Органи етнополітичного регулювання в контексті політики коренізації: український досвід

Серафім Міцев

Типовим представником «болгарського націоналістичного підпілля» на Україні став колишній член ЦКНМ — Серафім Міцев. Завідувач болгарською секцією ЦКНМ (1924–1927 рр.) прийшов до апарату ЦКНМ з ЦК КП(б)У, де до 30 грудня 1924 р. очолював болгарське бюро. Він був одним із небагатьох працівників ЦКНМ, який мав не лише вищу освіту, а й багате політичне минуле. Біографія цього політемігранта яскраво унаочнювала перипетії міжнародного революційного руху, який докорінним чином змінив політичну історію ХХ ст.

Серафім Іванович народився в січні 1890 р. в м. Берковіци (Болгарія). До революції вчився і підробляв учителюючи. Як офіцер брав участь у воєнних діях на фронтах імперіалістичної війни. В мирний час розпочав адвокатську практику в м. Берковіцях. Ще в 1913 р. вступив до партії «Радусловистів». Під час війни, перебуваючи в полоні, вступив до фракції «тесняків». З неї в 1921 р. був виключений за фракційну діяльність, однак перед повстанням 1923 р. відновився в партійних лавах. Поразка повстання круто змінила його подальше життя.

До СРСР С. Міцев прибув з Відня в січні 1924 р., куди емігрував після придушення Вересневого повстання. ЦК ВКП(б) був спрямований спочатку на посаду помічника прокурора Нижньо-Новгородської губернії. Пізніше за сприяння Д. Парванова (Перванова) був відряджений до Харкова на посаду стажера-прокурора. Через 2 місяці Парванова відкликали в розпорядження болгарської секції Комінтерну. Саме тоді Міцев замінив останнього на посаді голови болгарської секції ЦКНМ.

Серафім Іванович виявився вдалим надбанням ЦКНМ у вкрай метушливому 1925 році. Нагадаємо, бурхливо розгорталося створення й розбудова національних адміністративно-територіальних одиниць. Болгари одними з перших в Україні отримали свої національні райони. Зайвим буде казати, якої величезної організаційної роботи вимагало їхнє утворення. С. Міцев відіграв не останню роль у їхньому організаційному і культурному зміцненні. 1–25 квітня 1925 р. він здійснив обстеження болгар Катеринославщини та Одещини, під час якого взяв участь у Всеукраїнській конференції болгарських культурних і радянських працівників (5– 9 квітня 1925 р., Преслав) за участю 140 делегатів.

На конференції він виголосив від імені ЦКНМ промову, у якій змалював основні проблеми болгарської громади: «Болгарское население, в большинстве своем являющееся бедняцким и середняцким, к власти относится вполне сочувственно: мероприятия выполняются аккуратно. В экономическом отношении некоторые села пришли в упадочное состояние и сейчас переживают голод. Враждебных групп и организаций среди населения не имеется. Население в своей массе религиозное. [...] Вообще нужно отметить, что методы военного администрирования и командования в работе изжиты. Все работники прониклись важностью революционной законности. Делопроизводство почти во всех сельсоветах ведется на русском или украинском языке, что совершенно немыслимо». Далі йшлося про низку проблем повсякденного існування громади, що вимагали настійливої роботи з боку органів влади національних районів.

«Болгарское население лишено сейчас почти всякой медицинской помощи. Только в одном селе имеется врач и амбулатория (с. Низовка). Между тем болгарское население подвержено заболеванию туберкулезом, особенно женщины с ранних лет. Причиной является чрезмерная загруженность кустарными, ручными работами. В с. Романовке, например, в течение месяца умерло 140 детей от скарлатины. Малярия тоже ширится».

Першій рік у ЦКНМ промайнув у напруженій роботі: апаратна діяльність чергувалася з довготривалими відрядженнями. С. Міцев не лише обстежував та інструктував місцеві органи, болгарські ради і райони, а й організовував курси для секретарів національних рад та особисто викладав на них. Наскільки складною була ця діяльність, можна скласти уявлення з архівного фонду ЦКНМ. Так, 15 червня — 1 серпня 1925 р. С. Міцев у Преславі навчав радянських працівників на короткотермінових курсах. Загалом на курси були відряджені 39 осіб (43 чоловіка, 5 — жінок, з них: 36 болгар, 3 українці. Освітній рівень курсантів був доволі пістрявим і типовим для свого часу: 7 із них закінчили 3– 6 класів реального училища, 3 — сільськогосподарську школу, 10 — мали середню освіту. Четверо були членами й кандидатами КП(б)У, 10 — КСМ, 27 — КНС).

«Кроме 1 000 рублей, отпущенных ВУЦИКом, и 450 рублей, отпущенных Одесским Губисполкомом на проезд туда и обратно на 9 командированных курсантов, других средств никаких не было, несмотря на распоряжение ВУЦИКа и на мои телеграфные требования через болгарские секции, никакого ответа и денег от Екатеринославского и Одесского губисполкомов не получено, и это служит причиной для уменьшения питания курсантов и недостатка литературы и вообще в пособиях». Попри це впродовж курсів прочитано 185 лекцій: 30 з кримінального кодексу, 20 — з громадянського, 20 — земельного, 20 — історії РКП, 40 — болгарської мови, 5 — української, 10 — національного питання, 10 — історії болгарського революційного руху, 15 — політики на селі, 15 — конституції СРСР та УСРР. Щодо мови «головна увага звернена на правильне читання та правильне письмо».

У подальшому викладацька та інспекційна діяльність стане основною для С. Міцева. Попри низку зауважень про зверхність болгарських емігрантів до українських братів по крові, ми не знайшли жодних натяків на нього у звітах С. Міцева — підкреслено доброзичливих і толерантних, у багатьох своїх аспектах, навіть м’яких і поблажливих. 18–28 квітня 1926 р. Серафім Іванович здійснив обстеження болгарського населення Лисогірського району Первомайської округи. У звіті зазначив, що роботу серед болгар проводить інструктор Железко, який страждає на сухоти 2-ї стадії, внаслідок чого не може виконувати своїх обов’язків. Нацменкомісія створена тільки 16 лютого того ж року, робота пожвавилася і результати невдовзі мають бути. В Ольшанках є голодуючі, котрі становлять не менше чверті населення: даються взнаки два роки неврожаїв. «Общее политнастроение болгарского населения — советское. На выборы явилось — 57–75%. Из них женщин до 30%. Болгарское население в своей массе религиозное. Налоги уплатило до 65%, а в Ольшанке до 15% ввиду голода. Преступления и нарушения имеются в незначительном количестве». Так, вникаючи в прості проблеми простих людей, викладаючи їхнім керівникам, болгарський емігрант намагався наближати світле комуністичне майбутнє в колисці більшовицької революції.

Втім, цей період виявився скороминучим. Наприкінці 1927 р. ім’я Серафіма Івановича зникає з документів ЦКНМ. Де і які посади він займав упродовж 1927–1937 рр., нам відомо лише в загальних рисах. Зокрема, І. Дихан зазначає, що С. Міцев був головним редактором г. «Сърп и чук» («Серп і молот») — органу болгарського бюро при ЦК КП(б)У.

На час арешту бурхлива революційна та політична діяльність, видається, відійшла в минуле. Ймовірно, це була усвідомлена позиція. В анкеті арештанта в графі «спеціальність» зазначено: науковий музейний співробітник, юрист. На той час 48-річний директор виставки винахідництва й раціоналізаторства мав чималу родину: дружину Катерину Іванівну (38 років) — домогосподарку, синів Миколу (25 років), Юрка (10 років), Анатолія та Сергія (2 роки) і мешкав разом із нею в «мальовничому» куточку Харкова на вулиці з промовистою назвою «Барачний провулок» (б. 8, кв. 112).

Заарештований 11 лютого 1938 р., він вже 12 лютого пише заяву на ім’я начальника 9 обласного управління НКВС про «бажання щиросердно заявити [...] про скоєні [...] контрреволюційні націоналістичні злочини». Особисті покази Серафіма Івановича набули певної інтерпретації в майже 20-сторінковому протоколі допиту від 20 лютого. На ньому він визнав себе учасником (із 1925 р.) підпільного центру бойової націоналістичної організації, створеної згідно з директивами фашистської партії Цанкова проти СРСР та Комінтерна. Попри те, що організація, мовляв, мала антикомінтернівське спрямування, її очолювали представники болгарської секції Комінтерну Сапунов та Гавриїл Гєнов. До складу підпільного Центру слідчі внесли: Колєва (зам. редактора г. «Колективіст»), Степана Дем’яновича Іджилова (інспектора НКП УРСР, члена бюро болгарської секції ЦК КП(б)У), Степана Планінського (редактора «Колективіста», члена бюро болгарської секції ЦК КП(б)У, який нетривалий час працював у ЦКНМ), Дівіджієва (в минулому — члена ЦКНМ при ВУЦВК, редактора г. «Колективіст»).

Вдалою знахідкою слідчих НКВС стало фабрикування віртуального образу розгалуженої підпільно-диверсійної мережі в Україні, створеної за національною ознакою. В показах Міцева не випадково фігурували на той час вже заарештовані і навіть розстріляні колишні співробітники ЦКНМ, яких звинуватили в створенні під прикриттям Харківського балканського клубу так званого «паритетного бюро», до складу якого запопадливі слідчі «ввели» представників всіх «націоналістичних підпільних організацій національних меншин», зокрема від грецької — С. Ялі. Подальшого розвитку ця інтерпретація харківськими слідчими минувшини коренізації в Україні не набула, оскільки в живих на той час залишалися кволі рештки колись масового управлінського проекту.

Постановою Особливої тройки УНКВС по Харківській області від 28 жовтня 1938 р. С. Міцев був засуджений до ВМП. Разом з ним під той же вирок підпали його син Микола — студент Харківського Державного університету (арештований 26 лютого 1938 р.), 10 болгар, заарештованих упродовж лютого-березня 1938 р. [публіка була доволі пістрявою: від городника до літератора — Авт.], а також українець — Іван Миколайович Шаховець, 1902 р. н. — «учасник націоналістичної української контрреволюційної організації в Харкові». Батько був розстріляний як «учасник та керівник контрреволюційної націоналістичної організації», син — лише як учасник. Обидва в один день — 4 листопада 1938 р.

Реабілітований 23 жовтня 1956 р.