Історія української культури. Навчальний посібник

4.3. Історичні умови та соціально-політичні причини формування ренесансної культури України

Починаючи з середини XIV ст. культурне життя України розвивалося у несприятливих умовах. До них слід віднести роз’єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, соціальне й національне гноблення з боку польських, литовських, угорських, турецьких та інших іноземних загарбників, постійну жорстоку агресію татар. Більша частина українських земель знаходилася у складі Литовської та Польської держав [1; 7].

Остаточне поневолення українського народу сталося з підписанням Люблінської унії 1569 року. За умовами унії Литва об’єднувалася з Польщею в єдину державу - Річ Посполиту. Унія знищила рештки традицій державного самоврядування. Адміністративний поділ українських земель тоді складався з семи воєводств: Руське (Галицьке), Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське, Чернігівське. Поза межами Польщі залишилася закарпатська Україна в складі Угорщини, Північна Буковина - під владою Молдови.

Із включенням українських земель до складу Речі Посполитої, почався процес широкого проникнення до України католицизму і польської культури. Полонізації українських земель сприяла й своя, національна шляхта, сподіваючись отримати більше прав та привілеїв після остаточного об’єднання Польщі й Литви. Частина української шляхти почала переймати польські звичаї, побут, мову і навіть католицьке віросповідання.

Дуже складним, в Україні литовсько-польської доби, було церковне життя. Це пов’язано з тим, що православна церква не мала державної підтримки, переживала глибоку кризу, значно поступалася католицькій освіченістю. Однак не лише православна, а й католицька церква в Україні не здобула авторитету і почала занепадати. Розкішне життя священиків, продаж індульгенцій, негідна поведінка окремих Римських Пап - все це підривало велич та могутність католицької церкви. Реакцією на ці явища став реформаційний рух у країнах Західної Європи, в тому числі й у польсько-литовській феодальній державі, часткою якої була Україна.

І хоча реформаційний рух в Україні не набув масштабів Західної Європи, його вплив на пробудження національної свідомості й культури українського народу був вагомий.

На зміну Реформації в Західній Європі прийшла контрреформація - реакція католицької церкви. Не обминув цей процес і Україну. У 1568 році в українських землях розпочав діяльність орден єзуїтів. Через місіонерську та педагогічну діяльність він наполегливо продовжував справу полонізації та окатоличення українського населення. Такі історичні обставини спричинили до підписання Брестської церковної унії в жовтні 1596 року. З цього часу католицизм став активно поширюватись на теренах України.

"Брестська унія, - писав І. Франко, - відразу внесла величезний фермент в лоно руського народу, спричинила тимчасовий запал, пожвавлення, інтелектуальний рух, жваві диспути, та в кінцевому підсумку ослабила Русь, деморалізувала її ненавистю братів до братів, взаємним недовір’ям і нетерпимістю і була однією з причин козацьких війн, які принесли Україні "руїну", а Польщі зародок політичного занепаду".

Разом з тим XIV - XVI ст. - це час подальшого формування українського народу, активізація його боротьби проти польсько-литовського панування, поява на історичній арені України такого самобутнього в політико-культурному контексті явища, яким було українське козацтво. Тому головним питанням культурного життя цієї доби було національне питання. Це було пов’язано з необхідністю збереження українського народу як такого, його мови, культури від процесів чужоземної колонізації та асиміляції. Культурні процеси перебували у прямій залежності й підпорядкуванні інтересам національно-визвольної боротьби, в якій активно брали участь всі верстви українського суспільства: аристократія, духовенство, міщани та селяни, які намагалися зберегти народну культуру і очолити рух боротьби проти польської і католицької експансії.