СТАРОДАВНІЙ СВІТ

Початки культури

Первісна людина. Початки історії людства закриті для нас непроглядною темрявою. Вчені-дослідники вже від давніх літ стараються проникнути в це темне минуле і вияснити, коли й де з'явилася вперше людина й як постала її культура. Але ці досліди провадяться поволі, з великими труднощами, й багато питань залишаються нерозгаданими або спірними.

Геологія стверджує, що слідів людини немає зовсім в найстарших добах розвитку землі — архейській, протерозойській, палеозойській і мезозойській. Умови, сприятливі для людського існування, постали тільки у кайнозойській добі, а саме в т. зв. третьорядній2 формації. Підсоння було вже лагідніше, ніж у попередніх епохах. В Середній Європі панувала спочатку підзворотникова3 температура, потім — середземноморська, врешті почали зазначатися чотири пори року. Звіриний світ репрезентували різні ссавці: грубошкірі

'Текст подається без будь-яких скорочень, доповнень, радикальних втручань в авторську стилістику тощо. Разом із тим орфографія, пунктуація та ін. максимально наближені до вимог сучасного українського правопису. Виправлені очевидні друкарські помилки оригіналу, а також відкоректовані русизми, полонізми, деякі застарілі слова, не вживані сьогодні граматичні звороти, словосполучення. Уніфіковано подання дат. Назви широко відомих історичних подій, імена історичних осіб, назви населених пунктів та інші географічні (а також адміністративні) терміни тощо за можливості наводяться за нормами написання, визнаними у сучасній науково-літературній традиції.

Особливо наголосимо: всі дати, авторські трактування різних подій чи діяльності тієї або іншої особи подаються за оригіналом без усяких змін і коментарів. Однак при цьому слід пам'ятати, що від часу опублікування цієї праці чимало датувань, наукових концепцій тощо зазнали у світовій історіографії численних змін і уточнень, іноді досить істотних. Тож у ряді випадків ті чи інші дати або трактування, що ними оперує автор, не збігаються із нині прийнятими водяні коні, носороги, мастодонти, дикі кабани, леви, ведмеді, зебри, гіппаріони (праконі), антилопи, мавпи. Чи існувала вже тоді людина — це справа спірна. У верствах1 олігоцену й міоцену (другої й третьої ер третьорядної доби) у Франції відкрито відлупки каміння, що мали вигляд гостроконечних знарядь, — шкребачок, долот, свердел і т. п. Деякі археологи проголосили щ знахідки виробами людської руки й назвали їх є о л і т а м и, тобто кам'яними знаряддями з часу «ранішньої зорі людства» (еос — зоря, літос — камінь). Інші дослідники ставляться до них відкрито критично й доводять, що ці відлупки скель постали самі з себе — чи то силою пливучої води, чи під натиском льодовиків. Так само непевними є сліди ударів і порізів, що їх можна помітити на деяких кістках третьорядних звірів. Одні вважають їх за відпадки кухні первісної людини або й за знаряддя, інші тлумачать ці знаки#випадковою деформацією кісток. Дотепер у третьорядних верствах не знайдено ніяких останків людських кістяків, а це був би єдиний певний доказ [того], що «третьорядна людина» справді існувала.

Зате багаті й різнорідні сліди полишила по собі людина т. зв. четверторядної, або льодовикової, формації. У той час Північна півкуля частинно була зледоватіла. В Європі льодовик займав Скандинавію, Англійські острови, Північну Німеччину й Польщу, а на українських землях сягав десь по самий Київ. Зледоватіння не займало все того [ж] самого простору: три чи чотири рази льодовик уступав і знову посувався на полуднє3. Підсоння відзначалося тоді холодом: Середня Європа мала підбігунову4 температуру, й тільки коло Середземного моря було тепліше. У Середній Європі панувала тоді арктично-альпійська рістня: скупі трави й порості, рідкі невеликі березові і вільхові гаї, як тепер у північній тундрі. Тільки на південних півостровах починалися великі ліси. Пограниччя між тундрою і степом заповняла густа фауна, що складалася з різнорідних звірячих порід. Найбільші з цих звірів були мамут і носоріг — їхні кості знаходять по всій Європі і Північній Азії, а в Старуні Надвірнянського повіту в Галичині відкрите ціле тіло носорога, законсервоване в ропі. Жили тоді також печерний лев, пантера, ведмідь, тур, зубр, олень, лось г велика сила інших звірів. У цій холодній, але багатій на звірню добі з'явилася людина.

З Полудневої Європи вона посувалася на північ й у моменти, коли льодовик уступав, займала вигідні для себе терени. Останки кістяків людей четверторядної доби знайдено в різних місцях. До найдавнішого часу (т. зв. передшельської доби) відносять знахідку з села Мауер недалеко від Гейдельберга в Середній Німеччині. В 1907 р. у пісках давнього ложища Неккару на глибині 24 м відкрито долішню щоку1 людини поруч із кістками слона, носорога, печерного лева та ін. Ця щока вражає своєю шириною, великими, сильно осадженими зубами, а передусім недостачею підборіддя, що й тепер є характерним для нижчих рас. Цей Homo heidelbergensis, як його назвали, являє [собою] тип первісної людини на низькому ступені розвитку. В 1911—1915 pp. у Пільтдауні, в Південній Англії, знайшли частини трьох черепів людини з пізнішого часу (шельської доби), що відзначаються тупим чолом і грубими кістьми.

З пізнішої доби (мустьєрської) є цілий ряд знахідок у Середній і Полудневій Європі. Тодішню людину називають неандертальською. Homo neandertalensis — від найстаршої знахідки (1856 р.) у Неандерталі коло Дюссельдорфа в Німеччині. Людина тої доби мала зріст 160 см, ноги короткі й сильні, тулуб важкий, руки дещо довші, ніж у теперішніх людей; на короткій шиї була осаджена велика видовжена голова зі сплощеним чолом, сильно висуненими наперед брівними кістками, дуже широким носом і сильною долішньою щокою. Цікава була загальна постава цеї людини: вона тримала голову дещо вперед, а ноги у колінах не цілком випростовувала.

В який час жили ці первісні люди — визначити докладно річ неможлива. Льодова доба тривала до 600 000 років; кінець останнього зледоватіння приходить на 30 000 років перед нашою ерою. У межах тих дат мусимо припускати появу первісної людини. Пізніше людський тип удосконалюється; коло 25 000 років до Хр. зустрічаємо вже постаті, що майже нічим не відрізняються від пересічного типу теперішнього європейця.

Культура старшого2 палеоліту. Людина льодової доби залишила доволі багато знарядь, вироблених своїми руками, які дозволяють уявити нам, як виглядали початки людської культури. Це первісне знаряддя було зроблене майже все з каміння, тому говоримо про кам'яну культуру. Можемо поділити її на дві великі епохи: палеоліт, або культуру лупаного каміння, та неоліт — культуру гладженого каміння.

Палеоліт припадає на найдавнішу добу людства й сягає приблизно до 5000 років до Хр. Але в одних країнах він закінчився скоріше, в інших тривав довше. Палеолітичну культуру ділимо на старшу — до 25 000 років до Хр. — і молодшу — від 25 000 до 5000 років.

Людина старшої палеолітичної доби вела кочове життя, переходила з місця на місце. Головним її заняттям було ловецтво. Вона ще не знала ні хліборобства, ані годівлі худоби. Невеликі ватаги людей пересувалися вздовж рік і потоків, шукаючи місця на лови. Тому тимчасові помешкання цих номадів знаходимо найчастіше в надрічкових печерах, де легко було заховатися від дощу й негоди. Але табори кочовиків затримувалися також на півостровах між річками, бо там легше було боронитися, або в місцях, де лежали відлупки скель, пригожих на виріб знаряддя.

Лови відбувалися різними способами. Найчастіше були це лови з нагінкою: звірину заганяли у вузькі яри, між багна або між скелі, і там її вбивали. Великих звірів, як мамутів пзосорогів, заганяли в ями, закриті зверху ріщам і травою. Ймовірно, вміли також зручно й непомітно підкрадатися до полохливих звірят і вбивали їх зблизька. На яку велику міру відбувалися такі лови, про це свідчать останки костей на деяких палеолітичних стоянках. Наприклад, в Ля Мікоку у Франції відкрито останки кількох тисяч коней, нагромаджених в одному місці.

М'ясо в ті часи було головною поживою людини, а доповнювали його такі лакоминки, як черепахи, слимаки, жаби, комахи — взагалі все, що можна було спожити. Далеко менше було рослинних харчів: тільки дикі овочі, гриби та різні корінці. В деяких околицях панувало також людоїдство. Так, у печері в Крапіні у Хорватії відкрито кості 21 чоловіка, порозбивані і припалені, — останок бенкету людоїдів. Тодішня людина вміла вже користуватися вогнем — про це свідчать вогнища при палеолітичних знахідках. Вогонь добували, треба думати, тертям куснів сухого дерева — так, як це роблять і тепер племена низько,! культури. Але не знали ще тоді гончарства — за посуд уживали черепи звірів, мушлі, висохлу шкіру тощо.

Кам'яне знаряддя епохи старшого палеоліту археологи ділять на чотири ступені розвитку. Перший — це т. зв. прешельська (передшельська) культура, яку відкрито в околицях Ам'єна у Франції. Тодіїнні вироби —це природні відлупки каміїшя, тільки згрубша пооббивані, але знати вже, що людина старалася їх удосконалити. Найчастіше трапляються відлупки з одним вужчим кінцем, що могли слугувать за ручну зброю, у вигляді довбні. Друга ера, ш є л ь-с ь к а (названа від місцини Шель коло Парижа), дає також вироби у вигляді булав, але старанніше оброблені, у формах більш правильних, найчастіше овальних. Поди-буються вже й дрібніші вироби у вигляді шкребачок і ножиків. Третя культура, ашельська (від Сен-Ашеля коло Ам'єна), показує найкраще вироблені булави чи довбні та гарні вістря до списів у вигляді листків. Четверта культура, мустьєрська (від Ле Мустьє в департаменті Дордонь), дає й велике, й багато дрібнішого знаряддя, старанно обтесаного (ретушованого), часто овально-трикутних форм.

Людина епохи старшого палеоліту стояла на такому ступені культури, як тепер племена найнижчого розвитку: австралійці або африканські бушмени чи пігмеї. Але її заслуги для людства великі. Вона вміла утриматися серед суворого підсоння, вела важку боротьбу з природою, навчилася добувати прожиток із ловів, винайшла перше знаряддя й безупинно його вдосконалювала. Ці давні покоління уторували шлях для пізнішого розвитку культури.

Про їхні звичаї та світогляд не можемо багато знати, але маємо вже натяки, що ці люди мали свої мистецькі потреби й духовні вимоги. На деяких знахідках відкрито залишки мінеральних фарб — жовтої та червоної. Вони слугували, треба думати, для фарбування чи татуювання тіла. Це — перші естетичні вимоги давньої людини. Про похоронні звичаї цих людей свідчать їхні могили. В різних місцях відкриті кістяки, укладені навзнак або боком, деколи з підкладеними під голову кам'яними плитами, а при них — кам'яні знаряддя, кістки звірят і фарби. Отже, бачимо тут якийсь похоронний обряд, який вказує на те, що тодішня людина мала пошану до померлих і своїми пожертвами старалася забезпечити їм посмертне життя. Це вже перші проблиски релігійних почувань.

Молодший палеоліт. Коло 25 000 років перед нашою ерою в доісторичній культурі настали значні зміни. Тодішні люди належали вже до вище розвинених племен — про це свідчать їхні кістяки. Зустрічаємо між ними вже різні раси. Вони були й надалі номадами й ловцями, але значно поступили2 у техніці, поряд із камінням обробляли кість, знали вже лук зі стрілами та гарпуни на рибу. В їхніх кам'яних виробах характеристичне те, що зникають великі, грубі

Крем'яні знаряддя з палеолітичної доби зникають, а з'являються натомість вузькі тонкі вістря. Ця доба — т. зв. молодший палеоліт. Ділимо її на три періоди. Найдавніша культура, ориньякська, має свою назву від печери в Ориньяку над Гаронною. В цій добі вперше з'явилися гостро закінчені вістря, ретушовані по всіх краях, що могли правити за шкребачки для чищення шкіри, ножі для різання м'яса й на інші подібні потреби. Цю культуру відкрито також на українських землях.

Друга, солютрейська, культура (від Солютре в області Саоні у Франції) займає часи [з] 20 000 до 15 000 років до Хр. Вона вийшла, здається, з Угорщини, де має багаті знахідки, і перейшла звідти на захід. Кам'яні вироби того часу відзначаються особливо тонким викінченням, так що можна вважати їх за вершину палеолітичної техніки. Найприміт-нішими є вістря до списів у формі лаврового листка.

Третя культура, мадленська (від печери Ля Мадлен у департаменті Дордонь), походить із 15 000 до 10 000 років до Хр. Вона витворювала довгі тонкі вістря з делікатною ретушшю, малі ножики, що їх археологи прозвали «сцизори-ками», свердлики та ін. Дуже поширені були вироби з рогу й кості, по-мистецькому орнаментовані. Культура цієї доби багато в чому нагадує побут сучасних ескімосів і, як видно, поставала в подібних обставинах. Вона найбільше розвинулася на Заході Європи, але впливи її дійшли аж до України.

У молодшому палеоліті розвивається своєрідне мистецтво. Хоч тодішня людина не мала ще іншого мистецького знаряддя, крім гостро закінченого кременю, вона залюбки різьбила і гравірувала та дала цікаві мистецькі твори. Перші такі спроби зустрічаємо в Ориньяку

У них ще нема індивідуальних рис, а постать позначена невміло, без пропорцій^ цілості. Можливо, це були ідоли чи фетиші. Далеко краще виконані плоскорізьби звірів. Зустрічаємо тут весь тодішній звіриний світ: зубра, оленя, дикого цапа, коня, мамута, носорога й багато інших.

У печерах Франції та Іспанії відкриті також мальовила з доби палеоліту. Найкраще заховалася1 печера Альтаміра в околиці Сантандера. Головна комора, т. зв. картинна галерея, має біля 18м завдовжки, 8 м завширшки і до 2 м заввишки. У ній міститься до 100 образів—це в більшості малюнки, але є також зарисовані плоскорізьби. Вони походять з різних епох — одні мальовані тільки червоною й чорною фарбою, інші дають цілу поліхромію. Найбільше тут рисунків звірів — одні в стоячій поставі, інші лежать розтягнені. Передісторичний пластик уміло використав виступи скель і на них розмістив рисунки звірів, через що вони виграли пластично.

Надзвичайне враження роблять рисунки з інших іспанських печер, на яких зображені лови на звірів. На одному рисунку бачимо стадо оленів, що втікає, на другому — лучників, які обступають звірину, на іншому — ловця, що наздоганяє оленя. Всі постаті позначені простими лініями, але рух схоплено майстерно й передано з великою експресією.

З тих рисунків пізнаємо ближче побут тодішньої людини. Чоловіки ходили голими, тільки в коротких штанях; жінки носили широкі спідниці. На головах у всіх бачимо шапки, завої або пера. На раменах і на ногах видно деколи прикраси у вигляді бранзолет2. Із могильних знахідок знаємо, що такі прикраси складалися з мушель, кісточок, остей тощо. Деякі постаті одягнені дивовижно — не знати, чи зображують вони старшин, чи чарівників, чи, може, смішаків-танцюристів.

Похоронні обряди в цій добі були досить різнорідними. Типи одягу із доби молодшого палеоліту. З печер Східної Іспанії Померлих захоронено в землі в різних позиціях, деколи в зігнутій, так що коліна торкалися ліктів. Часом посипали тіло жовтою або червоною мінеральною фарбою. При кістяках є різнорідні предмети щоденного вжитку, зброя, прикраси, фігурки, на грудях — амулети. Це свідчить про зростання пошани до померлих. У деяких околицях мали звичай переховувати1 окремо черепи померлих —дотепер такий звичай зберігся в австралійців. Інколи черепи використовували як посуд для напоїв. Неоліт. Вищий ступінь розвитку людської культури приходить із добою неоліту, або гладженого каміння. Назва цеї доби походить від того, що кремінне знаряддя того часу не було вже лупане, як у палеолітичній культурі, а старанно вигладжуване. Неоліт обіймає час приблизно від 5000 до 2000 років до Хр., але треба мати на увазі, що в одних землях він скоріше почався і скінчився, а в інших тривав довше.

Природа в ту епоху мала вже характер такий самий, як і в наших часах, тільки що давня рістня і звіриний світ були ще в первісному стані. Давні письменники залюбки описують густі непрохідні ліси, що простягалися, здавалося, без кінця, а також багна та мокровини, що серед них займали широкі простори. Навіть полудневі півострови Європи, тепер у значній частині безлісні, тоді мали великі пущі. Звіриний світ був дуже багатий. Винищені в наших часах зубри, тури, олені, лосі належали до найзвичайніших тоді звірів.,На Балканському півострові жила навіть одна порода лева. її згадують іще під час перських походів на Грецію, а в давній грецькій різьбі постать лева не належить до рідкості.

Життя людини змінилося основно в одному: вона покинула мандрівний побут й осіла на місці. Тільки в степових просторах жили кочовики. Неолітична людина використовувала ще на прожиток природні печери, але поруч із тим творила собі штучні помешкання. Найдавніша хата — це яма в землі, покрита зверху ріщам. Така яма давала користь взимку, бо легше було її нагріти.

Передісторичне рало: 1.— дерев'яне рало із знахідок у Георгефельді у Східній Фрізії; 2 — хлібороб повертається з роботи - з плугом на плечах (з італійської різьби V ст. до Хр.) Рисунок Г. Обермайєра — Мешкальні ями в неоліті бували круглі або чотирикутні, долівку деколи викладали камінням, а посередині було місце для вогнища. Стіни зміцнювали пруттям, обкидали глиною і деколи навіть вимащували природними фарбами. Більші оселі, котрі складалися з кільканадцятьох ям, мали довкола оборонний вал

і рови. Деколи на горбках викопували більші ями, які слугували для оборони під час ворожого нападу. Над водою або на багнистих місцях поставали т. зв. палеві оселі, побудовані на палях серед озера чи в інших місцях. Найбільше решток таких будов залишилося на альпійських озерах, а також у Нідерландах, Північній Німеччині, Скандинавії і т. п. Ці оселі будували так: насамперед вбивали грубі палі у дно ріки чи озера, потім на них укладали поміст, а на помості ставили хату. До берега діставалися по кладці або первісним човном, т. зв. однодерев-нем, випаленим із суцільної колоди. Палеві оселі протривали до епохи бронзи. На їхніх місцях археологи знаходять багато предметів щоденного життя, дерев'яні вироби, останки тканин і навіть овочі та іншу їжу, що переховалася у воді, забезпечена від атмосферного знищення.

Осіле життя дало людям можливість змінити способи добування прожитку. Осілі племена жили вже не самим тільки ловецтвом, як людина палеоліту, а перейшли до скотарства й хліборобства. Європейські народи у значній частині самі освоїли собі худобу із звірів, що жили в дикому стані. У доісторичних оселях насамперед зустрічаємо собаку—це освоєна порода вовка. Найбільш поширений був пес породи шпіца, а під кінець неоліту було вже кілька видів собак. Домашній віл виводиться від дикого тура. У Полудневій та Східній Європі поширилися вже тоді довгорогі воли, відомі також у степовій Україні. Середньоєвропейська худоба була менша, з короткими рогами, червоної масті. Дуже важко було освоїти дикого коня — тарпана. У неолітичних знахідках Європи зустрічаємо коней дуже рідко. Здається, насамперед їх освоїли азійські номади. Дикі тарпани в українських степах прожили до середини XIX ст. З домашніх звірят у неоліті.

Здобутком тої епохи було також хліборобство. Головні види збіжжя ростуть у дикому стані на просторах від Волги до Малої Азії, Сирії та Вірменії, — отже, в тих околицях людина могла найскоріше стати хліборобом. Яким способом це сталося, можна тільки здогадуватися. Люди зрозуміли, що корисніше мати при оселі хлібні-рослини одразу у більшій кількості, ніж шукати їх по далеких околицях, і почали їх засівати, управляти й уб-лагороднювати. У неолітичних знахідках зустрічаємо пшеницю, ячмінь, просо; жито й овес прийшли дещо пізніше. З ярини управляли горох, сочевицю та мак.

Ріллю управляли спочатку мотикою з кремінним вістрям, потім поширилося дерев'яне рало, в яке запрягали вола чи коня. Зразки таких примітивних плугів, відкриті в палевих оселях; вони вироблені з одноцільного дерева, звичайно з дубової гілляки довжиною до 3 м.

Муку виробляли на примітивних жорнах: зерно сипали на видовбаний камінь і розтирали його іншим каменем просто рукою. Такі жорна знаходять часто у неолітичних оселях на українських землях. З муки пекли паляниці на розпаленому камінні, а деколи в печах, випалених із глини. За напої правили варений мед і пиво з ячменю.

У неоліті з'явилися нові види промисловості. Головним матеріалом для знарядь все ще був камінь, найчастіше кремінь; його добували з глибоких покладів за допомогою мотик з оленячих рогів. Так почалося перше гірництво. Знаряддя вигладжували дуже старанно, використовуючи для цього пісковик і вогкий пісок. Тогочасні вироби дивують нас своїм прегарним викінченням, а вся та доба має назву епохи гладженого каміння. Вироби були дуже різнорідні: ножі, топірці, сокири, свердлики, пилки, вістря до стріл, гачки до вудок і багато інших. Сокири часто мали видовбану діру для ручки.

Із кості виробляли вістря, голки, шпильки, гребеш, ґудзики, різні прикраси. В надводних оселях заховався дерев'яний посуд: миски, черпаки, ложки. Новим винаходом неоліту є гончарство. Горщики та інший посуд виліплювали з глини руками; неолітичні вироби ще дуже грубі й незугарні, рідко коли орнаментовані.

У цій добі вперше зустрічаємо вироблення тканини. Льон уже всюди поширився, і прядиво уживали на шнури та сіті; врешті почали робити просте грубе полотно. Уживали також вовну і вже вміли її фарбувати. У неолітичній добі ховали померлих у землі, в різних позиціях — лежачій, скорченій, сидячій. У могилу давали різний посуд, зброю й щоденні ужиткові предмети, деколи глиняні фігурки, що, мабуть, зображували божества. На похоронах деколи вбивали домашніх звірят, часом навіть жінок померлого, й їхні останки ховали в одній могилі. Досить часто зустрічаються кістяки з трепанованими черепами — це мало якесь обрядове значення.

У Західній Європі під кінець неоліту з'явилися загадкові пам'ятки, що мають вигляд кам'яних стовпів, іноді покритих плитами. Назву менгірів (від бретонського «мен» — камінь і «гір» -=- довгий) мають окремі стовпи, що особливо часто зустрічаються у Бретані. Вони високі — від 2 до 7 м, один — навіть 21 м заввишки, деколи прикрашені схематичними різьбленнями людських постатей. Ці стовпи поставлені по рівнобіжних лініях. У місцевості Карнак заховалося їх 2730 — вони творять лінію, довгу на 13 км. Це, ймовірно, пам'ятники в пошану предків. Під ними відбувалися святочні поминки. Але цікаво те, що ніде не знайдено слідів могил. Дольмени (від бретонського «доль» — стіл і «мен» — камінь) мають вигляд великих столів: на кількох стоячих каменях лежить велика кам'яна плита. Це — штучні гробові комори, в яких ховали небіжчиків. Інколи вони мають вигляд довгих переходів, часом навіть заховані в землі. Ці пам'ятки особливо поширені на Піренейському півострові, у Франції, Англії, Скандинавії, але також сягають на схід по Кавказ і на полуднє до Африки. На них зустрічаємо схематичні різьби й мальовила. Племена, що будували ці пам'ятки, мали вже вироблену організацію. Це видно з того, що вони вміли на велику відстань перевозити величезні кам'яні блоки вагою кільканадцять тонн.

Початки металів. Людська культура піднялася на вищий рівень тоді, коли замість кам'яного знаряддя почали вживати металеве. Першим із металів, яким людина користувалася, була мідь. Вона з'являється вже коло 4000 років до Хр., спочатку разом із кам'яними виробами, через що археологи вирізняють навіть окрему мідно-кам'яну добу — енеоліт. Мідь, найм'якший із металів, дається легко кувати, й тому людина найскоріше звернула на неї увагу. Початки мідної культури прийшли до Європи із Західної Азії та Єгипту. Це перший момент, коли Схід своїм розвитком перевищує європейські народи. Але в Європі знайшлася також мідна руда У різних місцях — в Іспанії, Франції, Англії, в альпійських країнах, Семигороді1, й мідна промисловість розвивалася з успіхом.

Досліди над доісторичними копальнями в Альпах виявили давні способи, якими добували руду. Коли вичерпувалася руда на поверхні, копали штольні в землі й розпалювали у них вогонь, щоб нагріти поклади скель; потім заливали їх зимною водою, аж скелі тріскалися, упрогалини вбивали коли й так розбивали скелю. Каміння, в якому була мідь, добували на поверхню, розбивали на дрібні частини й за допомогою пливучої води виполоскували чисту руду; пізніше у спеціальних печах витоплювали чистий метал. З міді виробляли сокири, топірці, зброю, всякі прикраси. Спочатку ці вироби наслідували кам'яне знаряддя, потім прийняли власні форми.

Але сама мідь для вироблення знарядь показалася зам'ягкою. Коло 2000 років до Хр. мідь почали мішати з циною1 — так постала бронза. Доба бронзової культури тривала приблизно від 2000 до 1000 років до Хр. Цину добували насамперед у Вірменії та країнах над Євфратом — тут також наперед2 з'явилися бронзові вироби. Але згодом і Європа навчилася нової техніки й почала використовувати свої копальні цини в Тоскані, Іспанії, Англії та Чехії. Головний шлях, на якому відбувався обмін бронзових виробів у Середній Європі, йшов з Італії на Бреннер.

Бронзову культуру ділимо на старшу (2000—1500 років до Хр.) і молодшу (1500—1000 років до Хр.). У першій добі поруч із бронзою зустрічаємо ще кам'яне знаряддя, пізніше техніка безнастанно розвивається й дає дуже різнорідні вироби, не раз справді помислові й мистецькі. Мечі, сокири, топірці, ножі, бритви, стилети, вістря до списів, шпильки, запонки, персні, нараменники виступають у найрізнорідніших формах. Дуже поширені фібули — запонки зі шпилькою. Багато предметів відзначається артистичними прикрасами, часто виступає орнамент у вигляді спіралі.

Коло 1200 років до Хр. вперше з'явилися вироби із заліза. Залізну руду важко було добувати й топити, тому залізо спочатку належало до рідких і дуже цінних металів. В Єгипті та на грецьких островах залізні персні та прикраси знаходять серед дорогоцінних золотих і срібних виробів.

Старша доба заліза носить назву гальштадтської, від оселі Гальштадт у Зальцбурзі. Там із давніх часів існували великі копальні солі. Археологічні досліди показали, що гірництво велося тоді на Дуже широку міру — підземні коридори, викопані в солі, простягалися на кількасот метрів. Віднайдені там різні рештки давніх знарядь, як джагани2 й коли, смолоскипи, якими освітлювали копальні, лопати, цебра, різні частини одягу та всякі дрібні предмети. В XVI—XVII ст. знаходили там навіть муміфіковані тіла гірників, але їх знищили як трупи «поганських мужів». Копальні вели широку торгівлю. Тодішні підприємці дуже розбагатіли і почали експлуатувати також залізну руду та на своїх верстатах виробляти залізне знаряддя. У цій добі найбільше поширена [була] зброя, особливо великі важкі мечі, списи, військові сокири, ножі, стилети та ін. Поряд із залпом уживали багато бронзових виробів.

Друга залізна доба, латенська, дістала назву від оселі Ля Тен над Ноєнбурзьким озером у Швейцарії. Вона починається коло 500 років до Хр. В ті часи жили тут кельти — галли. Вироби цієї доби стоять на високому рівні: галлійські мечі з металургійного боку кращі за римські. Дуже поширилися господарські й ремісничі знаряддя — залізні сокири, молоти, долота, серпи, коси, пили тощо.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка