Історія української культури. Навчальний посібник

8.4. Нове національне відродження в добу становлення незалежності

Розпад Радянського Союзу і крах комуністичної системи ознаменували початок нової історичної доби в геополітичних, суспільних, економічних і культурних процесах цілого світу.

Проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) і розбудова самостійної держави "Україна" створили принципово нові, формально цілком сприятливі умови для розвитку культури.

19 лютого 1992 року Верховна Рада ухвалила "Основи законодавства про культуру", якими передбачені заходи подальшого розвитку української національної культури [1, с. 169].

Безкровна поява майже в центрі Європи суверенної України, її політичне відродження суттєво вплинули на суспільні та геополітичні реалії не тільки в цьому регіоні, а й в усьому світі: посилився інтерес країн світової співдружності до її економіки, історії, національно-політичного й національно-культурного відродження, міжнародних зв’язків. Це стало можливим тому, що в середовищі українського народу за багато століть сконцентрувався величезний потенціал цілісної духовної культури на противагу постійним зазіханням на колонізацію українських етнічних земель з боку чужоземних держав.

Збереглося чимало цінностей і традицій української національної культури, які нині мобілізують культурний самозахист українського суспільства, готують нову інтелектуальну еліту нації.

Національна культура покликана відкрити нову перспективу духовної консолідації української нації, відродити в масовій свідомості державницькі духовно-моральні принципи. Піднесення української культури в умовах незалежності, просування її до європейського просвітницького рівня неминуче тому, що український народ протягом віків створив самобутні цінності, які щедро вкладає в світову скарбницю цивілізації.

Принципово змінилися відносини держави і церкви. Конституція України гарантує громадянам свободу совісти і віросповідання, зберігаючі відокремлення церкви від держави і школи від церкви. Ці положення законодавства з тих, що декларуються, перетворилися на реальні [13].

З проголошенням незалежності України відбувся розкол у православній церкві. Склалися три православні конфесії: Українська православна церква Московського патріархату, Українська православна церква

Київського патріархату і Українська автокефальна православна церква. Відновлена діяльність Української греко-католицької церкви, крім того існують римськсько-католицька церква, 32 напрями протестантства (баптисти, адвентисти сьомого дня, Свідки Єгови тощо), общини іудеїв, іслам, нетрадиційні культи (РУН-віра, кришнаїти, буддисти). Религійним общинам повернені націоналізовані в минулому будівлі.

Розкрити інтелектуальний потенціал українського народу неможливо без реформування системи освіти, яка завжди була могутнім чинником зростаючої соціальної функції культури.

Концептуально засади реформи освіти в Україні визначені державною національною програмою "Освіта" ("Україна XXI століття"), спрямованою на досягнення якісно нового стану навчання й виховання українських громадян, що відповідатиме сучасному цивілізованому рівню та її інтеграції у міжнародний світовий простір, а Верховною Радою України прийнято "Закон про освіту".

Україна належить до країн з багатою історико-культурною спадщиною. На державному обліку перебуває понад 130 тис. пам’яток, з яких 57 206 - пам’ятки археології (у тому числі 418 - національного значення), 51 364 - пам’ятки історії (142 - національного значення), 5926 - пам’яток монументального мистецтва (44 - національного значення), 16 241 пам’ятки архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва та ландшафтні (3 541 - національного значення).

Крім поділу пам’яток на об’єкти місцевого й національного значення найбільш відомі пам’ятки світового значення включаються до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

На сьогодні в ньому є чотири українські пам’ятки, зокрема собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська лавра, історична частина Львова та резиденцій митрополитів Буковини. До того ж, ще два українські об’єкти мають транскордонний статус - це Геодезична дуга Струве, що простяглася територією 10 держав, і букові праліси Карпат, які Україна ділить зі Словаччиною.

Крим того, в Україні 61 історико-культурний заповідник, 13 з яких надано статус національних. 1 399 населених пунктів та понад 8 тис. сіл мають більше 70 тис. об’єктів культурної спадщини, які ще потребують дослідження та постановки на облік [25, с. 180].

Доволі представницьким є пласт рухомих пам’яток історико-культурної спадщини, що зберігається в музеях, бібліотеках, архівах.

Потужним просвітницьким, культурним та естетичним потенціалом володіють музеї, мережа яких в Україні нараховує 437 закладів, у тому числі. 47 державних, 383 комунальні і сім приватних. Музейний фонд України налічує близько 11 млн історико-культурних пам’яток. Предмет писемності як об’єкт історико-культурної спадщини зосереджений у системі державних архівних установ. Національний архівний фонд України нараховує близько 60 млн одиниць зберігання.

Разом з тим поточні суспільні негаразди негативно позначаються на розвитку вітчизняної культури. Вони продукують суттєві відмінності в ціннісних орієнтаціях, поглядах на минуле й майбутнє країни, на шляхи її подальшого розвитку.

Відбувається занепад масових культурних практик, таких, як читання книжок і періодики, відвідування театрів, кінотеатрів, музеїв тощо. Нові форми культурних практик та організації дозвілля через свою високу вартість стали сферою споживання здебільшого заможних верств населення, спостерігається зростання відмінностей у культурних практиках населення залежно від місця проживання.

За статистичними даними, мешканці міст сьогодні витрачають на відвідування культурних закладів та відпочинок у 3,5 рази більше коштів, ніж селяни. Зберігається розрив у можливостях доступу до каналів телебачення, друкованих ЗМІ, Інтернету мешканців великих міст і сільської місцевості.

Близько 70 % історичних пам’яток перебувають у незадовільному технічному стані, 10 % - в аварійному [25, с. 181].

Через брак експозиційних площ лише мала частка музейних фондів доступна для відвідувачів. Майже зникла без державної підтримки інфраструктурна база аматорства й самодіяльності, у незадовільному стані перебуває мережа будинків культури і технічної творчості. Триває скорочення чисельності учнів у школах естетичного виховання, незадовільним є стан матеріальної бази цих шкіл. Відбувається відплив за кордон талановитої мистецької молоді.

Трансформаційні перетворення в суспільстві практично не торкнулись інституціональної структури культури, що негативно вплинуло на фінансову ситуацію галузі, особливо в її бюджетному секторі. Кошти, які виділялись державою, покривали лише необхідні поточні потреби соціально-культурних закладів.

Основні проблемні питання культурної діяльності (доступність, якість послуг, фінансування) залишаються складними. Невизначеними є питання удосконалення управління культурною діяльністю та її економічного механізму.

Недостатнє врахування змін у споживацьких пріоритетах населення вело до звуження сфери культурної діяльності і свідчить про повільне пристосування закладів культури до нових умов функціонування. Технічне переоснащення і модернізація матеріально-технічної бази відбуваються вибірково й не підкріплюється відповідними програмними заходами.

Низька конкурентоспроможність та недостатня популярність національних культурних індустрій зумовлює домінування в мовно-культурному просторі України зарубіжної культурної продукції.

Ситуація ускладнюється слабким захистом авторських та суміжних прав, наявністю великого за обсягом "піратського" ринку культурної продукції. Записи українських виконавців становлять 15-20 % музичного ринку та радіоефіру [25, с. 183].

Українська культура занадто повільними темпами інтегрується у європейський та світовий культурний простір. Сучасне національне мистецтво, література, культурні індустрії далі демонструють певну ізольованість від європейських тенденцій і практик.

Кризові явища особливо виразно даються взнаки в книговидавничій справі. Упродовж першого десятиліття XXI ст. видання книг на одного громадянина України не перевищувало показник 1,2 примірники на рік, у той час, як у Німеччині цей показник становив дев’ять книг на рік, а в Російській Федерації - п’ять, тоді як мінімальний поріг самодостатньої культурної індустрії має становити не менше трьох-чотирьох видань на рік. Усе це спостерігається на фоні різкого скорочення мережі книжкової торгівлі та критичного зниження рівня поповнення фондів бібліотек.

Стагнаційною залишається ситуація в кінематографічній індустрії та кінопрокаті, де не сформовані належні умови щодо залучення інвестицій, внаслідок чого кіновиробництво лишається на вкрай низькому рівні, тоді як наявний потенціал (кадровий склад кіностудій, підготовка кіномитців тощо) дає змогу знімати в Україні декілька десятків повнометражних картин на рік. Не налагодженим залишається масове виробництво телесеріалів, теленовел, пізнавальних телевізійних програм. Чималі проблеми існують у сфері музичних культурних індустрій. Брак коштів негативно позначається на театральній і музейній справах.

Попри труднощі, нового якісною стану набула українська художня література. Популярними в Україні стали літературно-мистецькі свята, передусім такі з них, як міжнародне Шевченківське свято "В сім’ї вольній, новий...", "Лесині джерела", міжнародний фестиваль сучасної поезії ім. Чичибабіна тощо [25, с. 182].

Незалежна Українська держава стала запорукою вільного розвитку літератури. Насамперед слід наголосити, що в Україну почали повертатися твори заборонених тоталітарним режимом письменників і поетів зі світовим ім’ям: Івана Багряного, Уласа Самчука, Євгена Плужника, Євгена Маланюка, Олега Ольжича, Олександра Олеся, Олени Теліги, Зіновія Красівського, Богдана-Ігоря Антоничата ін.

Творчість цих майстерів засвідчує, що сучасна українська література побудована на фундаменті вікових традицій і водночас - це якісно новий продукт сучасного глобалізованого світу. Основною ознакою сучасної літератури є її транснаціональний характер, що виявляється у спробі письменників-сучасників розв’язати глобальні вселюдські проблеми.

Сучасну українську поезію створюють представники різних поколінь. Поети "старшого" покоління концентрують увагу на філософському осмисленні життєвої проблематики: І. Драч (зб. "Антологія блискавки"), Б. Олійник (зб. "Трубить Трубіж", "Стою на землі", "Таємна вечеря"), І. Калинець (зб. "Слово триваюче", "Терновий колір любові", "Ці квіти нестерпні"), Д. Павличко (зб. "Ностальгія", "Золоте яблуко", "Рубаї", "Наперсток", "Засвідчую життя"). У тематиці й проблематиці акцентують увагу на проблемі взаємозв’язку людини і Всесвіту, на філософському осмисленні проблеми людського буття, що виявляється у відповідальності людини перед природою і суспільством: ("Чорнобильська мадонна" І. Драча, "У РА НА" Ю. Тарнавського, "Сім" Б. Олійника) [25, с. 183].

Поети "середнього покоління" активно розвивають урбаністичну тему, віддають належне футуристичним традиціям, оригінально поєднують етику з гуцульською язичницькою міфологією: В. Базилевський (зб. "Украдене небо"), В. Голобородько (зб. "Слова у вишиваних сорочках", "Калина об Різдві"), В. Герасим’юк (зб. "Діти трепети", "Осінні пси Карпат", "Серпень за старим стилем", "Поет у повітрі"), І. Римарук (зб. "Нічні голосна", "Діва Обида. Видіння і відлуння"), В. Цибулько (зб. "Книга застережень 999") [25, с. 183].

Ці автори, переосмисливши багаті джерела Біблії, фольклору, утверджують новий естетичний ідеал, що виявляється у звільненні їхньої поезії від суспільної заангажованості, у зверненні до історичної пам’яті народу. Відбувається активний пошук нових жанрових форм і актуалізація "забутих", зокрема верлібру (з фр. "вільний вірш").

Провідними мотивами стають роздуми про сенс людського буття, про роль рідної мови як чинника становлення особистості, про втрату національної самоідентифікації.

Ще однією особливістю сучасної української поезії є феміністична течія, представлена іменами Оксани Забужко (зб. "Травневий іній", "Диригент останньої свічки", "Автостоп"), Людмили Таран (зб. "Оборот душі", "Колекція коханок"), Любові Голоти (зб. "Жінки і птиці", "На чоловічий голос"), Ірини Жиленко (зб. "Вечірка у старій винарні", "Пори року"), Людмили Гнатюк ("Миттєва слабість", "Незбагненна печаль", "Я перестала розуміти світ").

Другою важливою ознакою цього періоду є розширення жанрового, стильового, мовного спектра української поезії, яку одні літературознавці називають постмодерном, інші це заперечують.

Початок XXI ст. ознаменований активним створенням різних літературно-мистецьких гуртів (як і на початку XX ст.), які поставили собі за мету привернути увагу і шокувати читача опозиційністю до традицій, універсальністю проблематики, епатажністю. Найвідоміші з них "Бу-Ба-Бу", "Пропала грамота", "ЛуГоСад" тощо. "Бу-Ба-Бу" (бурлеск, балаган, буфонада) - літературне угрупування, що об’єднує поетів Юрія Андруховича (зб. "Небо і площа", "Середмістя", "Екзотичні птахи і рослини"), Віктора Неборака (зб. "Бурштиновий час", "Літаюча голова") та Олександра Ірванця (зб. "Тінь великого класика", "Вогнище на дощі").

Актуальність проблематики, неканонічність форми, метафоричність, вигадливість, іронічність - такі основні ознаки їхньої поезії. Творчість учасників таких об’єднань, передусім, розрахована на молодіжну читацьку аудиторію.

З інших мистецьких позицій осмислює сучасність молодше покоління поетів. Серед них найпомітніші Роман Скиба (зб. "Назвуть мене листопадом", "Листопадом назвуть мене", "Хвороба росту"), Галина Крук (зб. "Місто метеликів"), Андрій Бондар (зб. "Весіння єресь", "Істина і мед"). Одним з найбільш інтригувальних митців останніх років називають Сергія Жадана (зб. "Рожевий дегенерат", "Генерал Юда", "Цитатник", "Пепсі", "The very very best poems...").

На сучасній українській сцені представлені майже всі музичні напрями: від фолку до джазу. Популярність українських поп-виконавців - Софії Ротару, Ірини Білик, Олександра Пономарьова, "ВІА Гра", Ані Лорак, Вєрки Сердючки - давно перетнула кордони України.

Популярна музика представлена на фестивалях "Червона рута", "Таврійські ігри", "Чайка" тощо.

Виконавці з України достойно представляють Україну на конкурсах Євробачення: українська співачка Руслана синтезувала у своїй музиці фольклорні мотиви карпатського регіону, стала переможницею конкурсу Євробачення - 2004.

Розвивається українська рок-музика. Серед найвідоміших гуртів - "Океан Ельзи", "Воплі Відоплясова", "Танок на майдані Конго", "Крихітка Цахес", "Скрябін", "Тартак", "Плач Єремії" та ін. Регулярно проводяться українські рок-фестивалі "Рок-екзистенція", "Тарас Бульба" та ін. Тенденція до використання фольклору сучасними українськими музикантами стає дедалі виразнішою.

Одним з перших почав використовувати народні мотиви у рок-музиці у другій половині 1980-х рр. уже легендарний гурт "Воплі Відоплясова". Спираючись на фольклорне підґрунтя, нову самобутню українську музику творять "Скрябін", "Мандри", "Гайдамаки", Тарас Чубай, Марія Бурмака та багато інших виконавців. Свідченням зростання інтересу до фольклору стало започаткування в Україні двох фестивалів етнічної музики - "Країна мрій" у Києві та "Шешори" на Івано-Франківщині.

Серед музичних гуртів здобувають популярність суто вокальні ансамблі, такі, як "Піккардійська терція" та "Менсаунд". Представлено в Україні також і мистецтво джазу - міжнародні фестивалі джазової музики проходять різних містах країни, серед найвідоміших - "Jazz Bezта "Jazz Koktebel[25, с. 185].

Скромнішими є успіхи сучасного українського кіномистецтва. Вийшло багато документальних фільмів, присвячених переважно історичному минулому України. Створено декілька багатосерійних фільмів, серед них "Сад Гетсиманський" за мотивами творів І. Багряного, "Пастка" (за І. Франком), телесеріал "Роксолана" тощо.

На жаль, більшість талановитих українських кіноакторів сьогодні зайняті в інших сферах діяльності (театр, реклама, телебачення). Деякі з них знімаються у фільмах іноземних кіностудій. Подією у кіно мистецькому житті стала історико-пригодницька картина "Вогнем і мечем" за участі українських акторів (Богдан Ступка, Руслана Писанка та ін.). Створюються українсько-російські, українсько-французько-російські ("Схід-Захід") та інші картини.

Продовження розвитку сучасного театрального мистецтва в Україні пов’язано з діяльністю таких яскравих, неординарних режисерів, як Роман Віктюк, Богдан Жолдак [25, с. 185].

Позитивним моментом у роботі державного телебачення стала трансляція художніх фільмів і телесеріалів українською мовою.

Суттєво змінило зміст своїх програм Українське радіо. Вони стали професіональними, національно спрямованими. Проте зростає комерціалізація засобів масової інформації - газет, каналів телебачення, радіостанцій, серед яких значна частина орієнтуються на маловибагливого читача, глядача, слухача, поширюючи низькопробний ширпотреб масової культури [25, с. 186].

Резюме за темою

Таким чином, перше, що необхідно усвідомити, це те, що світ ще раз змінився. І на цей раз буквально на наших очах. Небезпечне протистояння капіталістичного економічного ладу і соціалізму, що сформувалося у першій половині XX століття, завершилося перемогою капіталізму, найбільш ефективними інструментами якої виявилися випрацювані західним світом моделі ліберально-демократичної держави, громадянського відкритого суспільства і соціально-ринкова економіка.

Ці досягнення Західного світу, в свою чергу, є закономірним результатом розвитку давніх духовних традицій, що зародилися ще в античну епоху в Середземномор’ї, поширилася на всю Західну Європу і Північну Америку, а тепер поширюється у всьому світі. Прикладом останнього є сучасний Сінгапур, чи навіть Японія, які попри всю притаманну їм східну екзотику є все ж більшою мірою європейськими ніж пострадянська Україна.

Можна зауважити, що сучасний світ є полікультурним в сенсі наявності множини національних культур. Більше того, в умовах інтенсивної міграції населення, ще більш інтенсивно зростаючого обміну інформацією, культурними здобутками, цінностями тощо, сучасна людина виростає і формується в певному (національному) розумінні як полі культурна.

Мова йде про те, що таке ємке слово, як "культура" і те, що ним позначається - а це все людське, бо культура - це спосіб життєдіяльності людини - нарешті стало предметом політичної свідомості і політологічного аналізу. І це виявляється більш вагомим, ніж введення в політологію, наприклад, концепту способу виробництва чи інших економічних категорій. Так формується культурополітика, що є більш глибокою порівняно з геополітикою і йде їй на зміну.

Що торкається вітчизняного культурного простору, очевидно, що на початку 90-х рр. XX ст. в Україні відбуваються соціокультурні зміни. З проголошенням політичної незалежності починається розбудова самостійної держави і проводиться формування політики, спрямованої на забезпечення вільного розвитку національної культури та збереження культурної спадщини. Суспільство звільнилось від ідеологічних штампів, розпочалися позитивні зрушення у галузі відродження історичної пам’яті.

Національна культура покликана відкрити нову перспективу духовної консолідації української нації, відродити в масовій свідомості державницькі духовно-моральні принципи. Піднесення української культури в умовах незалежності, просування її до європейського просвітницького рівня неминуче тому, що український народ протягом віків створив самобутні цінності, які щедро вкладає в світову скарбницю цивілізації.

Терміни для закріплення матеріалу

Постмодернізм

Масова культура

Субкультура Абсурд

Еополітика

Народна культура

Контркультура

Неореалізм

Демократія

Елітарна культура

Авангард

Магічний реалізм

Неокласицизм

"Потік свідомості"

Аудіовізуальна

Культура

Поп-артгіперреалізм

Екзистенціалізм

Драма абсурду

Хеппенінг

Сюрреалізм

"Новий роман"

Маргінальність

Гендерні проблеми

Глобальні проблеми людства

Питання для самодіагностики

1. У чому виявляється глобалізм новітньої культури?

2. Що таке "масова культура"? Що вкладається в термін "повстання мас"?

3. У чому є специфіка сучасної української культури?

4. Охарактеризуйте головні риси постмодерністського мистецтва.

Питання для дискусій

1. Який вплив мали процеси державотворення на розвиток української культури на початку XX сторіччя? У сучасну епоху?

2. Чим обумовлена своєрідність української культури?

3. Спробуйте проаналізувати вплив масової культури на сучасне українське суспільство.

4. У чому полягає нова ідентичність українця, сформована національним відродженням?

5. Спробуйте порівняти модерністську і постмодерністську моделі світу.

6. Розкрийте ліричну складову української культури в контексті уявлень про український "національний характер" та "українську ментальність" (емоційна піднесеність, традиція кордоцентризму). Висловіть вашу думку відносно актуальності чи застарілості певних складових цієї традиції на прикладі сучасної української літератури.

Література: основна [4, с. 117-130, 161-175]; додаткова [7, с. 146- 171,276-319; 11, с. 337-355; 21, с. 248-297].