Історія української культури. Навчальний посібник

4.4. Братства та їх просвітницька діяльність

Після полонізації значної частини слов’янських земель, українська культура опинилася перед загрозою повного знищення. Тому необхідно було об’єднати зусилля, щоб протистояти всім негативним загрозам. Поряд з озброєними виступами, широко розгорнулася ідеологічна боротьба, яка пронизувала все культурне життя України цього періоду. Важливу роль у цих процесах відігравала діяльність братств, які оберігали традиції давньоруської культури, мову і віру [1; 7].

Вагомий внесок у розвиток української культури внесли церковні братства. Виникнення церковних братств припадає на кінець XVI ст., коли православна церква зазнала глибокої кризи, втратила свою монополію у суспільному житті, а католицька, уніатська і протестантська церкви активно боролись за поширення свого віровчення на українських землях. Першу братську школу було засновано в 1568 році у Львові при Успенському братстві. Її засновниками були міщани, члени братства Юрій Рогатинець, Дмитро Красовський, Стефан та Лаврентій Зизанії. У програму школи входило вивчення курсу "семи вільних наук", які складались з предметів "тривіума" - граматики, риторики, діалектики та "квадривіума" - арифметики, геометрії, астрономії, музики. Поряд із церковнослов’янською й грецькою вивчали польську та слов’янську мови.

При Львівській школі була власна багата бібліотека. У ній зберігалися грецькі та латинські видання творів Арістотеля, Платона, інші філософські трактати. Поряд з ними бібліотека мала твори римських постів Вєргілія, Овідія, Цицерона, істориків Лукіана, Валерія Максима тощо. Велика увага приділялась вивченню музики. Взагалі вважається, що саме братські школи започаткували музичну освіту в Україні.

Львівська Успенська братська школа користувалась високим авторитетом. Дуже високі вимоги ставилися до вчителів - дидаскалів, які повинні були бути зразком чеснот. Головним завданням школи було підготувати нових духовників, учителів і письменників, які словом і ділом могли послужити суспільству.

Перший ректор школи, грецький і український культурно-освітній діяч Арсепій Еласонський у 1586 - 1588 рр. уклав "Порядок шкільний", що став одним з найстаріших шкільних статутів Європи. Головною ідеєю статуту була ідея станової рівності. У ньому наголошувалось, що "багаті над убогими в школі нічим не можуть бути вищими, крім тільки наукою". Навчання у братській школі мало демократичний характер. "Порядок шкільний" був взірцем для всіх інших братських шкіл. Написані викладачами Львівської Успенської братської школи підручники поширювалися в Україні, Білорусії, а також в Росії і Молдові. Педагогічна, літературно-філософська і видавнича діяльність Львівської братської школи сприяла піднесенню української культури [1; 7].

Відповідно до статутів братських шкіл, учитель мав бути носієм високих моральних якостей, на нього покладалась чимала частина відповідальності за виховання учнів. Стосунки між учителями та учнями визначались успіхами останнього. Критерієм оцінки виступали знання, й аж ніяк не матеріальний достаток чи належність до майнового стану.

Благодійність була нормою життя, і тому братства швидко завоювали повагу й популярність у народі. Вони дбали про вдів і сиріт, підтримували лікарні і надавали своїм членам відсоткові позички. Братства рішуче виступали проти патронату, проти польсько-католицької пропаганди, проти національних і релігійних обмежень українців, проти антиморального життя духовенства.

Однак ситуація в Україні після Люблінської унії 1569 року і Брестської унії 1596 року породила нову форму братської діяльності. їх першочерговим завданням став захист українського православ’я. Вони взаємодіяли між собою і поширювали необхідну літературу. Поступово братська організація набула "всесословного" характеру. Маючи у своєму складі родовитих і заможних людей, братства набирали політичної ваги. Культурно-освітній та суспільно-політичний братський рух поступово поширився з заходу на схід. На початку XVII ст. культурною столицею став Київ, куди перебралася значна частина активних діячів українського братського руху. Було створено Київську братську школу, яка стала ідейно-культурним осередком національно-визвольної боротьби українського народу. Першим її ректором став Іов Борецький, котрий раніше очолював Львівську школу, а також викладав там латинську та грецьку мови. При організації Київської школи І. Борецький спирався на попередній досвід. З братською школою в Києві пов’язані імена таких видатних діячів культури, як Мелетій Смотрицький, Касіяп Сакович, Захарій Копистенський та ін.

У Київській братській школі навчалися представники фактично всіх станів: міщани, козаки, дрібна шляхта, нижче духовенство. Діти з бідних сімей і сироти навчалися безкоштовно за рахунок добровільних пожертвувань. Запозичуючи такі елементи західноєвропейської системи освіти як диспути, декламації, уявлення на біблійні сюжети, вчителі намагалися зберегти свою національну специфіку.

Діяльність Київського братства підтримувало Запорізьке військо. У 1615 році гетьман П. Конашевич-Сагайдачний з "усім військом" вступив до цього братства і взяв під захист братську школу. Кожний козак вносив 6 грошів вступних і 1,5 гроша щомісячно, які йшли на потреби братства та розвиток освіти. Майже всі свої кошти гетьман заповів Київській, Львівській і Луцькій братській школам [1; 7].

У цілому зміст навчання і виховання в братських школах значною мірою був проникнутий ідеями гуманізму, про що свідчить інтерес до античної літератури й філософії, звернення до європейської філософської думки. Але найяскравіше дух гуманізму виявляється в педагогічних засадах братських шкіл. Основним змістом педагогічної діяльності було усвідомлення цінності людської особистості, суспільної значимості освіти й виховання.

Поширення шкіл активізувало національну самосвідомість українців. Сотні братчиків ставали мандрівними вчителями. Крім знань вони несли почуття власної гідності й непримиренність у боротьбі. Зі зростаючою рішучістю протистояли польським релігійним традиціям.

Діяльність братств і братських шкіл дозволило українському народу зберегти свої споконвічні традиції, самобутню культуру, почуття власної гідності. Братські школи виявилися фундаментом для подальшої освітньої системи України.