Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття

Угорщина на шляху демократичних реформ та суспільного оновлення

Площа Угорської Республіки становить 93 тис. кв. км, населення країни - 10 млн 440 тис. осіб (2000). Столиця - Будапешт (1 млн 861 тис. жителів). Но півночі Угорщина межує із Словаччиною, на сході - з Україною та Румунією, на півдні - з Сербією та Хорватією, на заході - з Словенією та Австрією. Адміністративний поділ - 19 медьє (областей). Національні свята: 15 березня - День національної революції (1848 р.); 20 серпня - День заснування Угорської держави; 23 жовтня - День початку революції та визвольної боротьби (1956 р.). День проголошення Угорської республіки (1989 р.). 97 % населення становлять мадяри, решто - німці, словаки, хорвати, серби. 64 % громадян - католики, 23 % - протестанти. Грошова одиниця - форинт.

На характер та спрямованість суспільно-економічних трансформацій угорського суспільства впливали певні фактори. По-перше, це успадкований дводесятирічний період правління Я. Кадара - своєрідний політичний режим. Саме за цей досить тривалий період угорське суспільство на власному досвіді переконалося в тому, що вдосконалення існуючої моделі соціалізму не має ніяких перспектив, а будь-які зміни можливі лише на засадах впровадження ринкових відносин, приватної власності, демократії та парламентаризму. По-друге, комуністична влада в Угорщині свідомо розпочала пошук виходу з кризи за допомогою налагодження конструктивного діалогу з опозицією.

Відродження громадянського суспільства в Угорщині відбувалося в процесі підготовки до вільних парламентських виборів. Наприкінці травня 1990 р. був створений правоцентристський коаліційний (УДФ, ХДНП, НПДСГ) уряд на чолі з істориком Й. Анталом (1932-1993). Нова влада відразу здійснила чистку державного апарату, збройних сил, установ, підприємств тощо.

Спрямованість курсу нової влади була визначена політичним керівництвом УДФ і СВД. Завдяки спільним домовленостям у серпні 1990 р. Державні збори обрали президентом Угорщини активного учасника народної революції 1956 р. письменника А. Гьонца¹. У жовтні відбулися вибори до органів місцевого самоврядування.

Влітку 1991 р. після завершення виведення радянських військ та припинення діяльності ОВД й РЕВ Угорщина набувала статусу нейтральної держави. Радянські геостратегічні зміни, які відбулися на початку 90-х років у країнах Центрально-Східної Європи, змінили зовнішньополітичні пріоритети, визначальними серед яких стали інтеграція до НАТО та ЄС; захист прав угорських нацменшин у сусідніх країнах. У грудні 1991 р. між Україною та Угорщиною було укладено договір про основи добросусідства та співробітництва.

Уряд Й. Антала енергійно приступив до реалізації програми національного відродження, проголошеної новою владою. Головною її метою була демократизація суспільного ладу, запровадження ринкових відносин та здійснення приватизації. Так роздержавленням власності займалося агентство державного майна, яке на першому етапі здійснювало т. зв. «малу приватизацію», в ході якої були визначені нові господарі крамниць, підприємств громадського харчування, сфери послуг тощо. На початку 1992 р. на підприємствах приватного сектору було зайнято майже 20 % працюючих та вироблялася третина промислової продукції та чверть ВНП країни.

¹ У 1995 р. А. Гьонца було обрано президентом Угорщини на другий п'ятирічний термін.

Однак запровадження ринкових відносин супроводжувалося поглибленням диференціації доходів та соціального розшарування населення. У 1993 р. безробіття досягло півмільйона осіб. Загострилася ситуація в аграрному секторі. На межі банкрутства опинилися кооперативні господарства, держгоспи та підприємства харчової промисловості.

Реалізація програми уряду викликала суперечки між партнерами по коаліції. Так, УДФ не погоджувався з НПДСГ, яка пропонувала терміново розпустити сільгоспкооперативи та повернути землю селянам у власність. Після переходу до опозиції (березень 1992) та фактичного розколу НПДСГ політичний вплив її суттєво зменшився. До опозиції перейшли і «вільні демократи».

Незважаючи на політичні та економічні ускладнення, в угорських політичних структурах домінувало прагнення до еволюційного шляху розв'язання наявних проблем. Визнаною політичною силою залишався УДФ з його християнсько-демократично-ліберальною орієнтацією. «Форумці» спиралися у своїй політиці на здоровий глузд, історичні традиції та національну свідомість. Так, з ініціативи міністра фінансів М. Куна було прийнято чотирирічну програму, яка передбачала зниження до мінімуму інфляції шляхом збалансування попиту та пропозиції, лібералізації експорту та імпорту, стимулювання підприємницької ініціативи, активної приватизації державних підприємств. Форинт мав стати вільноконвертованим, а країна ввійти до ЄС.

Провідне місце в процесі перебудови економіки на ринкових засадах відводилося залученню іноземних інвестицій. Так, якщо у 1991 р. левова частка доходу країни від експорту (4,1 млрд доларів) ішла на обслуговування зовнішнього боргу (21 млрд доларів), то вже через рік валютні запаси країни значно зросли (до 5 млрд доларів), а уряд домігся відстрочки оплати процентів за зовнішнім боргом. Заохочування іноземного капіталу, якому надавалися законодавчі гарантії недоторканності (угоди про захист інвесторів уряд підписав з 17 країнами), сприяло процесу приватизації.

Уряд Угорщини зарекомендував себе в західному світі як стабільний і надійний партнер. Західні німецькі та американські підприємці охоче вкладали кошти (4 млрд доларів у 1993 р.) у розвиток окремих галузей угорської економіки: 22 % промислових підприємств і 27 % установ торгівлі й туризму розвивалися за участю іноземного капіталу. Завдяки цьому за час правління УДФ країна майже втричі збільшила експорт у західні країни, було створено понад 300 тис. нових робочих місць. Починаючи з 1994 р. майже 40 % ВНП Угорщини вироблялося в приватному секторі. У цілому фінансово-економічна політика уряду Й. Антала дала можливість утримувати відносно низький рівень інфляції, а угорський форинт зробити однією з найбільш стабільних грошових одиниць. Поступово скорочувалася заборгованість перед західними кредиторами, зберігалася відносна соціальна стабільність.

Певну стійкість новий політичний режим проявив у грудні 1993 р., коли після тяжкої хвороби помер Й. Антал. Новим прем'єром став 65-річний «форумець» П. Бороша. Але, незважаючи на загалом досить позитивні макроекономічні показники та певну політичну стабільність у суспільстві, двопартійна правоцентристська коаліція була змушена поступитися владою за підсумками травневих (1994) виборів до Державних зборів.

Отримавши 54 % голосів виборців, УСП разом з СВД (18 %) створила ліволіберальний коаліційний уряд, який очолив Д. Горн. Соціалісти обіцяли побудувати соціально орієнтовану ринкову економіку й домогтися вступу до ЄС і НАТО.

ГОРН ДЮЛА

Народився 1932 р. в сім’ї службовця в Будапешті. У 1950-1954 р. - студент економічного факультету Ростовського державного університету (СРСР). У 1954-1960 рр. - працівник міністерства фінансів. У 1960-1961 рр. - працівник МЗС Угорщини. У 1961-1963 рр. - працівник посольства Угорщини в Болгарії. У 1963-1969 рр. - працівник посольства у Югославії. У 1969-1983 рр. - працівник, а в 1983-1989 рр. - завідувач міжнародного відділу ЦК УСРП. У 1989 р. - державний секретар МЗС Угорщини. У 1990 р. - міністр закордонних справ. У 1994-1998 рр. - прем’єр-міністр Угорщини.

Проте коли на початку 1995 р. в країні розпочалася реалізація трирічної програми модернізації економіки та суспільства, уряд Д. Горна пішов на скасування більшості соціальних пільг і дотацій.

У галузі зовнішньої політики уряд Д. Горна, активізувавши позицію країни у «вишеградській четвірці», уклав угорсько-словацький договір про захист національних меншин (травень 1996). Фактично було знято конфліктне питання будівництва греблі гідроелектростанції Габчекова на Дунаї, яке загрожувало затопленням угорських населених пунктів. У вересні 1996 р. був укладений угорсько-румунський договір про дружбу та співробітництво, який передбачав відкриття в Клужі університету для угорців. У цілому ж реалізація стосунків Угорщини з сусідніми державами була обумовлена бажанням країн регіону вступити до НАТО, що можливе за умов відсутності територіальних та інших претензій між сусідами. На засіданні керівництва НАТО в Мадриді (липень 1997) Угорщина була запрошена до вступу в цю організацію, а на референдумі 1997 р. в листопаді 85 % угорців підтримали цю ідею.

За підсумками парламентських виборів у березні 1998 р. перемогу здобула «СМД - Угорська громадянська партія». Головним змістом політики уряду В. Орбана стало пристосування угорської економіки до критеріїв членства в ЄС. Успішне здійснення реформ не тільки підвищувало конкурентоздатність економіки країни, а й забезпечувало поступовість трансформації суспільного устрою. У квітні 1999 р. Угорщина стала членом НАТО. Найважливішими її зовнішньополітичними партнерами, крім сусідніх країн, є ФРН та США.

У червні 2000 р. Державні збори обрали президентом Угорщини письменника Ф. Мадла. У серпні 2000 р. угорці урочисто святкували тисячоліття державності. За підсумками квітневих (2002) парламентських виборів до влади прийшов ліволіберальний коаліційний уряд соціалістів та вільних демократів. У травні 2004 р. Угорщина стала повноправним членом ЄС.