісу вигулькнули дикі коти, які прибилися до жінок і згодом перетворилися на домашніх кицьок.

Коли через якийсь час нарешті приплентали брудні й обдерті чоловіки, печальні погляди та порожні руки яких переконливо свідчили, що полювання було невдалим, їхньому здивуванню не було меж. Жінки моторно поралися по хазяйству, кози й вівці сито мекали та бекали в огорожах, а вмиті і охайні діти весело сміялися, граючись у квачика.

— Де це ви вешталися? — сердито напустилися жінки, знову взявши руки в боки. Чоловіки лише винувато похнюпилися, боячись підвести очі.

— Добре, — змилостивилося врешті жіноцтво. — Ідіть мийте руки та сідайте вечерять. А зранку всі до роботи. Бо треба збудувати хати, клуні, загорожі для худоби і ще багато чого. Ремесла якісь хоч знаєте?

Виявилося, що й ремесел ніяких чоловіки не знають, бо все життя полювали або ловили рибу. І в нових історичних умовах чоловіки можуть бути використані хіба що на некваліфікованих роботах. Авторитет мужчин різко впав, жінки почувалися дедалі впевненіше.

Життя тривало. Льодовиковий період закінчувався, клімат поступово ставав приємнішим, сонечко лагіднішим. Люди цим змінам страшенно раділи і на радощах жваво кохалися та розмножувалися. І розплодилися так, що годувати свої вже чималі роди ставало дедалі складніше. Голод, як відомо, не тітка — назріла глибока економічна криза. Мезолітична модель господарювання себе вичерпала і... грянула неолітична революція.

Суть неолітичної революції полягала в тому, що людям, аби прогодуватися, недостатньо було вже лише привласнювального господарювання (мисливство, рибальство, збиральництво). Довелося засукати рукави і перейти до відтворювального типу хазяйнування (рільництво, скотарство). І важливу роль у цій господарській революції відіграло саме жіноцтво.

От ви помітили, що і в наш час багатьох мужчин страшенно тягне на полювання чи на риболовлю? А їхні жінки часто не раді цим захопленням своїх чоловіків? Так і знайте: в чоловіках говорить поклик предків-рибалок і вільних мисливців доби мезоліту, а в жінках живе генетична пам’ять про боротьбу з неолітичною контрреволюцією.

Дід живо уявляє собі розмову такої революціонерки доби неоліту з чоловіком, який, озброївшись луком та стрілами, намагається тихенько дременути із собакою в ліс:

— Стій! Назад! Ти куди це зібрався? — суворо запитує жінка, по-революційному спершись на рогача.

— Та я оце... Прогулятися трохи вийшов. Скоро повернуся...

— Прогулятися? А лук тобі нащо? Я тобі того лука на голові поламаю! Надворі неолітична революція, порядні люди городи копають, а цьому лишень би десь вештатися! Ану взяв мотику, і щоб за п’ять хвилин був на полі! Охотнік найшовся! Контра недобита!

Чоловік чухав потилицю, кидав сумний погляд у бік лісу, де на нього чекали друзяки-мисливці, брав мотику і йшов утілювати в життя завоювання неолітичної революції.

Жінки швидко домоглися того, що відтворювальний спосіб господарювання продемонстрував вищу ефективність, ніж мисливство та рибальство, які залишилися лише допоміжними способами вирішення продовольчої проблеми в неолітичному суспільстві. Настали чорні дні матріархату. Всі чоловіки, і дід зокрема, не можуть згадувати про ті часи без важкого зітхання. Трудно нам було.

Дослідники, щоправда, до цих пір ведуть гострі дискусії, чи був насправді матріархат чи його не було. Є вчені, які стверджують, що в чистому вигляді матріархату ніколи й ніде не було. Все це вигадки жінок та всяких дамських угодників. І доказують це тим, що суто чоловічі заняття, в першу чергу мисливство, залишалися серйозними статтями доходу людського роду і в добу неоліту. А війни? Воювати з чужинцями також частенько доводилося, а в цій справі вся надія на мужчин. Значить, і авторитет чоловіків завжди був достатньо високим — не так легко було нас загнати під лавку. Як би там не було, але з часу винайдення рільництва роль жінок в господарстві і, відповідно, в родовій ієрархії посилилася. Що знайшло своє відображення в різних жіночих культах, зокрема в культі матері.

На чолі материнського роду, що налічував до 200—300 осіб, стояла бабуся. Яка, вірогідно, за час свого плодотворного життя народила найбільше діток, а також мала відповідні командирські якості. Рід мав екзогамний характер, бо вже не можна було заводити діток між близькими кровними родичами. А значить, з’явилася хоч якась мораль, жінки поклали край тим збоченству і розпусті, які панували в первісних общинах. І як наслідок, людська порода поступово покращилася — люди ставали здоровіші та вродливіші.

З плином часу, як чоловіки понаучувалися всякому там столярству та гончарству, жінки почали дивитися на них приязніше і не без деякого меркантильного інтересу. Аж поки найкмітливіші з жіночок не винайшли приватну власність.

Дід вважає, що першим об’єктом приватної власності стали чоловіки. До того чоловіки доволі довго були у колективній власності. Що мало для жінок свої певні плюси, але були і серйозні незручності. Бо ніхто ніколи точно не знав, хто в дитинки татко. Знали лише маму. І кожен рід вів своє походження по материнській лінії. Якби такий порядок зберігся донині, то ми з вами були б Олександрами Оксановичами та Оленами Маріївнами.

А мій кум, Андрій Катеринович, сидячи за столом, казав би: «Свириде Галиновичу, щось ми давно у футбол не грали. Треба почастіше грать, бо щось черево росте». Але материнський рід за якийсь час змінився на батьківський, тому я Опанасович, а не Галинович. Та про трансформацію материнського роду в батьківський дід розповість трохи згодом, у відповідному параграфі.

Скоро жінкам набридло ганятись за чоловіками, донімаючи кожного стрічного мужчину проханнями поремонтувать хвіртку, наколоть дров чи настругати дітям пищиків. Бо хитрий мужчина одразу переводив стрілки: — А чого я? Я що, крайній, чи що? Найшла дурачка, ха-ха-ха! — і сміючись, ішов собі геть, безтурботно чухаючи волохаті груди.

Тоді жіноцтво вирішило, що простіше буде, якщо кожна з них візьме собі по одному екземпляру мужчини і триматиме його в себе на правах повної приватної власності. Чоловічі руки в господарстві завжди потрібні, та й діти точно знатимуть, хто їхній татко. І чоловік вже так просто не уникне батьківських обов’язків. Та й щоб просто полаятися, жінці раніше треба було йти на вулицю і шукати, з ким. А тут — будь ласка. В хаті в тебе завжди чудовий привід посваритися. Суцільна вигода, і діло лише за малим — щоб мужчини погодилися бути приватизованими. Але чоловіки категорично з цим не погоджувалися, деякі відчайдушно пручалися. І тут жінкам став у пригоді багатий досвід одомашнення худоби.

Щоб одомашнити чоловіків, жінки винайшли кулінарію, поступово привчаючи вибраного чоловіка до смачного і здорового харчу. І мусимо визнати, що цей підступний план спрацював. Більше того, такий спосіб одомашнення мужчин і понині не втратив своєї ефективності. Щоправда, навіть надійно приручений мужчина іноді поглядає наліво, виказуючи цим свою контрреволюційну сутність.

Так відбулася перша в світі приватизація. Приватизувавши і одомашнивши мужчин, жінки наступним логічним кроком здійснили денаціоналізацію общинної худоби та розвели біля кожної хати курей, качок та іншу живність. Деякі насадили городини. Так поступово народилася прадавня українська форма господарювання — хазяйство. І виникли передумови до появи перших на нашій землі куркулів.

У давні часи на території України найбільшого розквіту отака куркульська цивілізація досягла в добу трипільської культури. Але про трипільців дід розкаже в окремому параграфі, бо вони на те заслуговують.