Історія української культури. Навчальний посібник

5.2. Соціально-політичні чинники розвитку української культури у другій половині XVII-XVIII ст.

Українська культура у зазначений період розвивалася в суперечливих умовах. Визвольна війна (1648 - 1654) змінила не тільки політичний статус України, але й основи культурного розвитку суспільства. Ліквідація в результаті Визвольної війни польсько-шляхетського режиму і формування української національної козацької держави в цілому сприяли розвиткові української культури.

У нових умовах культура розвивалася під охороною держави. Центри освіти та культури поступово перемістилися з західних земель на Наддніпрянщину. Національна організація того часу мала основи в двох центрах - міщансько-духовному та козацькому. Перше середовище розвивалося під час найбільшого напруження боротьби з польськими впливами і проявилося в братських організаціях [4].

З міщансько-духовного середовища вийшло нове письменство, що тісно зв’язувалося з потребами національної оборони. Учителі, літератори, друкарі, видавці об’єдналися в міцний гурт, що творив ідеологію і піднімав свідомість народних мас. Настрій солідарності і непоступливості, витворений братським рухом, відіграв значну роль у 1648 р.

Другий національний організаційний центр створило Запорозьке Військо. Січовий центр мав вплив не тільки на Запорожжі, але всюди, де жили козаки. Нарешті обидві течії зійшлись і спільно зорганізували державу.

Незабаром, після смерті гетьмана Богдана Хмельницького, настала доба, яку історики назвали Руїною. Було все: і криваві конфлікти в колах козацької старшини, і спустошливі війни Росії, Польщі й Туреччини за Україну, і татарські напади, і на довершення - остаточний поділ основного масиву українських земель на Правобережжя, яке залишилося під владою Польщі, і Лівобережжя, де українська Козацька держава опинилась у васальній залежності від Росії, а згодом була зведена до рівня автономної провінції та врешті-решт позбавлена будь-якого самоврядування. Буковина тоді перебувала у складі Молдавського князівства - васала Туреччини, а на Закарпатті господарювали угорські магнати.

Розподіл України поміж чужими державами згубно вплинув на стан культури. Той час, коли в Лівобережній Україні - Гетьманщині - зберігались інститути української державності чи навіть їхні залишки, був сприятливим для творчого розвитку культури. Українська культура спромоглася на таку силу й оригінальність, що не тільки позбулась полонізації, не тільки протистояла московському наступові, але й здобула собі великий вплив у Московщині.

Особливо цей вплив поширився після 1654 року, тобто після Переяславської угоди, але ще до того, в 1649 році, цар Олексій запросив з України вчених людей надрукувати в Москві справну Біблію. Книжки до читання, книжки церковні, шкільні підручники, наукові твори - все це йшло з України до Москви.

Вплив український відбився на будівництві, малюванні, на одязі, співах, на музиці, правництві та літературі. І все це стало можливим завдяки зрослій вазі й авторитетові, а відтак і діяльності козацтва.