Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття

«Болгарський переустрій» та крах живковського режиму

Розпочаті в квітні 1985 р. радикальні зміни в Москві не могли не позначитися й на долі режиму Т. Живкова. Кремлівське керівництво на чолі з М. Горбочовим турбував стан справ у Болгарії, оскільки наростаючі там бюрократизм, корупція, привілеї номенклатури та інші соціальні проблеми перетворювалися на джерело громадського незадоволення. Спершу режим Т. Живкова досить скептично ставився до змін у СРСР, висловлюючи переконаність у тому, що Болгарія значно випередила СРСР за всіма напрямами реформування суспільства. Саме тоді горбачовське керівництво було звинувачене Софією у «прозахідній орієнтації» та підриві керівної ролі компартії в суспільстві. Тому Т. Живков наполягав на неприйнятності методів здійснення «радянської перебудови» в Болгарії.

Однак уже в 1987 р. керівництво БКП стало усвідомлювати, що такий курс позбавлений необхідної політичної перспективи. Тому болгарські керівники стали робити заяви про своє прагнення до змін у країні, однак лунали критичні зауваження стосовно копіювання радянського досвіду.

Але на липневому (1987) пленумі ЦК БКП становище в країні було названо «переломним моментом у розвитку соціалізму» і прийнято рішення про початок «переустрою» болгарського суспільства, головним засобом якого мало стати самоврядування. У рішенні пленуму зазначалось, що запровадження самоврядування в трудових колективах повинне супроводжуватися зміною ставлення до власності, суб'єктом якої мають стати об'єднання людей або окремі особи. Підкреслювалася також не тільки необхідність трансформації політичної системи, а й руйнування існуючих бюрократичних методів управління.

Водночас живковський режим, підтримуючи «радянську перебудову», намагався довести населенню, що для Болгарії вона залишається не зовсім прийнятною. У країну обмежили доступ московських засобів інформації. Проте політика лідерів БКП відзначалася непослідовністю та імпульсивністю, що дратувало кремлівське керівництво. У серпні 1987 р. болгарський уряд прийняв рішення «Про державні символи та атрибути влади», яке передбачало відміну урочистих святкових демонстрацій, усунення портретів лідерів БКП з публічних місць та демонтаж статуї Т. Живкова у його рідному селі Правець. Через кілька місяців ім'я партійного вождя перестали носити Палац культури в Софії, Інститут балканістики, вулиці міст і т. ін. Сам же лідер БКП неодноразово заявляв про те, що вищі посади в партії й державі повинні належати різним особам і що необхідне «глибоке революційне оновлення» болгарського суспільства.

Запропонована Т. Живковим «липнева концепція» трансформації суспільства передбачала встановлення рівноправних форм власності й була затверджена урядом у «Положенні про колективну й особисту трудову діяльність громадян та додаткове виробництво товарів і послуг». Цей документ регламентував умови укладення договорів між окремими громадянами щодо господарської діяльності та об'єктами торгівлі, громадського харчування та використання їх у наданні населенню необхідних послуг. Певної регламентації набула також і організація ремісницької справи.

Доповнена й конкретизована програма «переустрою» Болгарії була ухвалена на конференції БКП в січні 1988 р. Особлива увага приділялася розвиткові орендних відносин у аграрній сфері. Кожна селянська родина могла отримати (на підставі договору) до двох гектарів орної землі. Дозволялася оренда землі. Орендарями могли бути державні фірми, акціонерні товариства, колективні землеробські господарства та окремі особи. Громадяни й колективи наділялися правом організації приватних фірм, які могли займатися будь-яким видом господарської діяльності.

Незважаючи на певні заходи уряду щодо реформування існуючої соціально-економічної моделі соціалізму, становище в країні продовжувало погіршуватися: зростав дефіцит споживчих товарів, конвертованої валюти, нових технологій та комп'ютерної техніки тощо. Обмеженість товарообігу продукції болгарських виробників виключно ринками країн-членів РЕВ (85 %) гальмувала процес підвищення її якості. До того ж до неймовірних розмірів розросталися управлінські структури - на одну тисячу громадян припадало майже дві сотні чиновників.

Стало очевидна, що виробничі відносини в Болгарії не відповідають потребам розвитку суспільства. Панівна адміністративно-розподільча система спричиняла наростання застійних процесів та гальмувала творчу ініціативу людей. Тотальне усуспільнення та директивне планування господарства, доведена до крайнього ступеня централізація спричинили цілковите відчуження людини від засобів виробництва та одержавлення усіх сфер життя. Грізним симптомом стало падіння темпів економічного зростання: у грудні 1989 р. (порівняно з 1988) вони знизилися на 12,7 %. Важким тягарем для економіки був і зовнішній борг.

Керівництво БКП демонструвало свою готовність до демократичних перетворень, однак лише у межах, визначених особисто Т. Живковим. Та це вже не влаштовувало громадськість, яка розпочала здійснювати акції протесту, спрямовані проти забруднення навколишнього середовища. Так, у лютому 1988 р. відбулися демонстрації, учасники яких зажадали застосування рішучих заходів для врятування міста Русе від шкідливих викидів румунських хімічних заводів. Уже в березні було створено Комітет екологічного порятунку Русе. Саме з цього часу починають свою діяльність такі опозиційні організації, як Незалежне товариство захисту прав людини в Болгарії, Клуб підтримки гласності, Комітет захисту релігійних прав, свободи совісті та релігійних цінностей, Незалежна профспілка «Подкрепа», Екогласність, Комітет підтримки гласності та переустрою Болгарії. Інші громадські рухи заявили про себе влітку 1989 р.

Наприкінці травня 1989 р. напередодні відкриття в Парижі Конференції з безпеки і співробітництва в Європі група болгарських мусульманських лідерів оголосила голодовку протесту проти зневажання прав населення, що сповідує іслам. З цього приводу Т. Живков заявив, що етнічні турки можуть залишити Болгарію. До серпня у Туреччину виїхало понад 350 тис. осіб.

Поштовхом до змін у політичному керівництві Болгарії наприкінці 1989 р. стали революційні зміни в соціалістичних країнах Центральної Європи. Проте головним фактором, безумовно, була позиція кремлівського керівництва, яке домагалося зміни режиму в Софії. У липні 1989 р. в Бухаресті відбулася зустріч М. Горбачова з П. Младеновим (міністр закордонних справ) та Д. Джуровим (міністр оборони), на якій обговорювався механізм зміни політичного керівництва Болгарії.

Відставці Т. Живкова передував період боротьби між прихильниками реформ та «старою гвардією» консерваторів у керівництві БКП. Тільки після того як Т. Живков усвідомив, що утримувати владу у своїх руках немає ніякого сенсу, він погодився залишити політичну арену. На засіданні політбюро ЦК БКП 9 листопада 1989 р. Т. Живков подав у відставку, а наступного дня генсеком партії був обраний П. Младенов. Невдовзі позбулися своїх посад 13 членів та кандидатів у члени політбюро, 28 членів ЦК, а 3,5 тис. керівників були виключені з партії.

Коли засоби масової інформації передали про підсумки пленуму, люди вийшли на вулиці, обіймалися й вітали одне одного. У наступні дні загальна радість від падіння режиму Живкова вилилася в багатотисячні мітинги та демонстрації.

Прагнення до змін у Болгарії було підготовлене не тільки радянською «перебудовою» та перетвореннями в інших країнах Східної Європи, а й рухом на підтримку переустрою, ініційованим болгарською інтелігенцією. Великий вплив на процес демократизації в країні мала радянська «гласність».

Особливість здійснення змін у Болгарії в порівнянні з іншими соціалістичними країнами полягала в тому, що, як і в СРСР, «перебудова» там розпочалася «згори», за ініціативою реформаторського крила БКП, яке усвідомило необхідність трансформації суспільства. Саме цим можна пояснити той факт, що компартія не була відсторонена від влади, незважаючи на те, що під тиском опозиції Народні збори в січні 1990 р. скасували статтю конституції, яка визначала БКП «керівною силою в суспільстві й державі».