Органи етнополітичного регулювання в контексті політики коренізації: український досвід

Іцхок Сударський

Сподвижник С. Диманштейна, М. Литвакова, М. Фрумкиної (Естер), помітний діяч української євсекції, за виразом Б. Бруцкуса «відомий єврейський крайній комуніст» залишається однією з найбільш загадкових фігур серед тих, які перебували у витоків політики коренізації в Україні. Невідомі дати його життя. Політичну кар’єру І. Сударський, певне, починав у Білорусії. Його прізвище фігурує поруч із найбільш відомими діячами білорусько-литовського крила Бунду та Поалей-Ціон у електронних каталогах Російського державного архіву соціально-політичної історії (РДАСПІ).

Згодом його зустрічаємо в документах євсекцій. Нагадаємо, що перша євсекція була створена в липні 1918 р. в Орлі, друга — у Вітебську, а згодом вони з’явилися у решті міст зі значними єврейськими громадами. На першій конференції євсекцій, що відбулася в жовтні 1918 р. у Москві, І. Сударський поруч із такими відомими діячами радянської історії, як Ю. Шимеліович (1890–1919), М. Альский, С. Агурський (1884–1947), А. Криницький-Бампі (1896–1971), М. Фрумкіна (Естер) (1880–1941), був обраний у члени Центрального Бюро Єврейської секції ВКП (б), очоленого С. Диманштейном.

На третій конференції єврейських комуністичних секцій (Москва, 4– 11 липня 1920 р.) 64 делегати з вирішальним голосом, 20 — з дорадчим обговорювали перспективи вирішення єврейського питання від імені 1 743 членів євсекції. На той час вони ще не були комуністами: 34 представляли Бунд, 11 — об’єдиненців, 7 — Поалей-Ціон, 2 — соціалдемократів і 1 — партію анархістів. Конференція тривала 7 днів і позначилася бурхливими дебатами. На 8 пленарних засіданнях прозвучало 130 виступів. Ініціатива, фактично, була захоплена групою осіб, серед яких був і І. Сударський. Моше Рафес брав слово 28 разів (разом із доповідями), Новаковський — 16, Мережин — 15, Диманштейн — 12, Арш — 6, Левітан і Сударський — по п’ять.

Конференція, що декларувала себе повноправним представником не тільки радянських євреїв, а й усього міжнародного єврейського пролетарського руху, затвердила 14 резолюцій та інструкцій, меморандум до ЦК РКП(б), а також привітання до ЦК РКП(б), Червоної армії, Другого конгресу ІІІ Інтернаціоналу, а також затвердила звіт Головного Бюро України (з яким, власне і виступали І. Сударський та М. Левітан). З виступів на форумі було ясно, що привласнення євсеківцями права на представництво «єврейської вулиці» в органах нової влади та партійних структурах було на той час потужним фактором соціальної нестабільності. Центр фактично не мав налагоджених контактів із республіканськими структурами. В умовах воєнної доби діяльність секцій звелася до роздмухування соціальних антагонізмів у єврейському середовищі. Єврейство, своєю чергою, загальним фронтом постало проти євсекції, вважаючи останню узурпатором. У переважній більшості міст і містечок створити євсекції не вдалося через запеклий опір населення, організованого інтелігенцією та духовенством. Нереалізованими залишилися ухвали попередніх конференцій щодо видання газет (зокрема, в Україні) та навчальних закладів. На співпрацю з євсекцією пішла тільки Культур-Ліга. Практичну роботу щодо покращення економічного становища єврейства, попри голосні заяви євсеківців, здійснювали не радянські установи, а СЄТМАС [від рос.: СЕТМА́СС — абревіатура від «Союз еврейских трудящихся масс», повна назва — «Всероссийский Союз еврейских трудящихся масс» — Авт.].

Красномовні факти змальовували наслідки діяльності секції: у Харкові після розгрому єврейських громадських організацій Наркомпрос Гринько, зваживши на масові протести, дозволив відновити діяльність товариства «Тарбут»; Головбюро євсекції України залишилося без кадрів (борець за створення секцій в Україні Моше Рафес, заробивши авторитет на переслідуванні єврейських суспільних організацій став секретарем губкому партії і почав домагатися рішення ЦК КП(б)У про ліквідацію євсекції); на загальну партійну роботу пішли Чемериський, Новаковський, Оршанський та ін. Центральне Бюро Євсекцій не було свідомим мети роботи та її перспектив, а також не мало жодного плану діяльності.

Фактично, звіти свідчили про політичне банкротство ідеї євсекції, як такої. Попри це було вирішено, що і надалі євсекція вважатиметься єдиним офіційним представником єврейської громадської думки. Конференція обрала керівний орган — Центральне Бюро, до якого увійшли Новаковський, Левітан, Ческіс, Ш. Епштейн, Мандельсберг, Оршанський, Диманштейн, Рафес і Сударський. Щоправда, згодом ЦК ВКП(б) замінив Диманштейна, Оршанського на Чемериського та Мережина.

Агроном за освітою, І. Сударський у 1920–1930 рр. відігравав помітну роль у євсекції України. Фактично, його паралельна діяльність на низці посад у радянському апараті лише віддзеркалювала його амбіції у Головбюро євсекції України. За браком документів ми не знаємо, чи була його перманентна конфліктність та скандальність наслідком особливостей натури, чи нереалізованих амбіцій людини, соратники якої врешті отримали теплі, як тоді здавалося, посади у Москві та за кордоном. Фактом залишається, що впродовж своєї тривалої радянської кар’єри в УСРР він не зміг на жодній з очолюваних посад втриматися надовго і створити сталий фундамент свого кар’єрного зростання. В 1921–1924 рр. він — завідувач відділом національних меншин НКВС України. З 1925 р. — на роботі в Озет, курував єврейську колонізацію, а також формування переселенських контингентів для Біробіджану. Друкувався в ідишомовній пресі: газетах «Дер эмес», «Дер штерн», журналах «Проліт», «Ди ройте велт» та ін. Автор брошур російською мовою та ідиш: «Куда идет экономическое развитие еврейских трудящихся масс в капиталистических странах и в Советском Союзе» (Харків, 1929), «Биробиджан и Палестина» (Харків, 1929), «Еврейский фашизм и клерикализм на службе капитала» (Харків–Київ, 1932), «Калининдорфский район» (Москва, 1932), «Ново-Златопольский район» (Москва, 1933), «Биробиджан» (Харків–Київ, 1933) та ін.

Нагадаємо, що І. Сударський був призначений заступником голови ЦК Нацмен 16 липня 1924 р. рішенням Малої президії ВУЦВКу. Цій ухвалі передувала майже трирічна боротьба призначенця за перетворення відділу національних меншин НКВС на вагомий структурний підрозділ із широкими повноваженнями та можливостями. На роботі у відділі національних меншин НКВС І. Сударський зарекомендував себе як непримиренний борець проти традиційного середовища. Його непохитна радикальна позиція доволі випукло проявлялася в тогочасних публікаціях та доповідних записках, об’єктами переслідування яких без різниці етнічного походження ставали як певні особи (зокрема, заступник директора «Агро-Джойнту» С. Любарський), так і суспільні, філантропічні організації — передовсім національні союзи та товариства (ЕКО, Джойнт, Культур-Ліга, німецькі та менонітський союзи тощо).

Водночас варто зазначити, що його власне ставлення до проблем трудових верств населення було об’єктивним і саме завдяки його особистому втручанню останні по можливості вирішувалися. Так, дослідивши становище євреїв Волинської і Тульчинської округ, І. Сударський зазначив, що 80% ремісників позбавлені заробітку внаслідок відсутності сировини. То були відгуки про критичний період існування єврейського містечка, резюмованого на селянському з’їзді в сусідній Білорусії такими словами: «Містечкова людність складається з бідняків, які тричі на день помирають з голоду». Поступово ідея перетворення містечкових євреїв на клас сільськогосподарських робітників опановує думками радянських функціонерів. Програма аграризації єврейства відпрацьовується профільними Наркоматами та установами, зокрема й ЦКНМ. 16 квітня 1925 р. Сударський та Познанський рішенням Малої президії ВУЦВК були введені до складу Комісії по переселенню при ВУЦВК.

Тривала епопея внутрішніх сутичок у ЦКНМ та президії ВУЦВК завершилася звільненням І. Сударського з комісії. 25 серпня 1925 р. Мала президія ВУЦВК 23 номером порядку денного розглянула питання «Про тов. Сударського» (доповідав Неуронов) і ухвалила «зняти тов. Сударського і призначити членом ЦКНМ т. Кантора». Історія його запеклої боротьби за лідерство, як і у Відділі нацменшин НКВС, завершилася поразкою. І. Сударський перейшов на роботу до Комзет України.

29 квітня 1926 р. колишній заступник голови ЦКНМ вже як уповноважений Комзету робив доповідь на засіданні комісії про хід переселенської кампанії (Прот. №80). Певне, й на новій посаді його уявлення про зміст політичного моменту, завдання партії та радянської влади, та не меншою мірою — ненависть до традиційності в усіх її проявах, накладали визначальний відбиток на стиль роботи, надаючи їй радикальності та нетерпимості. В характерній манері витримана й згадана доповідь, не менш директивними виглядали й ухвали: «Для полного обслуживания еврейского переселения и увязки в работе, считать необходимым скорейшее создание при Президиуме ВУЦИКа КОМЗЕТА. Констатировать, что главная масса еврейских переселенцев — беднота, более или менее зажиточная часть еврейского населения, имеющая обеспечение до 1000 руб., как показал опыт, не желает переселяться. Учитывая недочеты весенней кампании, считать необходимым в целях своевременного обеспечения полей, осеннюю кампанию начать не позже 15 мая, т.е. с этого срока начать посылку ходоков для закрепления участков с тем, чтобы не позже 10 июля уже прибыли на места переселения рабочие группы».

Слід зауважити, що соціальна реконструкція євреїв правила на той час за пріоритетний напрямок радянської роботи. Осмисленням засад виведення містечкових євреїв зі стану економічної катастрофи опікувалися лідери євсекції країни. Провідний теоретик національного питання, колишній заступник Наркома Наркомнацу (фактично — друга особа структури) С. Диманштейн підсумував тогочасні проблеми єврейського народу наступним чином: «От революции в большинстве своем евреи даже проиграли, а не выиграли. Если возьмем общее положение евреев в местечках до революции и сейчас, то получится, что 15–20% улучшили свое положение после революции, 30% осталось в том же положении и у 50% положение ухудшилось. Главная масса евреев жила ремеслом, торговлей, теперь это у них исчезло из рук [...] еврейское население в местечках вымирает, молодежь уходит в контрабанду, где находит себе исход человек ни к чему не приспособленный».

Отже, роботи в Комзеті вистачало. Другу половину 20-х рр. І. Сударський провів у відрядженнях, куруючи хід єврейської колонізації. На початку червня 1929 р. як Уповноважений оперативного управління Всеукраїнського Комзет у Криворіжжі докладав про кредитне обслуговування та решти проблем єврейської колонізації.

Стрімкий занепад політичної кар’єри І. Сударського був пов’язаний із ліквідацією євсекцій у 1930 р., що доволі швидко звела нанівець впливовість вихідців з єврейських соціалістичних партій і в партійному, і в бюрократичному середовищі. В цей час І. Сударський очолює єврейську секцію «Укрдержнацменвидаву». Відповідно до постанови ЦК КП(б)У

«Про видавництво «Укрдержнацменвидав» (2 лютого 1935 р.) як колишній активний бундівець за припущення засмічення апарату видавництва антирадянським елементом, видання в 1934 р. книги Епіка, планування видання книг Зінов’єва та Каменєва був звільнений з посади редактора єврейської секції видавництва і виключений з партії.

Згодом репресований.

Праці: Сударский И. Мелкобуржуазная стихия в еврейской среде // Бюллетень НКВД УССР. — 1923. — № 1. — С. 55–56; Экономическое положение еврейского местечка. — М., 1930; Биробиджан и Палестина. — М., 1930; Сталиндорфский район [Днепропетровской области]. — М.: Эмес, 1933.