Історія України: соціально-політичний аспект

Впровадження нової економічної політики

Після закінчення громадянської війни більшовики, нарешті, остаточно прийшли до влади і зустрілися з дуже складними проблемами, які можна визначити як економічну, політичну та внутрішньопартійну кризу. Найстрашнішою була економічна криза, яка скоріше нагадувала економічну катастрофу. Сім років майже безперервної війни коштували дуже дорого. Загальні втрати народного господарства становили майже 70 млрд. золотих карбованців. Не працювали підприємства майже усіх галузей народного господарства. Так, обсяг продукції металургії становив усього 5 відсотків від рівня 1913 року. З 57 доменних печей діяла в 1921 році тільки одна (у Єнакієвому). Видобуток вугілля скоротився до 22 відсотки від довоєнного рівня. У глибокому занепаді перебував транспорт. Те ж саме можна сказати і про стан легкої та харчової промисловості. У особливо тяжкому стані перебував залізничний транспорт. На території України в роки війни було повністю знищено близько 4 тис. кілометрів і частково зруйновано понад 2 тис. кілометрів залізничного полотна. Був знищений майже весь рухомий склад залізниць. Руїна на транспорті привела до ізоляції найважливіших промислових регіонів України, особливо Донбасу, від інших районів країни.

У дуже важкому стані перебувало й сільське господарство. За роки війни значно скоротилось поголів’я худоби, в тому числі й робочої. Селянам часто приходилося орати землю або коровами, або запрягаючись самим. Майже повністю був відсутній інвентар, внаслідок цього різко скоротились посівні площі (майже на 20 відсотків від довоєнного) та погіршилась якість обробки землі. Якщо до цього додати ще й повну відсутність добрив, то висновок напрошується один: катастрофічне зниження валового збору зернових — більш ніж у п’ять разів в порівнянні з 1913 роком. Посуха та неврожай 1921 року зробили ситуацію в сільському господарстві України майже катастрофічною.

Економічні труднощі посилювались повним розвалом фінансової системи.

Не меншою проблемою була і політична криза, яка охопила країну. Її причини виникли значно раніше, ще в часи революції і громадянської війни поступово накопичувались і загрожували більшовикам втратою їх влади.

Революція і громадянська війна призвели до нової розстановки класово-політичних сил в країні. Поміщики і велика буржуазія після поразки в громадянській війні покинули країну, втрати на фронті і післявоєнна розруха значно ослабили робітничій клас — опору більшовиків. Кількість робітників в Україні значно скоротилась, катастрофічно зросло безробіття, що штовхало робітників шукати порятунку від голоду на селі.

На початку 20-х років Україна залишалась переважно аграрною, селянською країною, де 4/5 усього населення становили селяни. Після громадянської війни зберігався поділ селян на куркулів, середняків і незаможних, але співвідношення цих категорій селян змінилось. Кількість і міць куркульських господарств були підірвані громадянською війною. Більшість селян, що одержали поміщицьку та куркульську землю стали середняками. Питома вага незаможного селянства знизилась з 65 відсотків до 35 відсотків Доля більшовицької влади значною мірою залежала від того, чи зможе вона досягти згоди з численними масами селянства, їхньої підтримкою. Але саме в цей час союз більшовиків і селян переживав гостру кризу, що була викликана природнім невдоволенням селян політикою «воєнного комунізму», продрозкладкою. Про це свідчили селянські повстання та повстання матросів (вчорашніх хліборобів) в Кронштадті.

Селянські протести проти розверстки найчастіше набували форми партизанського руху, який розглядався властями як «політичний бандитизм». Придушували його, як правило, за допомогою найбільш боєздатних частин Червоної Армії на чолі з відомими та талановитими воєначальниками — героями громадянської війни: Василем Блюхером, Павлом Дибенком, Григорієм Котовським, Олександром Пархоменком та ін. Використання регулярних військ проти власного народу становило смертельну небезпеку для більшовицької влади.

Продрозкладку і заборону торгівлі в роки громадянської війни селянство ще терпіло, бо боялось повернення поміщицького землеволодіння. Але після ліквідації фронтів реквізиція продовольства виконувалась з великою напругою, що загрожувало голодом в містах. Весною 1921 року розкладку з врожаю попереднього року виконали менше ніж на 40 відсотків. Новий натиск на селян загрожував новою громадянською війною.

Насиллям та репресіями подолати кризу було неможливо. Необхідні були радикальні зміни в економічній політиці, які б полягали в негайній відмові від політики «воєнного комунізму». Союз з селянством влада могла повернути лише на економічній основі. Під тиском економічної та політичної ситуації, що склалася в державі В. Ленін прийшов до висновку про необхідність докорінної зміни точки зору на соціалізм, на шляхи і методи його будівництва. Власний, не досить вдалий досвід більшовиків показав, що будувати соціалізм лише на основі революційного ентузіазму неможливо, що не можна відкидати, ігнорувати матеріальну зацікавленість його будівників з використанням грошових і ринкових відносин.

У керівних колах РКП(б) зріло розуміння необхідності змін економічної політики для припинення деградації сільського господарства і повернення довір’я селянства до нової влади.

У таких умовах у березні 1921 року відбувся Х з’їзд РКП(б), який прийняв резолюцію «Про єдність партії», згідно з якою підлягали розпуску усі існуючі фракції та заборонялось утворювати нові. Таким чином з’їзд посилив єдність партії і зміцнив її ряди.

З’їзд також прийняв рішення «Про заміну продрозкладки натуральним податком», згідно з яким в країні запроваджувалась нова економічна політика (неп), нова по відношенню до політики «воєнного комунізму».

Головна мета нової політики — заспокоїти селянство, зміцнити їх союз з Радянською владою, вивести країну з глибокої соціально-економічної кризи. Неп, на думку більшовиків, повинний був сприяти відродженню економіки і підвищенню матеріального добробуту населення.

Неп передбачав систему заходів, спрямованих на використання «в інтересах соціалізму» товарного виробництва, ринкових відносин, економічних методів господарювання. При проведенні непу були використані такі важливі заходи, як відновлення еквівалентного обміну між містом і селом, впровадження господарського механізму в промисловість і торгівлю, введення твердої валюти та розвиток кредитно-банківської системи, широке використання різноманітних методів стимулювання праці робітників і селян.

Неп почали зі скасування продрозкладки та заміни її натуральним податком. Раднарком УСРР видав декрет про його норми і розмір. Податок мав стягуватися з врожаю 1921 року. Розмір продподатку був значно менший, ніж продрозкладка, і мав доводитись селянам до посівної. Селянам надавалась можливість використовувати товарні надлишки своєї продукції у місцевому товарному обігу, тобто продавати їх на сільських і міських базарах. Таким чином, уряд відновлював торгівлю сільськогосподарською продукцією спочатку на місцевому рівні, а згодом і в цілому в країні.

В умовах непу уряд прагнув відновити нормальний грошовий обіг, створити державну торгівлю, насамперед оптову, навчитись регулювати приватну торгівлю за допомогою банків, кредитних установ і податкової політики.

Навесні 1924 року закінчилась робота уряду з проведення грошової реформи. Незабаром в обіг були випущені забезпечені золотом банківські білети — червінці. У лютому 1924 року були випущені паперові радянські гроші. Тим самим було зупинено шалену інфляцію, яка панувала в країні ще з часів громадянської війни.