Історія України: соціально-політичний аспект

Окупація України Німеччиною

Липень 1941 року був надзвичайно тяжким для радянських військ. Головною воєнно-політичною подією літньо-осінньої кампанії 1941 року стала оборона столиці України. Вона продовжувалась з 11 липня до 26 вересня. Німці планували взяти місто з ходу, але не змогли. До військ Південно-Західного фронту під командуванням генерала Кирпоноса, які обороняли Київ, влилось 200 тис. добровольців — жителів Києва, ще 90 тис. добровольців поповнили народне ополчення і винищувальні батальйони. 160 тисяч чоловік працювали на будівництві оборонних споруд під Києвом. Під час оборони Києва радянські війська використовували піхоту, артилерію, танки, повітрянодесантні війська, але сили були нерівні. Наприкінці серпня німці захопили всю Правобережну Україну і вийшли до Дніпра. Захисникам Києва загрожувало оточення. Але генерал Кирпоніс одержав від ставки дозвіл на виведення військ тільки 17 вересня, коли кільце оточення вже замкнулось. У результаті, в київському оточенні опинились чотири армії. Більш ніж 665 тисяч захисників Києва потрапили до німецького полону. Це була найбільша воєнна катастрофа з відомих до того часу в історії. Загинули під час прориву оточення командуючий фронтом генерал-полковник М. Кирпонос, член військової ради М. Бурмистренко, начальник штабу фронту генерал-майор В. Туліков. 19 вересня 1941 року гітлерівці зайняли Київ.

Стільки ж армій загинуло і на Південному фронті: під Уманню — в серпні і в районі Мелітополя — в жовтні 1941 року.

Під тиском переважаючих сил ворога радянські війська залишили 6 липня Кишинів. Але під Одесою, де спільно з німецькими вели наступ 18 румунських дивізій, окупанти були зупинені. Одеса мала величезне стратегічне значення як друга за розмірами військово-морська база Чорноморського флоту, великий морський транспортний вузол і промисловий центр. Одесу захищала Приморська армія, дії якої підтримував Чорноморський флот і Дунайська флотилія. Оборона Одеси продовжувалась 73 дні — з 5 серпня по 16 жовтня 1941 року, незважаючи на недостатню кількість зброї, боєприпасів, продовольства,питної води і людей. Героїчна оборона Одеси зірвала плани німецького командування «блискавично» захопити Крим і Донбас.

З великими зусиллями Ставці вдалося відновити Південно-Західний фронт, який зайняв оборону на лінії Ворожба — Лебедин — Красно град — Новомосковськ. Новим командуючим фронтом було призначено маршала С. Тимошенка. Але стримати подальший наступ німецько-фашистських військ ослаблені частини Червоної Армії не змогли. 25 жовтня гітлерівці захопили Харків. На кінець жовтня 1941 року Південно-Західний фронт закріпився на лінії Вовчанськ — Балаклея — Красний Лиман. Війська Південного фронту також змушені були відступати, зупинивши ворога лише за 50 км від Ростова-на-Дону На цих рубежах радянські війська протримались до літа 1942 року.

У несприятливому напрямку розвивались події на півдні України. 30 вересня ставка вирішила евакуювати війська Одеського оборонного району в Крим. У планах німецького командування півострову відводилось значне місце. Він мав стати плацдармом для здійснення контролю за акваторією Чорного моря. Сюди мала надходити нафта з Румунії. З середини вересня бої розгорнулись в районі Арабатської Стрілки та Перекопського перешийка. Ворог мав значну перевагу в військовій силі та техніці, і радянські війська змушені були відступати. Воєнні дії в Криму очолили віце-адмірал Г. Левченко і його заступник по сухопутних військах генерал П. Батов. Незважаючи на героїчні спроби солдатів і матросів стримати натиск ворога, німцям все ж вдалося прорвати оборону і змусити радянські війська відступити до Севастополя і Керчі.

250 днів і ночей продовжувалась героїчна оборона Севастополя, яка зірвала плани німецького командування вже в 1941 році захопити Кавказ. Але утримати Крим під своїм контролем Червона Армія не змогла. 29 жовтня гітлерівські війська прорвали фронт, а 16 листопада під тиском переважаючих сил ворога радянські війська змушені були залишити Крим і евакуюватися на Таманський півострів. У липні 1942 року Севастополь захопили німці.

Таким чином, через чотири місяці після початку Великої Вітчизняної війни німецькі війська окупували майже всю Україну, хоча останній населений пункт України — місто Свердловськ Ворошиловградської області радянські війська залишили лише 22 липня 1942 року. У грудні 1941 року вони контролювали 42 відсотки території європейської частини СРСР з населенням близько 80 млн. чоловік. В полоні у ворога опинились 3,8 млн. військовополонених (з них близько 1,3 млн.— українці).

Всі інші області ввійшли до складу «рейхкомісаріату України», на чолі якого стояв відомий своїми злодійствами проти українського народу Ерік Кох. Рейхкомісаріат з центром у м. Ровно було поділено на 6 генеральних округів з центрами у містах Дніпропетровську, Мелітополі, Миколаєві, Києві, Житомирі, Ровно.

Опорою окупаційного режиму були різноманітні каральні органи: таємна поліція (гестапо), збройні загони націонал-соціалістичної партії Німеччини (СС), служба безпеки (СД) та інші. Частина місцевого населення співробітничала з окупантами. Вона стала основою формування загонів допоміжної поліції. Представники місцевого населення призначались бургомістрами в містах, сільськими старостами.

Згідно з гітлерівським планом «Ост», Україна розглядалась як «лебенсраун» («життєвий простір») для німецького народу. Вона повинна була постачати сировину та продукти харчування для «нової Європи». На територію України після закінчення війни гітлерівське керівництво планувало переселити німецьких колоністів. До українців німці ставились як до людей другого сорту, відводячи їм роль майбутніх рабів німецьких колоністів.

Конкретно план «Ост» передбачав — онімечення і колонізацію українських земель, фізичне винищення слов’янського населення, масове насильницьке переселення частини населення України до Сибіру.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.