Органи етнополітичного регулювання в контексті політики коренізації: український досвід

Давид Мац: «учитель справедливості»

Давид Мац — один із найстарших за віком і найстабільніших — за терміном праці в ЦКНМ співробітник, який тривалий час виконував обов’язки заступника голови комісії, а згодом (після її реорганізації) — завідувача відділу національних меншин ЦВК УРСР, народився у Сквирі — типовому містечку смуги осілості. Одне з найдавніших міст України, перша згадка про яке міститься в грамоті литовського князя Володимира Ольгердовича від 1390 р., почало доволі активно розвиватися лише в другій половині ХІХ ст. Громада міста була багатонаціональною, втім, провідну роль відігравали поляки та євреї. У 1897 р. останні нараховували 8910 осіб, або 39,5% усього населення. Основним заняттям євреїв було ремісництво і торгівля. У пореформену добу Сквира поступово перетворилася на доволі значний торговельний центр Київщини. Торгівлею тут займалися 192 купці, капітал яких дорівнював 84 тис. руб. Вони скуповували хліб у навколишніх селах та відправляли його до Одеси, звідки той ішов за кордон.

Заможність єврейських купців стала підосновою культурної потужності громади, тим більше, що місто було центром окремого напряму в хасидизмі. Її зусиллями на кінець ХІХ ст. утримувалися дві школи, де навчалося понад 400 дітей. Духовне життя громади скеровували сім синагог. Найавторитетнішими діячами міста були рабини Тверський і Ямпольський. Серед єврейського населення зростав прошарок інтелігенції: адвокати, лікарі, службовці, вчителі, духівники. Тут народився відомий єврейський письменник Ісаак Бабель. Не менш уславленим було ім’я цадика-чудотворця Давида Тверського.

Народжений 15 березня 1886 р. у родині священика Давид Мац, певне, на думку батьків, повинен був мати благословенну долю. Він носив прізвище, що мало для євреїв України глибокий сакральний підтекст. Мац — прізвище-абревіатура — МАЦ — «море цедек» — означає «учитель справедливості». «Давид учитель справедливості» — воно так пафосно звучало, що, здавалося б, віщувало непересічний життєвий шлях його носієві. Невідповідність внутрішньої суті родового імені життєвій долі його власника, власне, унаочнила суперечливу і доволі трагічну долю українського єврейства у постреволюційній Росії.

21 серпня 1937 р. нищівні покази проти Д. Маца підписав Іван Матвійович Бородавко, який показав наступне: «Учасники нашої організації Глинський і Мац, працюючи в бюро нацмен, відкрито підтримували різкі націоналістичні прояви. Під тиском Глинського за участі Маца та Гітлянського, за активної підтримки Хвилі, була видана явно контрреволюційна книга «Про греків колоністів на Мелітопольщині». В цій книзі підносилася велич греків при капіталізмі та вип’ячувався занепад культури та економіки за радянської влади. По шкідницькій роботі по лінії нацмен правою рукою Глинського був Мац, який разом з Глинським чимало нашкодили польській та єврейській пресі. Єврейська газета «Дер-Емес» свої сторінки доволі охоче надавала Мацу, Гітлянському для протягування націоналістичних ідей, для паплюження [в оригіналі — «охаивания» — Авт.] радянської влади і партії в питаннях національно-культурного будівництва серед єврейського населення.

Згідно з Мацем виходило, не партія і радянська влада вели єврейську містечкову бідноту на шлях заможного колгоспного життя, і що це є результатом допомоги з боку «Агро Джойнт», «Озет» та ін. організацій. Глинський та Мац у своїй праці були тісно пов’язані з Хвилею, який працював в культпропі ЦК КП(б)У, а пізніше з Кіллєрогом».

У «викривальних» показах практично не було правди, однак вони лягли «спецвантажем» в архіві НКВС, чекаючи на свою чергу. Більш як за півроку, 8 квітня 1938 р., виноситься постанова про арешт Д. Маца та про утримання його в спеціальному корпусі Київської тюрми. Під час арешту (9 квітня) здійснюється обшук на квартирі, в якості доказів вилучаються: партбілет, паспорт, профспілковий білет, військовий білет, пропуск до взуттєво-механічного технікуму, 6 посвідчень, заяви до партійних органів та редакцій газет (21 аркуш), листування (19 аркушів), 2 блокноти, 3 фотографії, рецензії, рукописи та замітки.

На той час Давид Мац вже подолав доволі чималий відтинок складного життєвого шляху. Погроми змусили частину його великої родини емігрувати до Палестини ще до затвердження радянської влади. В 1904 р., згідно з матеріалами слідчої справи, він вступив до партії сіоністів-соціалістів. Спочатку працював агітатором в Житомирі, пізніше увійшов до складу Житомирського комітету партії. В 1905–1907 рр. — керував Уманським осередком. У лютому 1917 р. увійшов до організації «об’єдиненців». У червні 1917 р. Давид Мойсейович переїхав з Тамбова до Вітебська, де, відповідно до партійних ухвал, брав участь у створенні Вітебської єврейської громади.

Як і більшість соратників, які склали міцний кістяк євсекцій, активний учасник єврейського соціалістичного руху, в 1920 р. він примкнув до більшовиків і почав доволі успішну кар’єру в радянських владних структурах. По приїзді до Києва спочатку завідував дитячим будинком (працюючи на цій посаді, він і вступив до ВКП(б)), а вже з травня 1920 р. став співробітником Наркомпросу, очоливши центральну єврейську секцію. На тлі своїх одноплемінників, значно молодших за віком, Мац вирізнявся ґрунтовною освітою: це й стало підосновою його сталого кар’єрного просування. На посаді в Наркомпросі він залишався до лютого 1925 р., коли внаслідок конфліктів із головою Наркомнацу М. Левітаном, був відряджений на роботу до Мінська. Там до вересня 1927 р. очолював Центральне єврейське бюро освіти. Звідти згодом був відряджений на роботу до Ленінградського Обкому ВКП(б) (інструктор по нацменроботі). З квітня 1929 р. він знову в Україні, тепер вже в Харкові, де введений до складу ЦКНМ. З 1932 р. виконує обов’язки заступника голови Комісії. Після ліквідації Комісії в 1934 р., замість якої був створений Відділ національних меншин при ЦВК, очолив його. В серпні 1937 р., зважаючи на обстановку в українському уряді, залишив роботу за власним бажанням, однак це не відвернуло передбачуваних неприємностей. На навздогінному тривалому засіданні парткомітету ЦВК УРСР (21–22 вересня того ж року) він був виключений із партії за приховування компрометуючих зв’язків, «за націоналістичні помилки і неясність [...] вступу до партії».

Як видно з документів, долучених до слідчої справи в’язня, партійне цькування Маца тривало 3 дні. Колишній функціонер намагався захищатися, однак марно: ролі в цій виставі були розписані наперед, як і рішення. На закритих партійних зборах парторганізації ЦВК УРСР 23 вересня 1937 р. директор єврейської школи Солісто, перераховуючи гріхи Д. Маца, зазначав наступне: «Мац увесь час проводить страусову політику [...] Мац не по-більшовицькому відповідав їм, по шерсті гладив, загладжував гострі кути. Мац — це людина у футлярі. Він авторитетом не користується. Він прийшов до нас у партію з каменем за пазухою». Після триденної проробки Мац тільки й знайшовся відповісти: «Я не заслуговую приговору, що ви мені виносите. Я не можу бути політичним мерцем».

Добре розуміючи наслідки виключення з партії в тогочасній ситуації, він запекло боровся за політичну реабілітацію, і, здавалося, домігся мети. В лютому 1938 р. Мац був відновлений у партійних лавах з повною політичною реабілітацією Кіровським райкомом КП(б)У, однак до цілковитої особистої катастрофи лишалися лічені тижні.

На момент арешту колишній голова відділу національних меншин при ЦВК УРСР, а тоді — інструктор центральної бази шкіряних товарів м. Києва, мав ніби повноцінну родину: дружина Берта Бенедиктівна Вівельблат — радянський службовець, старший син — навчається в Ленінграді, дочка — Мері та син Віктор — учні. Та попри міцний суспільний статус, були в його сімейній біографії такі сторінки, що перетворювали його на особу глибоко підозрілу оточуючому радянсько-партійному середовищу. Переважна частина великої (глибоко традиційної і до того ж релігійної) батьківської родини емігрувала з України ще в часи революційного лихоліття. Після смерті батька в 1930 р. емігрувала до Палестини стара мати Циля. Внутрішній сімейний розлом впливав не лише на самовідчуття відлученого від церкви рабинського сина, але й залишився незнищенним тавром на його енкаведистському досьє. Все своє життя Д. Мац безпомічно сіпався на гачку спецорганів: що і як він не робив, довіри йому не було.

На 19-му аркуші його слідчої справи долучена гнівна записка з нерозбірливим підписом «Про Маца и его действия». В ній багаторічна керівна діяльність підслідного на чолі інституції — правонаступниці ЦКНМ охарактеризована наступним чином: «Про відділ нацмен при ЦВК УРСР мало сказати, що він працював погано. Він був відірваний не лише від національних районів і сільрад, але й навіть від обласних відділів нацмен. Замість ділової, конкретної допомоги національним районам, обласним відділам нацмен, аби вони по-більшовицькому виконували завдання, що ставили перед ними партія та уряд, Мац та його апарат займалися вироблюванням безкінечної множини планів, різних проектів тощо».

Покази про темне минуле, клерикальне походження, закордонну рідню Д. Маца, знайомство із низкою репресованих (переважно вже розстріляних) осіб не залишали йому шансів у контексті широкосяжних «національних операцій», що охопили Україну. 23 квітня після шести днів допитів Д. Мац написав тристорінкову заяву на ім’я Наркома внутрішніх справ УРСР, в якій визнав свою участь у так званому «Українському бундівському центрі», до якого входили також Кіпер, Абрам, І. Сударський і Кантор. Шпіонаж на користь іноземних держав, згідно з його заявою, здійснювали Литваков, Лібенберг та Левітан.

Долучивши покази Д. Маца до решти зізнань таких само бідолах, 5 липня 1938 р. помічник командира 5-го відділення 4-го відділу УДБ НКВС УРСР мол. лейтенант ДБ Бєлєнькій звітував про розкриття та ліквідацію націоналістичної підпільної організації «Бунд», до керівництва якої на Україні й «призначили» Д. Маца. Доводилося також, що Мац мав зв’язки з іноземними розвідками.

Все, що вдалося вибити з Маца впродовж декількох місяців знущань у Київській тюрмі, занотовано на 42-х сторінках допиту від 21 серпня 1938 р. В ньому в загальних рисах підсумовані 34 роки життєвого шляху бранця від його вступу до партії сіоністів-соціалістів до дня арешту: власне, все те, що давало підстави зліпити справу бундівського українського підпілля та ув’язати її з аналогічною справою московських колег-енкаведистів. Мац підписався під тим, що в 1931–1932 рр. через Мережина передав для польської розвідки секретні відомості про стан єврейських районів України, а також поширення малярії в Одеській та Дніпропетровській областях. До складу «Українського ЦК Бунду» були записані Мац, Лібенберг, Левітан, Хуберман, Сударський, а іноземними шпигунами названі Левітан, Кіпер, Лібенберг, Каттель, Нікольський, Каганов, Шпрех. Зміцненню «вбивчої сили» справи бундівського підпілля мала слугувати самообмова Маца в зв’язку з віртуальними меншовицьким (С. Семковський) та троцькистським (Ю. Коцюбинський, Кіллєрог) підпіллям. Всі разом, згідно з його показами, вони створювали по Україні терористичні групи та займалися шкідництвом, зокрема, «переселенські колгоспи будували в таких місцях, де не було води, селища будували дрібними на 30– 50 дворів, що заважало забезпеченню із сільськогосподарськими машинами».

Покази Маца, власне, мали одне призначення — «підкріпити» аналогічні покази річної давнини Лейби Абрама (колишнього секретаря Калініндорфського райкому ВКП(б) Миколаївської області). На зізнаннях колишнього кустаря-чоботаря з початковою освітою, підписаних ним 24 серпня 1937 р., і була вибудована справа бундівського підпілля в СРСР. Згідно нею бундівське підпілля мало союзний (московський центр), який складався з Вайнштейна, Литвакова, Фрумкіної, Чемеринського, Мережина. До складу українського бундівського центру входили Альтшулєр (син равина), Сударський, Литваков, згодом Мац і Кіпер. До білоруського центру були внесені Абрам, Ошерович, Мар’ясін. Підпілля, мовляв, мало налагоджені зв’язки з Американською Єврейською соціалістичною партією (так інтерпретували енкаведисти особисту дружбу українських комуністів та їхніх закордонних приятелів/родичів/друзів дитинства — емігрантів, які відігравали помітну роль в американському пролетарському русі). Діяльність шкідників прикривали секретар ЦК КП(б)У Панас Любченко, а також завідувач нацменвідділом Київського ГВК (він же редактор г. «Дер Штерн») С. Гулько. Серед ярих націоналістів були названі також І. Сударський, нацменпрацівники Наркомпросу Д. Мац, Литваков, а також група пролетарських єврейських письменників об’єднання «Бой» (Б. Фельдман, Н. Лур’є, Вінер).

16 грудня 1938 р. помічник начальника 3-го відділення підвідділу УДБ НКВС УРСР мол. лейт. Бєлєнькій об’єднав в одну кримінальні справи Д. Маца, Б. Меламеда, Н. Лур’є, Л. Бассейна та обвинувальні справи Л. Абрама та Д. Штіф. Персональна справа Маца була сфабрикована на основі показань високопоставлених євреїв, заарештованих упродовж 1937–1938 рр. і штучно об’єднаних у межах різнобарвних «підпільних» угруповань. Багато звинувачувальних показань на Маца підписали М. Кіпер, Самуїл Гулько, Ілля Ошерович.

Розгляд справи вирішили провести публічно. 26 березня 1939 р. відбулося перше судове засідання в справі Д. Маца. Протокол судового засідання 9–11 травня 1939 р. зафіксував несамовите намагання Маца відкинути хоча б частину звинувачень, зокрема в насильницькій ідишизації. На підтвердження своєї принципової непохитності він наводив свій конфлікт з керівництвом Наркомосу, зокрема з Левітаном, внаслідок якого він був відряджений на роботу до Білорусії («мене вигнали з України»). Судові засідання розтяглися на кілька місяців, однак загальносоюзна лібералізація і показне відновлення засад радянського судочинства мало позначилися на долі Д. Маца — занадто вже голосні прізвища в ній фігурували. Не допомогли ані зміна слідчого, ані виборений перегляд справи. 20 вересня 1939 р. помічник воєнного прокурор КОВО Москаленко, ознайомившись зі справою українського бундівського підпілля, заключив, що звинувачувані «Красний, Меламед, Мац і Абрам ще задовго до Жовтневої революції були членами єврейської націоналістичної організації «Бунда» й вели боротьбу проти партії більшовиків». Звинувачення не стосувалися лише П. Красного, який виявляв симптоми психічного захворювання, внаслідок чого рекомендувалося виокремити його справу й окреме впровадження, а його самого — перемістити до психіатричної лікарні. Збожеволіти було від чого й Д. Мацу.

23 вересня 1939 р. на черговому допиті він несамовито тримався, заперечуючи всі звинувачення слідчого, втім це не мало наслідків. Днем раніше його та подільників оглянув лікар і виніс висновок, по якому було видно, що їх вже готують у далеку путь. Стосовно Маца відзначено, що 53-річний в’язень слідувати по етапу може. Так само спроможним подолати етап був визнаний 49-річний Л. Абрам, хворий на бронхіальну астму. Стосовно 43-річного Б. Меламеда, який страждав від екземи легенів та міокардичної аритмії — зазначалося, що він може використовуватися на легкій роботі. Обвинувальний висновок у справі № 49738 по звинуваченню Д. Маца, Л. Абрама та Б. Мєламеда за статтями 54-10 ч. 2, 54-11 УК УРСР, хоча й мало зауваження, що він «винним себе визнав, але згодом від власних показів відмовився», проголосило його винним у тому, що будучи одним із керівників підпільної бундівської організації в Україні здійснював антирадянську націоналістичну діяльність та спотворював національну політику радянської влади. Врешті справа була спрямована до прокуратури УРСР по спецсправах для розгляду Особливої наради при НКВС СРСР.

Рішенням останньої Д. Мац отримав 8 років таборів і був відправлений до Томасінлагу. Звернення засуджених щодо перегляду справи були відхилені. Згодом, у березні 1941 р., Д. Мац (разом із 17 засудженими) знов звернувся із проханням про перегляд справи і знов отримав відмову.

Друга справа на Маца була розпочата 27 квітня 1950 р. Вона тривала до червня місяця і склала 5 томів.

В постанові на арешт скромного товарознавця Сквирської швацької фабрики звинуватили в тому, що він був «одним із керівників антирадянської підпільної бундівської організації в Україні. Як кадровий бундівець здійснював активну антирадянську націоналістичну діяльність, спотворюючи національну політику радянської влади, проводив боротьбу проти комуністичної партії і радянського ладу».

Затриманий того ж дня за місцем проживання (м. Сквира, Гоголівський провулок, буд. 4) Д. Мац заявив, що раніше засуджений не був. У нехитрім скарбі одинака похилого віку нічого компроментуючого не знайшли.

Словесний портрет змальовував чоловіка середнього зросту (165– 170 см), середньої статури, з опущеними плечима, короткою шиєю, чорним волоссям, карими очима, овальним обличчям, високим чолом, невеликими носом, вухами та ротом, тонкими губами. Такий собі звичайний приємної зовнішності чоловік похилого віку без особливих прикмет. На фото, що докладалося до опису, доволі складно було впізнати колоритного єврейського красеня, світлини якого тиражували свого часу «Вісті ВУЦВК».

Втім, біографія особи лишилася старою: диплом педагога набув екстерном при Київському навчальному окрузі, походив з родини рабина, батько помер у 1916 р., мати — в 1936 р. В 1938 р. засуджений до 8 років ВТТ Дружини, дітей, братів чи сестер немає.

Трудова біографія розпочалася в 1903 р., коли 17-річний юнак почав підробляти, даючи приватні уроки математики та літератури в м. Житомир та Сквира. Впродовж 1908–1918 рр. учителював у школах Сквири, Києва та Вітебська. В 1918–1920 рр. — завідував підвідділом національних меншин при губвідділі народної освіти в м. Вітебськ. В 1920 — на початку 1925 рр. — завідувач Центральної єврейської секції, заступник завідувача відділу національних меншин Наркомосу УСРР. З початку 1925 — по вересень 1927 р. працював у Наркомпросі Білоруської СРР завідувачем Центрального єврейського бюро освіти. З вересня 1927 р. — по травень 1929 р. працював інструктором підвідділу національних меншин агітпропу Ленінградського обкому ВКП(б). В 1929–1937 рр. — член ЦКНМ, з 1934 р. — завідувач відділу національних меншин ЦВК УРСР. З кінця 1937 р. по квітень 1938 р. — інструктор Центральної бази Шкіроб’єднання м. Києва. Заарештований у квітні 1938 р. Покарання відбував з січня по липень 1940 р. у Томасінлазі, далі — в Асінських таборах під Томськом; з липня 1940 — по квітень 1946 рр. — Унжлазі на річці Унжа ст. Сухобєзводная Горьківської області.

Після звільнення повернувся до Сквири. Місять працював інструктором держприбутків у Сквирському райфінвідділі. В серпні 1946 — червні 1947 рр. завідував магазином спиртово-горілчаного заводу. З червня 1947 р. — товарознавець Сквирської швейної фабрики. Жодних товаришів, жодної близької людини. «З закордонними родичами не листувався», — стверджував Д. Мац. На запит брата Лейба з Ізраїлю про долю старшого брата і сестер, які залишилися в Києві після відходу радянських військ, не відповів тому, що «на той час уряд держави Ізраїль став реакційним і ворожо ставився до Радянського Союзу. [...] не хотів зв’язуватися з тим гніздом націоналізму, аби не мати після того собі неприємностей з органами влади». Насправді бранець лукавив — обмін новинами відбувався через родичів колишньої дружини, які мешкали в Києві.

Тривалі допити поволі склали доволі об’ємну справу, обвинувачення якої були шиті білими нитками і стосувалися того етапу його життя і тих провин, за які він вже відбув чималий строк. Офіційне звинувачення включало наступні пункти:

– з 1904 р. перебував у лавах національної єврейської партії сіоністів-соціалістів;

– з 1917 р. — вступив до партії об’єдиненців;

– в 1917–1919 рр. керував Вітебською організацією «об’єдиненців»;

– знаючи про те, що білоруська організація «Бунд» ухвалила рішення про проникнення до ВКП(б) для здійснення підривної діяльності, з дворушницькою метою вступив до ВКП(б), залишаючись переконаним націоналістом;

– у 1929 р. встановив зв’язок із Кіпером і увійшов до керівництва підпільного антирадянського центру в Україні;

– в ЦКНМ здійснював націоналістичну діяльність щодо єврейських колгоспів, роздмухував українсько-єврейський антагонізм;

– в 1931 р. опублікував статтю, в якій протягнув антирадянську теорію про самоліквідацію єврейських торговців.

Однак, звинувачуваний мав ще їх підписати. Методи отримання зізнань, відпрацьовані наприкінці 30-х рр., залишалися незмінними. Скажімо, допит 12 травня 1950 р. тривав 3 години, за цей час підслідному задали всього 5 запитань; допит 23 травня затягнувся на 4 години, впродовж яких слідчий з’ясовував 7 запитань; допит 30 травня тривав з пів на дев’яту вечора до четвертої години ранку. Перше традиційно стосувалося прізвища, решта — справи 1938–1939 рр. Терпляче і вперто бранець тримався своєї версії: до арешту працював інструктором Центральної бази шкіроб’єднання, мешкав за адресою вул. Леніна 36, кв. 22, утримувався в київській тюрмі на вул. Короленка, 33. Справа розглядалася Воєнним трибуналом 26 березня 1939 р., ним була відкладена і, нарешті, на засіданні 9–11 травня 1939 р. він був засуджений на 8 років ВТТ. Присуд був скасований Воєнною колегією Верховного суду СРСР, а справа була повернена на дослідування! Особлива Нарада 17 листопада 1939 р. визнала Маца винним у посібництві терору та участі в антирадянській націоналістичній організації, решта пунктів звинувачення були відхилені. Згодом відпало й звинувачення в терористичній діяльності.

В Томасінлазі Мац працював на лісозаготівлях, в Унжлазі близько року працював завідувачем крупорушкою, півтора року — завідувачем камерою схову, а також на лісозаготівлях. Отримавши довідку про звільнення та річний паспорт, 9 квітня 1946 р. він покинув Унжлаг й вирушив на станцію Садагура Кишинівської залізниці, де знаходилася родина. Звідти — до Сквири.

За відстороненими, ніби, запитаннями про родину і минуле доволі скоро проступило бажання слідчих повторно розкрутити справу 1938 р. На тривалому нічному допиті 30 травня 1950 р. Мац тримався мужньо, заперечуючи свою причетність до нелегального ЦК Бунду, тим більше, що ніхто з тих, на очних ставках з якими він 1938 р. обмовляв себе та їх (Кіпер, Меламед, Бассейн), не міг заперечити його нинішніх показів. Він цілковито заперечив свою причетність до будь-якої з організацій Бунду. Слідчому не лишалося нічого, як розгублено розводити руками, з «наївною» простотою дивуючись: «Ви ж у судовому засіданні Воєнного трибуналу КВО 9–11 травня 1939 р. показали, що були членом організації «Бунд» і своєю націоналістичною роботою причинили шкоду. Чому ж ви тепер від цього відмовляєтеся?»

Не полишалася спроба добитися визнання його причетності до антирадянської троцькістської діяльності Ю. Коцюбинського. Мац категорично заперечував свої близькі стосунки з репресованим сином великого письменника, а також іншими фігурантами його справи: Горєліком (псевдо — Кіллєрог) (зав. Агітпропом ЦК КП(б)У до 1934 р.); Левіком (співробітником Агітпропу ЦК КП(б)У); Меркліним (не пам’ятав, на якій посаді той працював); Вайнштейном («з Одеси представник артфарбанз — знав лише в обличчя»). Перших двох у матеріалах справах називали троцькістами, двох інших — керівниками бундівського підпілля.

Перегляд матеріалів слідчих справ Д. Маца викликає змішані відчуття і міркування. Очевидно, що хід справи був атиповим. Чи свідчив він про виняткове становище Маца, не відомо. Надзвичайна ясність його згадок про події більш як двадцятирічної давності, м’яко кажучи, дивує. Втім, це не позбавило його від чергових моральних і фізичних тортур. Підписи під протоколами такі коряві, що причини цього не викликають сумнівів.

Допит 9 червня 1950 р. був скерований на з’ясування долі «подільників» Маца у справі 1938 р. та виявлення компрометуючих зв’язків. З семи осіб, які свого часу штучно були об’єднані в одній сфальшованій справі, Мац у післявоєнний час тричі бачився у справах із Бассейном — успішним працівником радянської торгівлі.

Більш як чотирьохгодинний нічний допит 18 червня 1950 р. мав на меті відпрацювати антирадянську діяльність Маца за часів його входження до партії «об’єдиненців» у 1917–1919 рр. та роботи в ЦКНМ. Антирадянський зміст, зокрема, був приписаний статті «До вирішення містечкової проблеми» (1931 р.). Свою націоналістичну діяльність Давид Мойсейович заперечував словами: «Я говорил, что признаю себя виноватым в том, что несу ответственность за допущенные националистические ошибки главного бюро еврейских секций при ЦК КП(б)У, поскольку я являлся членом этого бюро и недостаточно вел борьбу против национализма». Натомість у якості тих, хто був відповідальним за цю націоналістичну діяльність впродовж 1929–1937 рр., назвав Кантора, Лібенберга, Кіпера, Левітана і Сударського.

Сторінки слідчої справи поволі розкривають особисту драму колишнього успішного функціонера. На допиті 23 червня 1950 р. на чергове запитання про родину Д. Мац відповів: «Я вважаю себе самотнім [...] Дійсно в м. Чернівцях мешкає моя колишня дружина з двома дітьми, але я фактично з ними не живу і на майбутнє жодних видів на спільне життя з родиною не мав. Проте, формально я з сім’єю не розлучений». На запитання слідчого: «Чому ви не жили з родиною після табору?», — Мац відповідати не став. Про причини йдеться в протоколі допиту від 23 травня 1950 р. В одній із відповідей на 7 запитань, які з нього вибивали впродовж 4-годинного нічного допиту, Давид Мойсейович показав: «За чутками знав, що родина моя мешкає в м. Чернівці. Приїхавши до обраного [місця] жительства і поїхавши до Чернівців, де побачився зі своєю дружиною, я відчув, що я її буду обтяжувати, і що я їй не потрібний, повернувся до себе на батьківщину в м. Сквира». Банально йшлося про те, що дружина-службовець і член ВКП(б) не хотіла компрометувати себе репресованим чоловіком.

Доволі щільно слідчі цікавилися закордонними родичами Маца. Він багатократно змушений був пояснювати причини еміграції брата Лейба до Ізраїлю та обставини переїзду племінника Овсія до США. Коли спроби реанімувати антирадянську складову справи 1938 р. не виправдалися, а закордонну сіоністську складову Мац (який мав багатий табірний досвід) категорично заперечив, слідчий взявся за розробку шкідницької діяльності на виробництві. Опрацювання цієї третьої складової слідчої справи вималювало портрет непоступливого скандального товарознавця з досвідом багаторічної відсидки, у якого хронічно не складалися стосунки з директором фабрики Павлом Безпалько. В них, власне, унаочнився конфлікт ментальностей різних поколінь та українсько-єврейські суперечності, притаманні повоєнному містечку. Невелика фабрика з 70 робітниками відшивала до 4 тис. одиниць продукції (чоловічі спецкостюми, шкільна форма, жіночі бавовняні сукні). Маца намагалися звинуватити в закуповуванні непридатної сировини.

Покази опитаних свідків були доволі суперечливими. Господарка квартири, яку знімав Мац, сама єврейка — Роза Абрамівна Смоляр (1908 р. н.) доброзичливо відгукувалася про пожильця. Категорично протилежною була характеристика П. Безпалька. За його словами, до роботи ставився погано, «до всіх [...] зауважень він ставився негативно. Сперечався часто, реагував на усілякі зауваження зі зневагою, в той же час був високої думки про себе». Намагання Безпалька звільнити Маца наразилися на несподіване попередження Головлегзбуту, які «прозоро» попередили директора, що в такому випадку фабрика залишиться без сировини. Зі свого боку директор-уродженець Полтавської області натякнув на існування «єврейської» мафії, що тримала в своїх руках легку промисловість Київщини.

Особлива нарада при Міністрі ДБ СРСР 27 вересня 1950 р., розглянувши справу Маца (№ 7866 МДБ УРСР), винесла вирок: «За приналежність до антирадянської націоналістичної організації» вислати у заслання до Новосибірської області. Наряд на поселення Мац отримав 19 жовтня 1950 р. Так двічі він був покараний за те, чого не робив.

14 серпня 1954 р. обліково-архівний відділ зареєстрував заяву Маца стосовно перегляду його справи. У своїй заяві на ім’я К. Ворошилова 2 квітня 1954 р. Мац писав: «Десятками примеров из опубликованных мною материалов я могу доказать, что я боролся против разнообразных проявлений еврейского национализма, имевших место в этой работе. Еще в период моей работы в Наркомпросе я резко выступал против насильственной идишизации, за что, между прочим, ухищрениями тогдашнего Центрального бюро еврейских секций, я был снят с работы в Наркомпросе Украины [...] Однако все мои обращения к Берии, возглавлявшему тогда НКВД, остались без последствий, и я полностью отбыл срок наказания». Змалювавши обставини звільнення, не без лукавства, Давид Мойсейович живописав свій емоційний стан: «С каким энтузиазмом включился я в общественную работу! Мне поручили выпуск стенной газеты, с какой любовью я готовил каждую заметку! Как советский патриот я радовался каждому успеху фабрики. Я имею полное право сказать: за 4 года моей работы на свободе никто не скажет ни единого слова, которые бы порочили мой советский патриотизм. [...] Три раза я тайным голосованием был выбран в состав фабзавкома и по нагрузке работал ответственным секретарем фабзавкома трех созывов». Кінцівка лаконічна й цупка: «Прошу снять с меня позор ссылки и дать мне возможность вновь вернуться к активной работе на благо своей социалистической родине».

Більш як через півроку капітан КДБ зі смішним прізвищем Тюлькін виніс рішення стосовно перегляду справи Маца, відхиливши його клопотання. Мац був звільнений з поселення 16 липня 1954 р., але не шляхом реабілітації, а по амністії. І лише кілька років потому в 1957 р. в протесті по його справі фігурував висновок про те, що для його заслання в 1950 р. не було жодних підстав. 27 липня 1957 р. судове засідання колегії в кримінальних справах Верховного суду УРСР закрило справу Маца 1950 р. за відсутністю складу злочину, згодом розпочався перегляд справи 1938–1939 рр. На той час Д. Мацу вже виповнився 71 рік.

Подальша доля невідома.

Праці: Проти ділоцтва в роботі серед нацменшостей // Радянська Україна. — 1929. — № 7–8. — С. 80–81; Світло й тіні в роботі нацменшостей // Радянська Україна. — 1929. — № 9–10. — С. 22–24; Друга всеукраїнська нарада по роботі серед нацменшостей // Комуніст. — 1930. — 26 листопада.; Ліквідація округ і обслуговування трудящих національних меншостей // Радянська Україна. — 1931. — № 9; Єврейське містечко тепер (За попередніми даними вибіркового обстеження) // Вісті ВУЦВК. — 1932. — 12 серпня; Некоторые статистические итоги обследования еврейского местечка на Правобережной Украине // Революция и национальности. — 1933. — № 4. — С. 77–81; На вищий щабель // Радянська Україна. — 1933. — № 6. — С. 26–33; На высоком подъеме: О работе среди национальных меньшинств Украины // Революция и национальности. — 1935. — № 6 (64). — С. 56–63; Спартаковский немецкий район Украины // Революция и национальности. — 1937. — № 1. — С. 69–71; Мац Д., Гитлянский А. Чрезвычайные съезды районов национальных меньшинств Украины // Революция и национальности. — 1937. — № 1. — С. 88–90; Мац Д., Гітлянський А. Трудящі нацменшості України до Надзвичайного XIV з’їзду Рад УРСР // Радянська Україна. — 1937. — № 1. — С. 69–72.