Органи етнополітичного регулювання в контексті політики коренізації: український досвід

Липман Зельманович Урбах

Євреєм за національністю був також репресований у страшному 1937 р. колишній член ЦКНМ — Липман Зельманович Урбах. Він працював у ЦКНМ зовсім недовго — не цілком відповідали установі поривчастий темперамент Урбаха і невисокий рівень його освіченості (на той час мав лише початкову освіту). Народжений у польському місті Лодзь, він мав доволі поширену серед євреїв-городян професію — ткач. Заарештований 5 жовтня 1937 р. одним із перших — в епоху розробки методологічних засад майбутніх «національних операцій». На той час він вже був звільнений з керівних посад, виключений у 1936 р. з партії і повернувся до роботи за спеціальністю — працював ткачем артілі Промткач. Разом з 39-річною дружиною Ольгою та чотирнадцятирічною донькою займав невелику кімнату в українській столиці за адресою вул. Червоноармійська 117, кв. 3.

Стрімке падіння колишнього функціонера промкооперації розпочалося під час розгортання антитроцькістської істерії. Втім, активна участь у викритті й очищенні облпрофради від класово-ворожих елементів відстрочила крах його кар’єри. 10 квітня 1936 р. Київський міський комітет та Сталінський РПК, зважаючи на клопотання парторганізації облпрофради, оголошену раніше т. Урбаху «сувору догану за гниле ліберальне ставлення до троцькістів» — зняли.

На диво, дії Київського міського комітету партії не знайшли підтримки в парторганізації Облпрофради, яка на своєму засіданні 27 вересня 1936 г. розглянула справу Урбаха і звинуватила останнього в протегуванні троцькістів та класово-ворожих елементів на відповідальні посади, у прийнятті антипартійної резолюції ІІІ-го пленуму Вукопромради (25–28 грудня 1934 г.), недостатньому реагуванні на випадки розкрадань та економічних злочинів по Гірничобудсоюзу, недбалому ставленні до обов’язків депутата міськради. Занесені до протоколу зборів висновки не залишали майбутнього особі, якої вони стосувалися: «Поданные материалы характеризуют Урбаха до вступления в партию как ярого меньшевика, штрейкбрехера».

Пройшло менше року, і справа Урбаха стала предметом докладного розгляду Молотовського РПК м. Києва. Останній на своєму засіданні 20 липня 1937 р. пригадав Урбаху 15-річний стаж у «меншовицькій партії «Бунд», штрейкбрехерство під час страйку на фабриці «Великодержавінська мануфактура», підбурювання робітників до страйку на фабриці ім. Кутузова м. Харкова (1924 р.). Важливим пунктом звинувачень була кадрова політика, внаслідок якої до системи промкооперації потрапили так звані контрреволюціонери й троцькісти Зельдін, Сінаєв, Шпигель, Шварцбург, Спічка та ін.

Виписка з протоколу партійних зборів за підписом секретаря РПК Воїна, засвідчила виключення з лав партії, членом якої він був з 1920 р., і пропонувала МПК та обкому КП(б)У зняти Урбаха з керівної роботи. Так воно і сталося.

Арешт фактично став логічним кінцем радянської кар’єри єврея-кустаря-управлінця. Події після арешту розвивалися стрімко. Після одинадцяти днів очікування Урбах впродовж 16 жовтня був допитаний двічі. Перший протокол допиту мав усього 4 сторінки. В ньому винним себе Урбах не визнав, розповів, що був переведений до Києва за особистого сприяння Радкова. Йому прийшлося розповідати про свою численну рідню за кордоном, яка на той час мешкала в Німеччині. Інший протокол від того ж таки 16 жовтня 1937 р. сягав 22 сторінки тексту і робив зрозумілішими мотиви арешту Урбаха. Йшлося, власне, про «відпрацювання» справи вагомих радянських функціонерів Радкова та Ільїна.

Протокол допиту від 23 жовтня 1937 р. вмістився на 1 сторінці. 3 листопада 1937 р. Урбах підписав вагомий (12 стор.) протокол допиту, на якому визнав, що був учасником контрреволюційної троцькістської організації, до якої був завербований у червні 1936 р. секретарем Київського Обкому КП(б)У — Ільїним. Останнього, між іншим, знав ще з 1927 р.

Як це не смішно, конкретна контрреволюційна діяльність цих «троцькістів» полягала в наступному: Глезер зменшив випуск цегли-сирцю, збільшивши час випалювання, внаслідок чого була зірвана програма випуску будматеріалів. Рабінович зменшив випуск шкіри з Васильківського шкірзаводу — чим, врешті призупинив розбудову мережі ремонтних майстерень на селі і викликав незадоволення селян. Сміховинні звинувачення свідчили про формальний характер справи Урбаха, який найменшою мірою був опонентом існуючої влади, скоріше, — типовим представником радянської номенклатури: разом із дружиною (панчішницею-репрезировницею київської артілі «Трикотажник») й дочкою мешкав у невеликій кімнаті в комунальній квартирі у центрі міста. Мешкали, ніби пліч-о-пліч з іншими робітниками й службовцями промкооперації, втім побут і зовнішній вигляд їх суттєво відрізнявся. Пізніше, коли слідчий відпрацьовував майнову справу Урбаха, двірник та сусіди Урбахів показували, що вдягалися ті багато й елегантно. Декілька пальт хазяїв (огрядного 54 розміру) та набір шкіри на пошиття пальто свідчили не лише про хазяйновитість господарів, а й про доступ до тих благ системи розподілу, вхід до якої для левової частки радянських громадян був щільно причинений. Насправді вражала не лише величезна, як для людини з неповною середньою освітою, бібліотека [до неї входило понад 300 томів повних зібрань класиків марксизму-ленінізму і російських письменників — Авт.], але й неймовірна кількість предметів вжитку, що разом із трьома мешканцями були втиснені до невеличкої кімнати. Все це завидне добро було звалене після арешту до купи й пізніше вивезене в невідомому напрямку, отож справа, вочевидь набула тривіального мародерського присмаку: нова генерація радянської номенклатури вивільняла для себе життєвий простір за рахунок усунення попередників.

22 грудня 1937 р. обвинувальний висновок у слідчій справі Урбаха Литмана Зельмановича (№ 4980) проголосив, що він підлягає суду Воєнної Колегії Верховного Суду СРСР в порядку закону від 1 грудня 1934 р. 25 грудня 1937 р. відбулося закрите судове засідання виїзної сесії Воєнної колегії Верховного Суду СРСР, яке приговорило Урбаха до розстрілу з конфіскацією всього особистого майна. Відповідно до постанови ЦВК СРСР від 1 липня 1934 р. вирок не міг опротестовуватися і повинен був виконаний невідкладно. Урбаха розстріляли в Києві наступного дня — 26 грудня 1937 р.

Особлива нарада осудила й дружину Урбаха, Ольгу, до позбавлення волі строком на 8 років. Звільнилася вона в 1943 р. з табору Інтинстрой у Кожві (Комі АРСР). 8 лютого 1958 г. Верховний суд CРCР, переглянувши справу Урбаха, скасував вирок 1937 р., справу припинив за відсутністю складу злочину. 17 лютого 1958 г. Воєнна колегія Верховного Суду СРСР винесла рішення про посмертну реабілітацію Л. Урбаха. Тоді ж його дружина виборола у держави компенсацію майнових втрат родини — непересічну для свого часу — вона склала 10 224.50 руб. Це був виняток. Привілеї, навіть колишнього представника номенклатури, відіграли на користь його близьких. Щодо решти: максимум, на що могли сподіватися родини незаконно страчених бранців більшовицького терору — заробітна плата за два робочі місяці у зв’язку з реабілітацією посмертно.