Історія української культури. Навчальний посібник

4.2. Естетичні засади Ренесансу в європейській культурі

Мистецтво в період Відродження було головним видом духовної діяльності. Воно зблизилося з наукою, політикою, з соціально-філософською думкою, стало провідним чинником розвитку культури. У центрі мистецтва знаходилися чоловік і природа. Художники і письменники, архітектори та скульптори шукали найбільш ефективні способи і засоби для відтворення дійсності. Для цього вони зверталися до знань в області оптики, математики, анатомії. Вивчали правила перспективи, вчення про пропорції. Завдяки такому серйозному підходу мистецтво включалося в сферу пізнавальної діяльності людини [1; 4].

Важливою подією цього часу стала творчість письменників-гуманістів, яка носила антифеодальну спрямованість і прославляла свободу особистості. Предтечею прийнято вважати творчість останнього поета середньовіччя і першого поета Відродження Данте Апіг’єрі. Його "Комедія", якою захоплювались сучасники, називали "Божественою", стала поверненням до античних традицій опису надприродного як реальності. Її вважають енциклопедією знань Середньовіччя, синтезом поезії, філософії і теології. Данте, вперше переступивши межі церковної моралі, проголосив волю почуттів і прагнення до пізнання світу.

Першими письменниками-гуманістами вважаються Ф. Петрарка і Дж. Бокаччо. Франческо Петрарка - поет, філософ, вчений. Основна його праця - збірник сонетів і канцон "Книга пісень" - присвячена його коханій Лаурі. Він перший започаткував традицію ліричної поезії - петраркизм. Джовані Бокаччо - італійський письменник, автор "Декамерона" - збірника 100 новел і першого психологічного роману "Ф’яметта".

Обидва письменники виступали за світську літературу, за звільнення її від містицизму і схоластики. Вони разом з Данте зробили великий внесок у створення італійської літературної мови.

Відомими представниками гуманістів Північного Ренесансу були: французький письменник-сатирик Ф. Рабле ("Пантагрюель та Гаргантюа") англійський драматург В. Шекспір ("Король Лір"), іспанський прозаїк М. Сервантес ("Дон Кіхот"), нідерландський письменник і філософ-богослов Еразм Роттердамський ("Похвала Безглуздю)".

Звільнене від схоластики мислення вимагало величних масштабів і великих творців. Найбільшими архітекторами раннього Відродження були - Брунелескі й Альберті; в живописі - Джотто і Мазаччо; в скульптурі - Данателло.

Найбільш видатним художником Флоренції другої половини XV ст. був Сандро Ботічеллі ("Весна", "Народження Венери"). Усі вони своєю творчістю привели до рішучого розриву з середньовічними традиціями.

У період високого Відродження мистецтво досягло свого піку розвитку. Художні твори стали відрізнятися своєю закінченістю. У них більше виявлялося колориту, пропорційності. Видатними майстрами цього часу були Леонардо да Вінчі (портрет "Джоконда"), Рафаель Санті (картина "Сикстинська мадонна"), Мікеланджело Буонарроті (полотно "Давид"). Цих майстрів називають "титанами Відродження", оскільки кожен з них висловив свою індивідуальність з небувалою повнотою.

У період пізнього Відродження художники все більше намагалися копіювати манеру тих, хто був уже визнаний. Такий напрям у мистецтві дістав назву маньєризм. Серед відомих художників цього періоду, які виділялися своєю творчістю, відзначають Веронезе, Тінторетто, Караваджо.

Якщо італійське мистецтво формувалося під впливом античних традицій, було орієнтовано на людину і більшою мірою відображало її зовнішню красу, то мистецтво Північного Ренесансу базувалося на середньовічних традиціях. Художників цікавив внутрішній світ людини, її духовність. Отримав визнання пантеїзм, сприяв сприйняттю природи не тільки як творіння Бога, але й як носії краси. У результаті отримали розвиток такі жанри, як пейзаж, натюрморт, портрет, побутова картина. Провідними представниками в образотворчому мистецтві були Альберт Дюрер, Пітер Брейгель, Ієронім Босх [4].