Практичний довідник

УКРАЇНА В ПЕРШІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ

Початок Першої світової війни

Суперництво провідних країн Європи за розподіл територій та сфер впливу. Причини Першої світової війни

— Загострення суперечностей між провідними державами світу внаслідок нерівномірності їх економічного та соціально-політичного розвитку;

— загарбання нових територій, контроль над ринками збуту та джерелами сировини;

— гонка озброєнь;

— існування двох ворожих блоків — Троїстого союзу та Антанти;

Словник

Антанта — військово-політичний блок, до складу якого входили Велика Британія, Франція й Росія.

Троїстий союз (Центральні держави) — військово-політичний блок, до складу якого входили Німеччина, Австро-Угорщина й Італія.

Це цікаво! У ході війни Центральні держави та їхні союзники планували істотно потіснити держави Антанти в їхніх традиційних сферах впливу. Антанта, в свою чергу, прагнула розгрому Німеччини та її союзників і зміцнення свого становища в Європі та інших частинах світу.

— бажання урядів ворожих країн відвернути увагу народу від внутрішніх проблем;

— боротьба проти національно-визвольних та соціальних рухів. Характер війни — загарбницький, несправедливий для всіх сторін-учасників війни.

Це цікаво! Усі воюючі сторони у Першій світовій війні відстоювали виключно власні інтереси і були байдужими до національних прагнень українського народу. Водночас усі вони неодноразово заявляли, що війна ведеться заради визволення малих народів, до яких відносили й український.

Україна в планах воюючих країн

Російська імперія: встановлення контролю над Східною Галичиною, Буковиною та Закарпаттям, заселеними українцями, що дозволило б Росії вирішити два питання: 1) розширити свої кордони, послабивши Австро-Угорщину; 2) ліквідувати організаційні центри визвольного руху в Галичині, яку називали «українським П’ємонтом».

Це цікаво! Росія свої загарбницькі плани прикривала заявами про прагнення зібрати воєдино «істотно» російські землі, якими вона традиційно вважала українські етнічні території.

Австро-Угорська імперія: зміцнення своїх позицій у Західній Україні та приєднання інших населених українцями територій — Волині та Поділля, що дозволило б посилити австрійський вплив на інші слов’янські народи імперії та позбавити претензій на керівну роль у слов’янському світі Росію.

Це цікаво! Австро-Угорщина обіцяла підтримувати визвольну боротьбу українського народу за створення самостійної України на захоплених в Росії територіях.

Німецька імперія: розширення своїх територій за рахунок економічно найрозвинутіших українських земель Сходу і Півдня, що належали Російській імперії.

Це цікаво! Німецькі політики вважали загарбання України найважливішим кроком на шляху розгрому Російської імперії. Південний Схід України розглядався німцями як зручний плацдарм для подальшого наступу на Схід, аж до Індійського океану. Німеччина не виключала можливості створення на завойованих у Росії територіях формально самостійної маріонеткової Української держави.

У результаті: у разі війни українські землі неминуче перетворювалися на театр воєнних дій.

Мобілізація українців у російську та австро-угорську армії

Мобілізація до російської та австро-угорської армій мільйонів українців (4 млн — до російської армії, 0,3 млн — до австро-угорської), які мали воювати по різні сторони фронту. Таким чином, Перша світова війна набула для українців братовбивчого характеру.

Війна і становище українців в Австро-Угорщині

Орієнтація українського визвольного руху

Відсутність єдності у питанні щодо воюючих сторін:

— підтримка Росії у війні з боку москвофілів (але їх вплив був незначним);

— проавстрійська орієнтація основних політичних сил (Національно-демократична, Радикальна та Соціал-демократична партії)

Утворення Головної української ради (ГУР) у Львові

Дата утворення ГУР: 1 серпня 1914 р.

Ініціатори створення: західноукраїнські політичні партії — УНДП, РУРП, УСДП.

Словник

Головна Українська Рада (ГУР) — міжпартійна організація, головною метою якої був захист інтересів українського населення Австро-Угорщини в умовах Першої світової війни.

Лідери: К. Левицький, М. Павлик, М. Ганкевич.

Програмний документ: Маніфест ГУР.

Левицький Кость — визначний український громадсько-політичний і державний діяч, адвокат і публіцист. У 1899 р. виступив співзасновником, а згодом обраний і головою Української національно-демократичної партії. Підчас Першої світової війни в серпні 1914 р. очолив Головну українську раду у Львові, а з травня 1915 р. — Загальну українську раду у Відні. 9 листопада 1918 р. обраний головою уряду ЗУНР — Державного Секретаріату. Після окупації Галичини польськими військами (1919 р.) був у 1920-1923 рр. членом закордонного уряду Є. Петрушевича у Відні, де займав пост уповноваженого з питань преси і пропаганди, а з 1921 р. — уповноваженого із закордонних справ ЗУНР. У 1924 р. повернувся у Галичину, де продовжував громадську і наукову діяльність. Належав до Українського національно- демократичного об’єднання У 1939 р. був заарештований органами НКВС, але після дворічного ув’язнення звільнений. Частину терміну ув’язнення відбував у тюрмі НКВС на Луб’янці у Москві. У липні 1941 р. став засновником і головою Української Національної Ради — органу, який мав представляти інтереси українського населення західних областей України перед німецькою окупаційною владою. Помер у Львові.

Програмні засади та діяльність:

— Заклик до боротьби за визволення України шляхом підтримки Австро-Угорщини.

— Утворення самостійної Української держави на території, що до війни належали Російській імперії.

— Надання національно-територіальної автономії західноукраїнським землям, об’єднаним в окремий коронний край.

— Активна участь у формуванні українських військових підрозділів — Українських січових стрільців (УСС).

Національні формування українців

Серпень 1914 р. — створення з ініціативи ГУР у м. Стрій легіону Українських січових стрільців кількістю 2,5 тис. осіб.

Словник

Легіон Українських січових стрільців (УСС) — українське військове формування в складі австро-угорської армії, що діяло на російському фронті у 1914-1918 рр. і розглядалося як зародок майбутньої національної армії.

Це цікаво! Австрійське і німецьке командування неодноразово відзначало героїзм „усусів”, їхні високі моральні якості. Патріотичні погляди січовиків яскраво відображені в їхніх стрілецьких піснях:

Люд в кайданах, край у руїні.

Навіть молитись ворог не дасть,

Боже великий, дай Україні

Силу і славу, волю і 8ласть.

— Основа легіону — активісти молодіжних воєнізованих організацій «Січ», «Сокіл», «Пласт».

— Кількість легіону УСС — 2,5 тис. осіб.

Це цікаво! Дотримуючись класичного імперського правила «не озброювати підкорені народи та не створювати з їх представників численні національні бойові одиниці», Австрійська імперія, навіть маючи гостру потребу в живій силі, чинила певні перешкоди під час формування легіону УСС. Так, з 30 тис. бажаючих до УСС було зараховано лише 2,5 тис. осіб.

— Перший командир — директор приватної української гімназії М. Галущинський.

— Високий бойовий дух і відмінна дисципліна «усусів».

— Видатні старшини легіону УСС — М. Баран, Г. Коссак, Т. Рожанківський.

Галущинський Михайло Миколайович — український громадсько-політичний і військовий діяч.

У студентські роки брав активну участь в українському громадсько-політичному житті, очолював «Академічну громаду» у Львові та «Січ» у Відні. Брав участь у виданні першого українського студентського журналу «Молода Україна», в якому пропагувалася ідея побудови незалежної української держави. Був визначним організатором гімназійної освіти в Галичині. На початку Першої світової війни призначений Бойовою Управою УСС командиром легіону Українських січових стрільців, обов’язки якого виконував до березня 1915 р. Із середини 1915 р. був військовим референтом при командуванні австрійської армії. Активний учасник листопадового повстання 1918 р. у Львові. У 1923—1931 рр. очолював організацію «Просвіта», яка під його керівництвом перетворилася на значну громадсько-освітню організацію. У 1921—1924 рр. був професором Львівського (таємного) українського університету. У 1925 р. став одним зі співзасновників і провідним членом Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО). У 1928—1931 рр. обирався сенатором і віце-президентом польського сенату від УНДО.

Бойовий шлях Українських січових стрільців

Дата

Воєнні дії

27-28 вересня 1914 р.

Бойове хрещення на Ужоцькому та Верецькому перевалах у Карпатах

29 квітня — 2 травня 1915 р.

Битва на горі Маківка

30 травня — 1 червня 1915 р.

Битва під Болеховим

Кінець червня 1915 р.

Битва під Галичем

28 серпня — 2 вересня 1915 р.

Бої у межиріччі Серету і Стріпи

Грудень 1915 р.

Переформування куренів УСС у полк

17 вересня 1916 р.

Поразки стрільців у битві під Потуторами; розформування полку і створення на його основі двох куренів — бойового і резервного

Вересень 1916 р.

Розгром УСС під Бережанами (гора Лисоня)

Вересень 1916 — лютий 1917 р.

Переформування, поповнення підрозділів стрільців

Червень—липень 1917 р.

Битва під Конюхами

Липень 1917 р.

Похід до р. Збруч

Діяльність Союзу визволення України (СВУ)

Дата утворення: 4 серпня 1914 р.

Лідери: Д. Донцов, А. Жук, В. Дорошенко та ін.

Ініціатори створення: наддніпрянські діячі українського національного руху соціалістичного спрямування.

Програмний документ: «Наша платформа».

Програмні засади та діяльність:

— Утворення самостійної Української держави у формі конституційної монархії.

— Заснування демократичного устрою, надання рівних прав і свобод представникам усіх національностей.

— Співпраця з урядами Німеччини, Австро-Угорщини та Туреччини з метою перемоги над Росією, на руїнах якої «встане Вільна Самостійна Україна».

— Широка інформаційна робота з метою ознайомлення європейської громадськості з історією України, її тогочасним становищем і вимогами українських політичних партій та організацій.

— Культурно-просвітницька робота (видання періодичної преси, створення українських культурних установ, шкіл тощо).

— Допомога військовополоненим українцям (створення окремих таборів для українських військовополонених, участь у формуванні українських дивізій сірожупанників і синьожупанників).

Словник

Союз визволення України (СВУ) — політична організація, утворена у Львові з метою сприяння поразці Російської імперії та створенню незалежної Української держави, головною метою якої було проголошення самостійності та соборності України.

Загальна українська рада (ЗУР)

Дата утворення: 5 травня 1915 р.

Лідер: К. Левицький.

Програмні засади та діяльність:

— Привернення уваги урядових кіл Австро-Угорщини та інших держав до ідеї української державності.

— Розмежування Галичини на Західну із центром у Кракові та Східну із центром у Львові за національним принципом.

— Самостійна українська держава; об’єднання всіх українських земель у межах Австро-Угорщини в єдиний коронний край із правами територіальної та культурно-національної автономії.

— Саморозпуск у листопаді 1916 р. на знак протесту проти маніфесту 5 листопада 1916 р. про відновлення Польської держави на польських землях, що були відібрані у Росії.

Словник

Загальна Українська Рада — загальноукраїнська політична організація, утворена 5 травня 1915 р. у Відні, що мала стати репрезентацією всього українського народу під час війни, найвищим і єдиним українським представництвом у межах Австро-Угорщини.

Становище українців у Російській імперії

Війна і суспільство

— Нейтральне становище до оголошення війни частини населення.

— Проведення в окремих містах демонстрацій на підтримку війни.

— Відсутність спільної позиції українських політичних сил щодо війни.

— Проросійські настрої більшості українського населення; заклик С. Петлюри, М. Славінського та деяких інших діячів українського руху до всебічної підтримки Росії у війні проти Німеччини та Австро-Угорщини, сподівання на надання царським урядом автономії України по завершенню війни.

«Українське питання»

Причини актуалізації «українського питання»:

— Бездержавне становище України.

— Накопичення навколо України міжнародних суперечностей.

— Географічне положення України (проходження через Україну російсько-австрійського кордону, що з початком війни став фронтом; пролягання через територію України найближчого шляху з Німеччини та Австро-Угорщини на Кавказ, в Іран та Індію; Україна — вигідний плацдарм для наступу Росії на Балкани та Туреччину).

У результаті: суть «українського питання» полягала у відсутності незалежної української держави, незадовільному матеріальному і національно-культурному становищі її населення, територіальній розчленованості українських земель, прагненні української еліти до національно-державного відродження.

Діяльність Товариства українських поступовців

— Наростання антиросійських настроїв, викликаних антиукраїнською політикою царського уряду.

Кінець вересня 1914 р. — засідання Ради ТУП, на якому було прийнято постанову про відмову від підтримки російського уряду у війні, жодної з воюючих країн та перехід на нейтральні позиції.

Грудень 1916 р. — оприлюднення декларації Ради ТУП під на звою «Наша позиція», в якій викладено розуміння тогочасної ситуації та «українського питання»: окреслюючи свої завдання, поступовці наголошували, що вони боролись і боротимуться за «демократичну автономію України, гарантовану такою ж федерацією рівноправних народів, за цілковите забезпечення культурно-національних цінностей і політичних прав українського народу, за добрі способи йому розвиватися й не поступатись йому економічно, єдиним простим шляхом до цього уважаємо націоналізування всіх форм приватного і громадського життя школи, суду, церкви, адміністративних і громадських установ, органів самоврядування і таке інше».

Утворення Прогресивного блоку

1915 р. — формування у Державній думі опозиційного уряду — Прогресивного блоку, що вимагав провести демократичні реформи, у тому числі припинити репресії проти українців. У відповідь на ці вимоги цар розпустив Думу.

Українські молодіжні гуртки й організації

— Помітна активізація українських молодіжних організацій у роки Першої світової війни.

Грудень 1914 р. — видання у Харкові ЦК Українського соціалістичного колективу, що представляв молодіжні організації відозви, в якій однією з вимог була перебудова Росії в демократичну федеративну республіку, частиною якої мала стати й Україна в її етнографічних межах.

Квітень 1915 р. — створення у Харкові на з’їзді представників української молоді Лівобережної України «Юнацької спілки», до складу якої увійшли головним Чином студенти вузів м. Харкова; перебування спілки на позиціях автономії України; 1916 р. — випуск полтавською організацією «Юнацької спілки» прокламації до селян, у якій містився заклик саботувати заходи царського уряду, спрямовані на продовження війни та домагатися перемоги Німеччини та Австро-Угорщини.

Участь української інтелігенції в діяльності громадських товариств допомоги жертвам війни

Карпато-Руський визвольний комітет створений у Києві емігрантами з Галичини (виступав за возз’єднання всіх українських земель у складі Російської імперії, поширював серед галичан заклики зустрічати російські війська як визволителів).

Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст створений із метою підтримки російської армії (членами комітету були відомі представники українського національного руху — А. Вязлов, Д. Дорошенко, А. Ніковський).

Товариство допомоги населенню Півдня України, що постраждало від воєнних дій створене з метою опіки над біженцями та допомоги заарештованим і висланим у Росію галичанам та іншим жертвам російської окупації в Західній Україні.

Відновлення діяльності «Просвіт», що створювали дешеві їдальні для сімей мобілізованих, які втратили засоби до існування; брали шефство над біженцями та депортованими з Галичини тощо.

Володимир Винниченко про політичні орієнтації українців

— Засудження В. Винниченком війни та відстоювання ідеї автономії України.

— Виділення В. Винниченком у своїй праці «Відродження націй» кількох політичних орієнтацій українців у Першій світовій війні;

• Прихильники «російської орієнтації», які вірили, що «перемога Росії на фронті дасть волю й життя народам її всередині».

• Прихильники «німецької орієнтації», які сподівалися на поразку Росії у війні та на захоплення німцями території України; вони вважали, що «німецький імперіалізм — експлуататор культурний і розумний», який «не буде так безглуздо, ледачо, так неохайно й нераціонально грабувати, як то робив царизм».

• Прихильники «української орієнтації» (переважно соціалістичні течії), які закликали орієнтуватися виключно «на себе, на свої сили, на рятунок своїми власними усиллями, усиллями своїх працюючих мас» і «не ждали визволення ні від зм’ягченого російсько-самодержавного чи конституційного кулака, ні від закутого в залізо мілітаристичного німецького.»

Це цікаво! Серед трудящих мас, які все більше проймалися розумінням імперіалістичного характеру Першої світової війни поступово виникли пацифістські настрої, які знайшли яскраве відображення у творчості поета С. Єсеніна, який написав наступні рядки:

Война мне всю душу изъела,

За чей-то чужой интерес

Стрелял я в мне близкое тело,

И грудью на брата лез

И поняв, что я игрушка

В тылу ж буржуа и знать,

И твердо расставшись с пушкой,

Решил лишь в стихах воевать.

Воєнні дії у 1914 р.

Наступ на Галичину і Буковину. Галицька битва

— Початок Першої світової війни — 1 серпня 1914 р.

— Перетворення західноукраїнських земель на театр воєнних дій.

18 серпня 1914 р. — початок успішного наступу 8-ї російської армії під командування О. Брусилова.

23 серпня — кінець вересня 1914 р.Галицька битва — одна з найбільших битв Першої світової війни; участь у цій військовій операції 3-ї, 4-ї, 5-ї, 8-ї, 9-ї армій у складі російського Південно-Західного фронту (командувач фронтом — генерал Микола Іванов) і 4-х австро-угорських армій (ерцгерцог Фрідріх, фельдмаршал Гетцендорф), а також німецької групи генерала Р. Войрша; 21 серпня 1914р. — російські війська зайняли Львів, а 22 серпня — Галич. У результаті: російські війська заволоділи Східною Галичиною, Північною Буковиною та вийшли до карпатських перевалів, де розгорнулися тяжкі бої; під час цієї битви австро-угорські війська втратили 400 тисяч осіб, із яких 100 тисяч були полонені (тільки завдяки терміновій допомозі з боку Німеччини і перекиданню військ з інших фронтів Австро-Угорщина уникнула остаточного розгрому).

Це цікаво! 8 серпня 1914 р. 10-а кавалерійська дивізія графа Келлера розгромила 4-у австро-угорську кавалерійську дивізію в кінному бою під Ярославіце. Поки 1-й Оренбурзький козацький полк бив австрійську піхоту, 7 ескадронів новгородських драгунів і одеських уланів зійшлися фронтально з 8 австрійськими ескадронами. Граф Келлер кинув в атаку свій штаб і конвой, але 2 ескадрони Інгерманландських гусарів з ротмістром Барбовічем вирішили справу ударом у фланг австрійським білим драгунам і захопили всю їхню артилерію. У переслідуванні взяло участь ще 6 ескадронів і сотень. Власне в кінному бою росіяни втратили 5 офіцерів і 110 нижніх чинів (здебільшого легкопоранених), австрійці — 350 убитих і важкопоранених, 400 полонених і 8 гармат. Це було найбільше кавалерійське зіткнення Першої світової війни.

Воєнні дії у 1914 р. на Східному фронті

— Розгортання репресій австро-угорської влади проти українського населення в умовах російського наступу (арешти, відправлення до концтаборів, розстріли без суду та слідства тощо); наростання антиавстрійських та антиугорських настроїв у Західній Україні.

Створення Галицько-Буковинського генерал-губернаторства

Кінець 1914 р. — утворення Галицько-Буковинського генерал-губернаторства на чолі з графом Г. Бобринським.

Політика російського уряду на захоплених територіях

— Знищення будь-яких національних особливостей українського населення.

— Насильницька русифікація (впровадження російської мови, законів тощо).

— Свідоме знищення українських гімназій, газет і журналів, книгарень, видавництв, бібліотек тощо.

— Закриття «Просвіт».

Заборона діяльності українських політичних партій, спортивних та молодіжних організацій.

Репресії проти українських політичних та громадських діячів. Переслідування греко-католицької церкви (депортація сотень священиків греко-католицької церкви, у тому числі й митрополита А. Шептицького у глиб Російської імперії).

Словник

Депортація — примусове виселення з місця постійного проживання особи чи групи осіб, частини населення, визнаних правлячим режимом соціально небезпечними.

Воєнна кампанія 1915—1917 рр.

Перебіг воєнних дій у 1915 р.

Лютий 1915 р. — захоплення австрійськими військами Чернівців.

Березень 1915 р. — захоплення російськими військами після шестимісячної облоги найміцнішої австрійської фортеці — Перемишль.

Травень 1915 р.Горлицький прорив — наступальна операція німецько-австрійських військ, що була частиною стратегічного плану німецького командування на 1915 р. щодо розгрому Російської армії: план полягав у тому, щоб нанесенням послідовних потужних флангових ударів зі Східної Пруссії та Галичини про рвати оборону Російської армії, оточити її, і в Польщі знищити основні сили.

22 червня 1915 р. — вступ австро-німецьких військ до Львова.

1915 р. — швидкий відступ російських військ, що тривав до жовтня і зупинився на лінії Кам’янець-Подільський — Тернопіль — Кременець — Дубно (росіяни втратили Північну Буковину, Схід ну Галичину, Підляшшя, Холмщину, Берестейщину та Західну Волинь).

Брусиловський прорив

22 травня — початок червня 1916 р. — Брусиловський прорив — наступальна операція російських військ Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова.

У результаті: Південно-Західний фронт завдав поразки австро-угорській армії (фронти при цьому просунулися від 80 до 120 км в глиб території супротивника); війська О. Брусилова зайняли майже всю Волинь, Буковину і частину Галичини.

Це цікаво! У ході Брусиловського прориву Австро-Угорщина і Німеччина втратили понад 1,5 млн вбитими, пораненими і зниклими безвісти, росіяни захопили 581 гармату, 1795 кулеметів, 448 бомбометів і мінометів. Війська Південно-Західного фронту втратили убитими, пораненими і зниклими безвісти близько 500 000 солдатів і офіцерів. Для відбиття російського наступу, Центральні держави перекинули із Західного, Італійського і Салонікського фронтів 31 піхотну і 3 кавалерійські дивізії, що полегшило становище союзників у битві на Соммі і врятувало італійську армію від розгрому. Під впливом російської перемоги Румунія прийняла рішення про вступ у війну на боці Антанти. Підсумком Брусиловського прориву і операції на Соммі став остаточний перехід стратегічної ініціативи від Центральних держав до Антанти. З точки зору військового мистецтва, наступ Південно—Західного фронту ознаменував собою появу нової форми прориву фронту (одночасно на декількох ділянках), висунутої О. Брусиловим.

Брусилов Олексій Олексійович — російський військовий діяч, генерал від кавалерії (1912). 1872 р. закінчив Пажеський корпус. Проходив військову службу на Кавказі. Був учасником російсько-турецької війни 1877-1878 рр. У 1883 р. закінчив кавалерійську школу в Санкт-Петербурзі, надалі був її викладачем, а від 1902 р. — начальником цієї школи. У 1906—1914 рр. О. Брусилов — начальник 2-ої гвардійської кавалерійської дивізії, командир 14-го армійського корпусу, помічник командира Варшавського військового округу, командир 12-го армійського корпусу. Учасник Першої світової війни. Командував 8-ою армією. Від березня 1916 р. був головнокомандувачем Південно-Західного фронту, війська якого в травні-серпні 1916 р. здійснили прорив австро-німецького фронту. Ця найвдаліша бойова операція росіян за всю війну увійшла в історію як Брусиловський прорив. У травні—липні 1917 р. О. Брусилов обіймав посаду Верховного головнокомандувача Збройних сил Росії, відстоював ідею ведення війни до переможного кінця. Після Жовтневого перевороту 1917 р. О. Брусилов відійшов від активної діяльності, жив у Москві. Навесні-влітку 1918 р. таємно співпрацював із Білим рухом. У серпні—жовтні 1918 р. перебував під арештом на гауптвахті в Московському Кремлі за підозрою в контрреволюційній діяльності. До весни 1919 р. перебував під домашнім арештом. На початку польсько-радянської війни 1920 р. О. Брусилов добровільно вступив до Червоної армії. Помер 17 березня 1926 року від запалення легенів. О. Брусилова поховано на Новодівочому кладовищі в Москві.

Воєнні дії у 1915-1916 рр. на Східному фронті

Назрівання економічної і політичної кризи в Російській та Австро-Угорській імперіях

— Важкі наслідки затяжного характеру війни (небачені раніше людські жертви і матеріальні втрати в районах воєнних дій (Галичина, Буковина, Волинь, Поділля), перетворення Наддніпрянської України на найближчий тил, який ніс на собі важкий тягар постачання й розквартирування військ, лікування поранених, розміщення сотень тисяч біженців і евакуйованих).

— Посилення економічного значення України (різке зростання економічного значення України після захоплення німецькою армією Польщі та Прибалтики; збільшення видобування вугілля в Донецькому басейні, налагодження виробництва оборонної продукції на базі металургійних підприємств та заводів сільськогосподарського машинобудування на Лівобережжі, забезпечення фронту українським хлібом тощо).

— Назрівання економічної кризи (зниження виробничих можливостей України в умовах війни: мобілізація працездатної частини населення до армії, місце якої зайняли жінки, підлітки й військовополонені, та їх рівень кваліфікації був низьким, вони не були здатні забезпечити потреби фронту й тилу; критичне становище галузей, що не мали військових замовлень: припинення роботи заводів сільськогосподарського машинобудування, цегельних, цементних та ін. через нестачу сировини та палива тощо).

— Погіршення матеріального становища населення (дефіцит товарів широкого вжитку, продуктів харчування; поява черг, зростання цін, наростання продовольчих труднощів; як наслідок — загострення соціальних суперечностей, наростання антиурядових настроїв).

— Назрівання політичної кризи (зростання в ході війни суспільно- політичної активності населення України; робітничі страйки, відкриті бунти селян, як наслідок погіршення ситуації в країні; посилення активної політичної боротьби за національні і соціальні права українців; ігнорування українського питання урядами обох імперій і як наслідок такого становища — назрівання революційного вибуху, як в Російській так і Австро-Угорській імперіях).

Провал червнево-липневого наступу 1917 р.

Червень 1917 р. — новий наступ російських військ на львівському напрямку, який закінчився провалом; Росія втратила Галичину та Буковину. Після цієї події війна набула позиційного характеру.

Більшовицький переворот у Росії та сепаратні переговори про мир

Жовтень-листопад 1917 р. — більшовицький переворот у Росії, в ході якого було скинуто Тимчасовий уряд і створено більшовицький уряд — Раднарком на чолі з В. Леніним; проголошення цим урядом Декрету про мир, що відбивав настрої більшовиків вийти з війни.

15 грудня 1917 р. — укладення Радянським урядом перемир’я з Центральними державами; початок більшовиками сепаратних переговорів з Німеччиною.

Наслідки війни

— Великі демографічні втрати (понад 500 тис. осіб.);

— Перша світова війна стала загальнонаціональною трагедією українського народу, адже українці за відсутності власної держави опинилися у двох конфронтуючих таборах і змушені були вести братовбивчу війну;

— занепад промисловості, сільського господарства, скорочення посівних площ, зубожіння населення;

— послаблення Російської та Австро-Угорської імперій, що стало могутнім каталізатором майбутніх революційних подій в Україні;

— зростання національної свідомості, висунення ідеї створення незалежної української держави.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.