Практичний довідник

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ

У 1569 р. Польське королівство й Велике князівство Литовське підписали унію про об’єднання. Ця подія мала доленосне значення не тільки для поляків і литовців, а й для білорусів та українців.

Причини й передумови об’єднання Великого князівства Литовського і Польщі

1) Ослаблення Литви внаслідок московсько-литовських війн кінця XV — початку XVI ст.;

2) прагнення Польщі отримати українські землі й залежних селян;

3) прагнення українських, білоруських, литовських шляхтичів мати рівні права з польськими землевласниками;

4) необхідність організації спільного ефективного захисту від турецько-татарських набігів.

28 червня 1569 р. на спільному засіданні депутатів польського та литовського сеймів у м. Любліні було підписано угоду про створення Речі Посполитої.

Це цікаво! Річ Посполита дослівно означає «спільна справа».

Люблінська унія (1569 р.)

1) Польща та Литва об’єдналися в єдину державу — Річ Посполиту;

2) державу очолив один правитель — король польський і великий князь литовський;

3) король обирався польсько-литовським сеймом;

4) створено єдині органи державного управління;

5) запроваджувалася єдина монета;

6) польська шляхта отримала право на землеволодіння в Литві, а литовці — у Польщі;

7) Польща та Литва проводили спільну зовнішню політику;

8) українські землі переходили під владу Польщі й ділилися на 6 воєводств.

Таким чином, Литовське князівство зберегло певну автономію в судочинстві та виконавчій владі.

Наслідки Люблінської унії для України:

— майже всі українські землі об’єдналися в одній державі;

— об’єднання сприяло інтенсивному розвитку економіки та, з іншого боку, посиленню експлуатації селянства;

— українські міста перетворюються на магнатсько-шляхетські резиденції, центри розвитку ремесел і торгівлі;

— українські землі активно залучаються до міжнародної торгівлі, передусім через Балтійське море;

— поширюється католицизм, почався наступ на православ’я.

Оцінки значення Люблінської унії:

Люблінська унія мала велике політичне значення:

1) альтернативою входження до Речі Посполитої було приєднання до Московської держави;

2) Річ Посполита мала обмежену королівську владу, гарантовані політичні права та свободи, тому українці могли долучатися до управління державою;

3) ставлення до релігійного питання було досить терпимим;

4) українці змогли долучитися до західноєвропейської ренесансної культури.

М. Котляр, С. Кульчицький підкреслюють такі наслідки Люблінської унії:

1) український народ зазнав закріпачення й тяжкого феодального гноблення;

2) насаджувався католицизм;

3) розгорнулася національно-визвольна народна боротьба;

4) виграла лише місцева шляхта, що отримала рівні права з польською шляхтою;

5) український народ втрачав свою політичну верхівку, яка полонізувалася та переходила до католицької віри.

Державний устрій Речі Посполитої

Особливості устрою:

1) сейм розв’язував усі державні питання;

2) обов’язковим був принцип одностайності при прийнятті рішень сеймом — liberum veto;

3) у період між сеймами державою керував король;

4) діяльність короля контролювалася призначеними сеймом сенаторами-резидентами;

5) король був зобов’язаний виконувати рішення сейму;

6) шляхта мала право не тільки не підкорятися владі короля, а й чинити збройний опір.

Таким чином, Річ Посполита була виборною монархією зі шляхетською демократією.

Особливості розвитку українських земель у складі Речі Посполитої

— Українські землі остаточно втратили адміністративний поділ, що брав початок із часів Київської Русі; натомість утворені Галицьке, Белзьке, Брацлавське, Волинське, Київське і Подільське воєводства.

— Південні землі залишалися майже незаселеними через постійні набіги татар.

— 1557 р. — статут на волоки виділяв кращі землі під фільварки.

— Почалося формування фільварків. Головною причиною цього процесу стало зростання попиту в Європі на зерно та загальне пожвавлення господарської діяльності. У ХVІ-ХVІІ ст. Річ Посполита стає одним із найбільших експортерів зерна. Перехід до фільваркового господарства супроводжувався посиленням феодального гноблення селянства: замість грошового або натурального оброку селяни мусили відробляти майже щоденну панщину, селянські наділи занепадали.

Словник

Фільварок — багатогалузевий господарський комплекс, що ґрунтувався на постійній щотижневій панщині кріпаків і був орієнтований на товарно-грошові відносини та ринок; він зберігає риси натурального господарства.

— Відбувається зміцнення політичного та економічного впливу польської шляхти в державі. Польські магнатські роди й католицька церква захопили величезні площі української землі. В Україні діяли польське феодальне право і Литовські статути. Статут 1588 р. закріпачив селян і встановив 20-річний термін розшуку селян-утікачів. Право власності на землю отримала тільки шляхта.

Виникнення українського козацтва

Українське козацтво як суспільний стан в Україні почало формуватися з кінця XV — початку XVI ст. Перша згадка про українських козаків датована 1492 р.

Це цікаво! Слово «козак» уперше зустрічається в «Таємній історії монголів» у 1240 р. За цим джерелом козак — це одинокий, не зв’язаний ані домом, ані сім'єю чоловік.

В українській мові слово «козацтво» визначає суспільний стан вільних від кріпосного права людей, які займалися господарською діяльністю й обороняли Україну від іноземних загарбників. Козаків називали запорозькими, оскільки основні їхні центри розташовувалися нижче дніпровських порогів.

Причини виникнення козацтва:

— економічні: захоплення українських земель польськими та литовськими феодалами, нестача власної землі у селян і як наслідок — переселення селян на «Дике поле», у Запоріжжя та Нижнє Подніпров’я;

— соціальні: посилення феодального гніту, оформлення кріпосної залежності;

— політичні: намагання Польщі встановити контроль над утікачами в Подніпров’ї;

— національно-релігійні: політика спольщення, гоніння на православну церкву;

— військові: необхідність захисту кордонів від зазіхань Кримського ханства.

Козаками ставали передусім селяни, а також міщани і дрібна шляхта. За національним складом козацька спільнота була дуже неоднорідною: до неї входили молдавани, литовці, білоруси, росіяни і навіть татари, але найбільше було українців.

Основні заняття козаків: землеробство, скотарство, полювання, рибальство, торгівля. Нерідко грабували татарських купців. Заможні козаки мали наймитів, у тому числі з козацького середовища, які допомагали вести господарство.

Своєрідною столицею козаків була Запорозька Січ. Назва «Січ» походить від слова «сікти» і означає «укріплення з дерева, хмизу, глини». Розташовувалися січі на дніпровських островах. їх укріпляли ровами та високими валами з дерев’яним частоколом. Фортеця мала великі башти з бійницями для гармат. Іноді до річки проривали підземний хід. Першою з відомих січей називають Хортицю (1553-1557 рр.), створену Дмитром Вишневецьким. Крім Хортицької, також відомі січі Вазавлуцька, Томаківська, Чортомлицька, Каменецька тощо.

Це цікаво! Дмитро Вишневецький, засновник Запорозької Січі, походив із великокнязівського роду Гедиміновичів, мав значні маєтки, обіймав посади канівського й черкаського старости. Він очолив низку козацьких походів на Крим і навіть на Туреччину. У 1563 р. Вишневецький був виданий туркам Молдавією і страчений у Константинополі. В історію він увійшов під іменем Байда.

На січі були склади, арсенали. У центрі розташовувався майдан із церквою, від нього відходили довгі будинки — курені, у яких жили січовики. Курінь водночас був і військовою одиницею; всього їх налічувалося 38. Кількість самих козаків залежала від пори року, епідемій, перебігу воєнних подій. Умови вступу до Січі були нескладними (прийняття православної віри, бути неодруженим). Основними обов’язками козаків була військова служба. Перебування жінок на території січі заборонялося.

Січ мала ознаки державності: територію, систему владних органів, військо і правові звичаї.

Вищим органом влади виступала Січова Рада.

Повноваження Ради:

— оголошення війни і підписання миру;

— організація військових походів;

— покарання злочинців;

— розподіл угідь тощо.

Рішення Ради вважалися рішеннями всього війська і були обов’язковими для виконання; проводилася вона 2-3 рази на рік: 1 січня, 1 жовтня та після Великодня. На радах обирали і козацьку старшину:

— гетьмана, або кошового отамана, якому належала вища адміністративна, військова і судова влада на Січі. Гетьман вступав у дипломатичні відносини, затверджував судові вироки, очолював військо;

— воєнного суддю, який за відсутності гетьмана виконував його обов’язки;

— писаря, який очолював канцелярію;

— осавула, що відповідав за оборону Січі й організовував військову службу;

— обозного, який відав артилерією, займався комплектацією війська;

— військові служителі: довбиш, гармаш, товмач, кантаражний, шафар.

Вибори старшини відбувалися 1 січня. Символами влади були клейноди — хоругви, булава, печатка, бунчук, литаври і пірнач.

Старшину обирала і кожна паланка (полк), до яких входили 6-7 куренів. Кількість паланок змінювалася від 5 до 8.

Отже, Запорозька Січ (Кіш) мала низку ключових ознак державності, які згодом були використані при розбудові держави, та стала захисником від татарських нападів.

Військове мистецтво козаків, на думку багатьох дослідників, не поступалося найкращим європейським арміям.

Запорозька піхота вважалася найбоєздатнішою в Європі. Вона шикувалася у три шеренги: перша стріляла, друга подавала рушниці, третя заряджала їх. Козацька кіннота наступала лавою, тобто півколом, й атакувала ворога не лише з фронту, а й із флангів.

Ефективно працювали сторожова й розвідувальні служби. «Маяки», запалені сторожею, створювали своєрідний світловий телеграф, яким повідомляли про наближення ворога.

Для оборони козаки використовували табір — чотирикутне рухоме укріплення з кількох рядів зсунутих і скріплених між собою ланцюгами возів, усередині якого розташовувалося козацьке військо. Табір використовували і в боях, і у переходах. У разі тривалої облоги або кругової оборони вози могли засипати землею, створюючи вал, а довкола викопували шанці («вовчі ями») із загостреними кілками на дні.

Козаки вміли успішно штурмувати ворожі фортеці, здійснювали морські походи на своїх суднах-чайках.

Реєстрове козацтво — це козаки, зараховані на військову службу Речі Посполитої й записані у спеціальні списки-реєстри.

Ідея створення козацького реєстру належала польському королю Сигізмунду І, який у 1524 р. запропонував сформувати для захисту південних кордонів держави наймане військо із запорозьких козаків.

Втілив цю ідею його наступник — Сигізмунд II Август. У 1572 р. 300 найманих козаків були записані в реєстр і отримали назву реєстрових. Пізніше реєстр збільшувався і становив, залежно від певних обставин, від 1 до 6 тисяч козаків (на середину XVII ст.).

Права та привілеї реєстрового козацтва:

1) право землеволодіння, заняття промислами і торгівлею;

2) отримували плату за військову службу;

3) звільнялися від уплати податків та виконання повинностей;

4) обирали гетьмана і старшину на козацькій Раді;

5) мали власну судову й адміністративну юрисдикцію;

6) в містечку Трахтемирів на Київщині мали власний монастир — як шпиталь і арсенал.

Реєстровці зобов’язувалися підпорядковуватися офіцерам, яких призначив король, і не нападати самовільно на Кримське ханство.

Козацькі полки створювала і Московська держава: на Слобожанщині в середині XVII ст. існувало 5 козацьких полків (у тому числі Харківський), що підпорядковувалися російському командуванню.

Значення козацтва в історії України:

— засвоїли степові запустілі землі;

— були захисниками південних районів України від турецько-татарських нападів;

— брали участь у народних повстаннях;

— сформували основи козацької державності.

Петро Конашевич-Сагайдачний народився у с. Кульчицях на Львівщині, походив з українського шляхетського роду. Навчався в Острозькій академії. Певний час служив у якогось польського шляхтича, а близько 1595 р. опинився на Запорозькій Січі, де став загартованим воїном і очолив походи проти Туреччини.

Ставши гетьманом, проводить реформи, що перетворили козацькі ватаги на регулярне озброєне військо. Впевнений, що козаки ще не мають достатньої сили для протистояння Речі Посполитій, нормалізує відносини Січі з польським урядом. Для цього Сагайдачний змушений іти на певні поступки: скорочення реєстру, заборона походів проти Туреччини без дозволу короля. Під час польсько-російської війни 1617—1618 років Сагайдачний з військом дістався Москви, а Польща отримала Смоленську і Сіверську землі. За його підтримки було висвячено київського митрополита Іова Борецького і, таким чином, збережено київську ієрархію.

Загинув Сагайдачний унаслідок поранення під час Хотинської війни Польщі з Туреччиною (1621 р.), у якій козаки одержали блискучу перемогу над противником, що мав чисельну перевагу. Похований у Києво-Братському монастирі.

Походи запорожців проти турків

1602 р. — розгром турецького флоту під Кілією.

1606 р. — взяття турецької фортеці Варни,

1608 р. — взяття і зруйнування Перекопу.

1614 р. — козацький флот під командуванням П. Сагайдачного напав на Трапезунд, Синоп та спалив турецький флот.

1615 р. — флот П. Сагайдачного атакував Стамбул.

1616 р. — розбито турецький флот під Очаковом, зруйновано Кафу. 1620-1621 рр. — Хотинська війна Османської імперії проти Речі

Посполитої з метою завоювання українських і польських земель. За Хотинським мирним договором, турки зобов’язувалися не нападати на українські землі, а поляки — зупинити козацькі походи на Туреччину.

Результат: розвіяно міф про непереможність турецької армії; турки не змогли загарбати українські землі.

1624 р. — похід на Стамбул.

Козацькі повстання 90-х років XVI ст.

Кінець XVI ст. ознаменувався в Україні піднесенням козацького повстанського руху, що мав національно-визвольний характер.

Причини повстань:

— закріпачення селянства і нереєстрових козаків; збільшення панщини через ринкову спрямованість шляхетських господарств;

— захоплення польськими феодалами південноукраїнських земель, де феодали зіткнулися з інтересами козаків;

— ігнорування польським урядом вимог щодо збільшення реєстру.

Основні вимоги:

— збільшення плати за військову службу;

— розширення козацького реєстру;

— вільні походи проти Кримського ханства та Османської імперії;

— привілеї для православної церкви.

Повстання Криштофа Косинського (1591-1593 рр.)

Територія: Поділля, Київщина, Волинь.

Учасники: козаки, селяни-втікачі, міщани.

Перебіг подій. Повсталі захопили Білу Церкву, Трипілля, Переяслав. Край було переведено на воєнний стан. 23 січня 1593 р. повстанці зустрілися з польськими військами під містечком П’яткою на Волині. Після тижня кривавих боїв було підписано угоду:

1) К. Косинський позбавляється гетьманства;

Це цікаво! Криштоф Косинський був гетьманом реєстрового козацтва, дрібним шляхтичем із Підляшшя. Був позбавлений отриманого за службу маєтку, через що і розпочав повстання. Загинув в одному з боїв із польськими військами. Існує легенда, що його живцем замурували в католицькому монастирі.

2) з реєстру виписують тих, хто приєднався до повстання;

3) козаки втратили право самостійно підтримувати дипломатичні зв’язки з іншими державами та здійснювати військові походи. Косинський звернувся за допомогою до московського царя, але той воював зі Швецією і надав лише гроші.

Загинув Косинський у травні 1593 р. під Черкасами. Повстання було придушено.

Козацька війна 1594 р. під проводом Северина Наливайка

Територія: Брацлавщина, Київщина, Волинь, Білорусь.

Учасники: козаки, селяни, міщани.

Перебіг подій. Наливайко скористався війною Польщі з Туреччиною. Повстання охопило більшу частину українських і білоруських земель, що стало загрожувати існуванню держави. Проти повстанців рушила каральна експедиція С. Жолкевського. Відступаючи, Наливайко планував перейти на територію Московського царства, але під Лубнами в урочищі Солониця був розбитий. Поляки вирізали майже 10 тис. осіб у козацькому таборі, в основному — жінок і дітей.

Наливайка та ще шістьох керівників повстання стратили у 1597 р.

Це цікаво! За однією версією Северин Наливайко народився у родині ремісника-кушніра на Поділлі, за іншою — був дрібним шляхтичем. Юнаком ходив проти татар і турків до Криму та Молдови. Служив у війську магната Острозького, коли в нього відібрали землю. Наливайко залишив службу і створив повстанський загін, до якого приєдналися запорозькі козаки з гетьманом Григорієм Лободою. Навіть поляки визнавали, що він був «людиною надзвичайною».

Значення козацьких повстань кінця XVI ст.

— Козацтво проявило себе суспільною силою, готовою до оборони своїх прав і привілеїв.

— Стали спробою поширити права і привілеї реєстрових козаків на все козацтво.

— Козаки набули досвіду організації повстань на великих територіях.

— Повстання були підтримані селянами та міщанами, які масово вступали до козацьких лав.

— С. Наливайко вперше запропонував ідею створення території, де проживали б тільки козаки.

Діяльність гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного

П. Конашєвич-Сагайдачний — гетьман українського козацького реєстрового війська, один із найталановитіших його організаторів.

Походив із дрібного шляхетського роду в Галичині (з-під Самбора), народився приблизно в 1577 р. Навчався в Острозькій академії. Перед 1600 р. подався на Запорозьку Січ. Брав участь у багатьох походах запорожців. Коли саме його обрали гетьманом, невідомо, але в 1616 р. він уже декілька років гетьманував.

Військово-політична діяльність:

1) перетворив козацьке військо на регулярне з відповідними дисципліною, навчанням та озброєнням (рушницями);

2) збільшив козацький флот до 300 кораблів;

3) співпрацював із нереєстровим козацтвом;

4) організував успішні походи козаків проти Османської імперії та Кримського ханства, що привернуло увагу Європи;

5) разом із військом брав участь у поході королевича Владислава на Москву в 1618 р.;

6) у Хотинській війні 1620-1621 рр. козацьке військо під його проводом відіграло вирішальну роль у розгромі турок;

7) у 1620 р. надіслав у Москву прохання прийняти козаків на військову службу;

8) дав згоду приєднатися до антитурецького союзу європейських держав — «Ліги християнської міліції»;

9) стримував антипольські настрої в козацькому середовищі, віддаючи перевагу переговорам і компромісам. Завдяки цьому козакам дозволили оселятися в містах, повернули окремий козацький суд і Трахтемирів, плата реєстровцям стала постійною.

Культурно-просвітницька діяльність:

1) разом з Військом Запорозьким вступив у Київське братство, забезпечивши останньому підтримку;

2) відстоював права православної церкви: єрусалимський патріарх Феофан висвятив київського митрополита й п’ять єпископів;

3) сприяв відновленню православної ієрархії в Речі Посполитій;

4) заповів великі кошти Львівському, Луцькому і Київському братствам.

Помер П. Конашевич-Сагайдачний унаслідок поранення під Хотином у 1622 р. Похований на території Братського монастиря в Києві, поруч з яким за десять років відкрили Києво-Могилянську академію.

Його діяльність сприяла піднесенню культурно-релігійного життя в Україні, передусім у Києві, захисту українських земель від турецько- татарських набігів, а козацтво виступило в ролі рятівника всієї Європи.

Козацькі повстання першої половини XVII ст.

Причини повстань:

— захоплення польськими феодалами південноукраїнських земель, де феодали зіткнулися з інтересами козаків;

— ігнорування польським урядом вимог щодо збільшення реєстру;

— обмеження прав і привілеїв запорозьких козаків, перетворення їх на кріпаків;

— поширення фільваркової системи;

— поширення уніатської та переслідування православної церкви (заборона будувати православні церкви й монастирі та закриття тих, що вже існували, передання їх у власність уніатській церкві, ліквідація церковно-приходських шкіл).

Характер повстань: антифеодальні, національно-визвольні.

1625 р. — повстання під проводом Марка Жмайла.

Учасники: козаки, селяни та міщани.

Територія: Подніпров’я.

Перебіг подій. Помірковані запорожці виступили за мирне завершення конфлікту шляхом переговорів. Результатом компромісу став Куруківський трактат:

— реєстр збільшено до 6 тисяч;

— збільшено плату реєстровцям;

— учасники повстання амністовані;

— нереєстрові козаки повертаються до шляхти.

1630 р. — повстання під проводом Тараса Трясила (Федоровича), гетьмана нереєстрових козаків.

Учасники: козаки, селяни та міщани.

Територія: Лівобережжя, Подніпров’я, Брацлавщина, Волинь, Галичина.

Перебіг подій. На придушення повстання рушило польське військо С. Лаща, який розправлявся з мирними жителями. У відповідь повстанці вирізали «Золоту роту» з добірних польських вояків. Ця битва дістала назву «Тарасова ніч». Але серед повсталих почалися чвари, частина козаків домоглася обрання нового гетьмана — А. Конашевича-Бута, який почав переговори з поляками.

Це цікаво! Самійло Лащ 236 разів засуджувався польським урядом до вигнання і 37 разів до безчестя, але завдяки магнатській підтримці вироки залишилися на папері. Лащ навіть пошив собі плаща з тих вироків і хизувався ним перед своїми покровителями.

Король Речі Посполитої пообіцяв збільшити реєстр до 8 тисяч осіб, але уряд реєстру не затвердив. Федорович повернувся на Січ.

Щоб перешкодити подальшим повстанням, до 1635р. поляки побудували на дніпровських порогах фортецю Кодак. Гарнізон фортеці не пускав по Дніпру човнів на Січ, кінні роз’їзди ловили втікачів і направляли їх на земляні роботи або в тюрми.

1635 р. — загін Івана Сулими зруйнував Кодацьку фортецю. Самого Сулиму старшина видала польському урядові, і його стратили у Варшаві. Кодак було відбудовано.

Це цікаво! Сулима походив зі старовинного шляхетського роду, який вів початок від ХІІІ ст. Папа римський Павло V Боргезе нагородив Сулиму золотою медаллю за визволення невільників-християн із турецького полону.

1637 р. — повстання під проводом запорізького гетьмана Павла Вута (Павлюка) охопило Подніпров’я, Брацлавщину. Поляки запропонували переговори, Павла Бута та кількох ватажків схопили реєстровці й передали польському командуванню. Згодом їх стратили у Варшаві.

Наслідком поразки цього повстання стала «Ординація Війська Запорізького реєстрового» 1638 р.:

— реєстр становив 6 тисяч козаків;

— нереєстрові козаки мали стати кріпаками;

— Запорозька Січ підлягала ліквідації.

1638 р. — повстання під проводом запорозького гетьмана Якова Острянина (Остряниці). Козацькі війська діяли за підтримки донських козаків; зазнали поразки й перейшли на територію Московської держави. Того ж року козаки попросили в польського уряду перемир’я. Настало десятиліття «золотого спокою» — до 1648 р.

Значення козацьких повстань першої половини XVII ст.

— Боротьба набула національно-визвольного спрямування.

— Козацькі вимоги — захист православ’я, скасування кріпацтва, звільнення від польського панування — об’єднали різні верстви українського населення (селян, міщан, православне духовенство, шляхту).

— Козаки стали лідерами національно-визвольного руху.

— Визнано, хоча й формально, існування православної церкви в Україні, православним надано право будувати церкви, відкривати братства, школи, тинографії, навіть обіймати державні посади («Статті для заспокоєння руського народу», 1633 р.).

— Сприяли поширенню ідеї національного визволення, підготували ґрунт для Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, що розпочалася в 1648 р.

Причини поразок селянсько-козацьких повстань

— Як правило, вони починалися стихійно, без ретельного планування;

— головна мета — помста кривдникам, а не реалізація певної програми;

— селяни-повстанці не йшли далі своєї місцевості;

— старшина та реєстровці схилялися до переговорів, а не до рішучих воєнних дій;

— козацька армія поступалася польській у стратегії, озброєнні, вишколі.

Наслідки повстань

— Реєстрове козацтво позбавлено самоврядування: полковниками могли бути тільки поляки, очолював військо не гетьман, а спеціальний королівський комісар;

— козаки передавали полякам артилерію та військові відзнаки.

— обмежено територію розселення козаків;

— на Дніпрі відбудовано Кодацьку фортецю;

— на території України постійно перебувало польське військо;

— нереєстрові козаки перетворені на кріпаків, посилився феодальний гніт (збільшились панщина, податки з міст);

— масові втечі населення від польської розправи на територію Росії — на Дон і Слобожанщину.