Історія української культури. Навчальний посібник

6.4. Шевченко Т. Г. і становлення нової української культури

На світовий рівень підніс українську літературу й розширив національну самосвідомість українського народу Тарас Шевченко.

Поезія великого співця України будила національно-патріотичні настрої української молоді, доти зрусифікованої або спольщеної, інертно-байдужої до рідної мови та культури.

Поява у 1840 році "Кобзаря" Тараса Шевченка відкрила перед українською культурою нові ідейні та художні горизонти, які зумовили її самобутній розвиток у майбутньому. Її палко привітали як українські, так і

Було завершено процес формування української російські критики, назвавши геніальним твором. "Ся маленька книжечка, - як писав І. Франко, відразу відкрила немовби новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову". У ній українська мова досягла літературної неперевершеності [25]. Літературної мови на національній основі та відкрились надзвичайно широкі можливості для її подальшого розвитку, збагачення й удосконалення.

Поет спростував твердження російського критика В. Бєлінського та інших, котрі вважали, що мова українських селян не здатна передавати витончені думки й почуття. Звертаючись з цього приводу до Бєлінського, Шевченко писав: "Теплий кожух, тільки шкода не на мене шитий, а розумне ваше слово Брехнею підбите" [1, с. 149].

Шевченко спростував також погляди свого сучасника українця М. Гоголя, який вважав, що талановиті українці зможуть здобути літературну славу лише в контексті російської літератури. Ці спростування думок русофілів були великим науковим досягненням видатного поета, доказом того, що барвисто-чиста, кришталево-витончена, співоча і разом з тим дотепна українська мова здатна блискуче передавати найширше розмаїття почуттів і думок і що українці не мають ніякої потреби спиратися на російську мову як засіб досягнення величі.

Поезія Шевченка фактично стала проголошенням літературної та інтелектуальної незалежності українців, вона їх відродила й утвердила.

У тяжкий час для українського народу, час, коли душилася його воля, мова, звичаї, дух поезії Т. Шевченка звеличував покривджених "рабів німих", повертаючи їм національну самосвідомість та гідність.

Син селянина-кріпака, внук гайдамаки, сам кріпак, він, як ніхто інший, знав злидні своїх "знедолених братів" і, наче біблейський пророк, гучно таврував кріпацтво та самодержавство, національне гноблення й імперське загарбництво.

Шевченко з ненавистю ставиться до Петра, називаючи його "тираном" і "катом". Не краще його ставлення і до Катерини II. У відповідь на вихваляння цих самодержавців О. Пушкіним Шевченко писав: Тепер же я знаю: Це той Первий, що розпинав нашу Україну, а Вторая доконала вдову-сиротину.

Починав Шевченко свій літературний шлях як романтик. Захоплюючись поезією Жуковського та Міцкевича, Шевченко прагнув писати в тому ж дусі, але його творчий почерк виявився неповторним і глибоко самобутнім. Народнопісенний розмір більшості поезій у поєднанні з яскравим художнім вираженням найглибших архетипів колективної свідомості українського народу зробили поета головним творцем нового національного міфу.

Зовнішня простота стилю Т. Шевченка приховує в собі глибини всеохопленого культурологічного світогляду, вираженого в експресивній і символічній формі. У творчості він поєднав національне й загальнолюдське, "став велетнем у царстві людської культури" (І. Франко) [21].

Т. Шевченко був видатним поетом-романтиком. Прикладом романтизму є твори "Іван Підкова", "Тарасова ніч", "Гамалія". Творами реалістичного спрямування є його поеми "Кавказ", "Наймичка" та ін.

Як народний подвиг Т. Шевченко оспівував боротьбу за волю, славу, національне самоутвердження ("Гайдамаки"). До політичної історії звертався у містерії "Великий льох", у таких творах, як "Швачка", "Іржавець", "Заступила чорна хмара". Поет звертався до минулого, сучасного й майбутнього, до земляків, намагаючись звернути їхню увагу до проблем України.

Всеобіймаюча творчість Шевченка-поета залишала довгий час у тіні його образотворчу спадщину. Академік Петербурзької академії мистецтв Т. Шевченко мав свою неповторну манеру малюнку, що давалася взнаки в усіх тих різноманітних жанрах і техніках виконання, якими багата його образотворча спадщина. Контрастне поєднання м’яких півтонів з динамічними контурами образів становлять собою одну з визначальних, але далеко не єдиних особливостей його художньої манери. Вихований на традиціях академічної школи класицизму, Шевченко через романтизм поступово переходить до реалізму в живописі та графіці. Найбільш відомими є Шевченкові портрети і картини побутової та історичної тематики, пейзажі ("Селянська родина", "Катерина", "Дари в Чигирині", "Старости", "Судна Рада"). "Притча про блудного сина" (1856) яскраво ілюструє духовну еволюцію героя і характеризується відходом від академічних канонів, ознаменувавши початок нової доби у вітчизняному образотворчому мистецтві.

Геніальний поет, неповторний за творчою манерою художник, активний громадський діяч, який спілкувався з кращими представниками російської, польської та інших цих культур, людина широких духовних обріїв, Т. Шевченко перебував на висотах передової думки свого часу.

Творчість Т. Шевченка, відгомони ідей кириломефодіївців були головним чинником, який на початку 60-х рр. XIX ст. спонукав ціле гроно обдарованих молодих людей зі сполонізованих шляхетських родин Правобережжя повернутися в українське національно-культурне середовище, стати до праці для свого народу. У Харківському університеті виникає "Братство тарасівців", пізніше репресоване, як і члени Кирило-Мефодіївського товариства.

У цілому творчість Т. Шевченка - це настільки велике явище в історії української культури, що можна говорити про її визначальний вплив на формування національної свідомості й духовності українців XIX - першої половини XX ст.

Резюме

Кінець XVIII - першої пол. XIX ст. у Європі - це період остаточної кризи старого, феодального ладу та приходу на зміну йому суспільства нового типу.

Європеїзація (засвоєння елементів західноєвропейського типу розвитку) була складною, суперечливою. Відбувалася боротьба між крайностями європеїзації та місцевого традиціоналізму.

Згідно із загальноприйнятою дефініцією, під поняттям національного відродження розуміється усвідомлення себе, свого етносу як нації.

Говорячи про національно-культурне відродження, сучасні дослідники часто мають на увазі відродження національних звичаїв, традицій, розширення вживання української мови, створення національної школи, театру тощо. Все це мало місце, або головним змістом національного відродження у слов’янських народів, в тому числі українського, став тривалий процес утворення новітньої етносоціальної, культурної і політичної спільноти людей, що має назву нації.

Об’єктивна мета процесу національного відродження полягала в оздоровленні і консолідації української нації та відтворенні української державності.

Напередодні українського національного відродження протягом попереднього історичного періоду разом з втратою елементів державності було знекровлене й самостійне українське національне життя взагалі, яке спиралося на тісну взаємодію козацького, духівницького, міщанського та селянського станів у межах наданих їм автономних прав, які передбачили можливість зміни суспільного статусу.

Разом з втратою цих прав зникає й попередня міжстанова взаємодія, натомість за часів Катерини II встановлюються жорсткі й непрохідні межі імперських "сословій". Особливо дошкульним було катастрофічне послаблення не так давно перед тим сильної національної еліти, передусім інтелігенції, яка об’єктивно повинна відігравати роль лідера у процесах національного відродження, а натомість зазнала русифікації та полонізації.

Таким чином, національне відродження є дуже важливим феноменом в розвитку української культури, яке окреслює процес набуття етносом таких якісних рис, які дозволяють йому усвідомити себе нацією, дійовою особою історії й сучасного світу. Воно було характерним для тих етнічних спільнот, які в попередні часи втратили власну державність і самостійне національне життя взагалі.

Терміни для закріплення матеріалу

Просвітництво

Раціоналізм

Сентименталізм

Медитація

Оповідання

Громадянська лірика

Політична сатирична поема

Історична драма

Соціал-демократизм

Деїзм

Прогрес

Ампір

Елегія

Панславізм

Національна ідея

Соціальна повість

Соціальний роман

Етнографічні твори

Космополітизм

Романтизм

Ліро-епічна поема

Романтичне

Українофіли

Земський рух

Національна ідея

Питання для самодіагностики

1. Порівняйте та надайте оцінку поглядам на державу Т. Гоббса та Дж. Локка. Чи має підстави амбітність розуму людини? Що його обмежує?

2. Романтизм виник у європейській культурі як реакція на... (продовжіть речення з розгорнутою аргументацією).

3. Чому романтизму притаманне історичне бачення світу?

4. Наскільки, на вашу думку, актуальне романтичне світосприйняття в сучасній культурі?

Питання для дискусій

1. Які цілі ставили представники руху Просвітництва?

2. Чи вважаєте ви ідеї просвітників важливими у наш час?

3. У чому ви бачите своєрідність українського Просвітництва? Що українське Просвітництво мало своїм ідейним підґрунтям?

4. Романтизм виник у європейській культурі як реакція на... (продовжіть висловлювання з розгорнутою аргументацією).

5. Наскільки, на вашу думку, актуальне романтичне світосприйняття в сучасній культурі?

6. Проаналізуйте специфіку українського гумору, самоіронії як елемента національної культури та їх роль в національній ідентифікації українця на прикладах української літератури XIX - XX століть (Котляревський І. П., Квітка-Основ’яненко Г. Ф., Нечуй-Левицький І. С., Руданський С. В., О. Вишня, Глазовий П. П.).

Література: основна [1, с. 72-79, 141-157; 4, с. 96-108, 144- 152]; додаткова [7, с. 115-145, 215-231; 11, с. 132-146, 311-346; 21, С. 185-205; 22, с. 132-160, 311-332].