Крим: шлях крізь віки

Загальні питання

Як особливості фізичної географії Криму впливали на його історичний розвиток?

У фізико-географічному відношенні територія Кримського півострова чітко поділяється на дві частини. Рівнинний Крим — частина Східно-Європейської рівнини — за ландшафтно-географічним районуванням складає окремий Кримський край, який належить до південностепової підзони степової зони. Клімат тут степовий, помірно посушливий, причому кількість річних опадів збільшується у напрямку від Сиваша до Кримських гір.

Кримські гори, на відміну від рівнинного Криму, становлять собою частину гірського поясу Субсередземномор'я. Клімат там, особливо на південному макросхилі, має помітні риси середземноморського, а рослинність також є середземноморською (точніше, субсередземноморською, де майже відсутні характерні для Середземномор'я вічнозелені дерева), хіба дещо збідненою.

Від материкової України півострів відділено системою мілководних, сильно засолених заток — Сивашем (Гнилим морем). Утім, ще в античну добу Сиваша у сучасному вигляді не існувало. У західній його частині знаходились прісноводні водойми (озеро Бук античних джерел), береги яких вкривав ліс. Факт існування доволі значних лісових масивів, принаймні на північ від Сиваша, підтверджується даними археології, за якими тут у добу пізньої та фінальної бронзи розташовувались поселення давніх металургів. Останні ж, як відомо, прагнули селитися поблизу лісових масивів, потребуючи великої кількості деревного вугілля. А от руду вони імпортували.

У східній частині сучасного Сиваша розташовувалась затока Азовського моря (Меотійського озера). На думку геоморфологів, Арабатської стрілки в античну добу, та й пізніше, ще не існувало, але археологи виявили рештки давніх поселень саме на стрілці, що змушує обережніше ставитись до палеогеографічних реконструкцій цієї частини Сиваша.

По мірі знищення площ лісових масивів поступово зростала відкритість півострова для проникнення з півночі, а через засолення місцевих водойм засолювались і ґрунти, наслідком чого ставала опустеленість місцевої степової та лучної рослинності. Окремі географи навіть розглядають Присивашшя як напівпустельну зону, хоча, на відміну від справжніх напівпустель, характер місцевої рослинності визначається не кліматичними, а едафічними (ґрунтовими) факторами.

Крім Присивасько-Кримської низовинної області, у складі Кримського степового краю виокремлюють ще три області: Центральнокримську височинну, Тарханкутську височинну та Керченську горбисто-пасмову.

Степи центрального Криму за складом рослинності в цілому подібні до степів Причорноморської низовини. На півночі області поширені переважно злакові степи, на півдні, ближче до передгір'їв — багатші за складом рослинності різнотравно-злакові. Ця територія цілком сприятлива для розвитку кочового господарства. І справді, кочовики та напівкочовики проживали тут практично від самих початків виникнення кочового суспільства і аж до його загибелі. І лише зрідка й переважно на периферії регіону оселялися землероби. Найвідомішим районом, де землероби селилися здавна, було Саксько-Євпаторійське узбережжя. Втім, відсутність природних рубежів, які могли б захистити від вторгнення кочовиків, призводила до того, що землеробські поселення раз по раз знищувались, а традиції осілого господарства уривались.

Набагато менш сприятливими для кочовиків були області Тарханкутського та Керченського півостровів. Тарханкутський півострів, розташований на північному заході Криму, має доволі мозаїчний рельєф: рівнина тут розчленована численними балками і котловинами, з виходами вапняків. Рослинність регіону теж має свою специфіку: тут поширені петрофітні (кам'янисті) степи та рослинність карбонатних відслонень. У складі рослинності багато середземноморських рослин. Є всі підстави вважати, що у давнину в місцевих балках була поширена деревно-чагарникова рослинність, згодом майже повністю зведена людиною (залишки її ще існують у балці Великий Кастель). На відміну від Центрального Криму, де протягом тисячоліть повністю домінувало кочове скотарство, на Тарханкутському півострові ще в античні часи виникли землеробські поселення: грецькі — на узбережжі та скіфські — у глибині півострова. Однак і тут землеробська традиція під тиском кочовиків час від часу уривалися.

Найбільш відокремленою і найбільш своєрідною у ландшафтному відношенні степовою областю є Керченська горбисто-пасмова. Тут поєднуються ландшафтні комплекси, характерні для Присивашшя, Тарханкуту та передгір'їв Кримських гір, зустрічаються і грязеві сопки. Саме географічна відокремленість області сприяла тривалому утвердженню тут землеробських цивілізацій. Традиції землеробства привносились, головним чином, із Середземномор'я — від античної Греції до пізньосередньовічної Італії. Чимало осідало тут і кочовиків. Варто зауважити, що, на відміну від Західного Криму, попри численні напади кочовиків, землеробські традиції на Керченському півострові ніколи не зникали повністю. При цьому слід підкреслити, що місцеві ґрунти, серед яких великий відсоток становлять засолені, не є аж такими сприятливими для землеробства. Родючі землі розташовані переважно невеликими масивами: у північній частині узбережжя Керченської протоки, у Кримському Приазов'ї, у Багеровій долині тощо.

Якщо степовий Крим, принаймні у своїй центральній частині, відігравав роль своєрідного коридора, який з'єднував півострів з материком, і яким до Криму приходили нові й нові народи, то гірський Крим завжди відігравав роль своєрідного прихистку. Тут племена та народи могли укритися від ворогів і зберегти, бодай тимчасово, свою культуру та етнічну ідентичність. Достатньо згадати невеликий етнос кримських готів, які прийшли до гірського Криму ще під час Великого переселення народів, у середині III ст. до н.е., і змогли зберегти свою мову і культуру аж до XVI ст.

У нижній частині зверненого до Степового Криму північного макросхилу Кримських гір розташований пояс лісостепу. Тут чергуються (чи чергувалися в минулому) ділянки дубових лісів (з дуба пухнастого) і справжніх (а не лучних, як у рівнинному українському лісостепу) степів. Вище, у середньому поясі, росли ліси: дубові (з дуба скельного), ясенові та грабові, у верхньому поясі до них додаються ще й кленові. На платоподібних вершинних поверхнях — яйлах — розташований пояс альпійських лук і гірських степів.

Тут, на північному макросхилі, де поєднувалися степові й лісові ділянки, регулярно відбувалися процеси осідання на землю кочовиків — від скіфів до кримських татар. Саме тут виникла перша суто місцева держава (на відміну від полісів греків-колоністів, які свою державність принесли з метрополії) — Пізньоскіфське царство. Тут був центр Кримського юрту, згодом — Кримського ханства; тут розташовувалися столиці цих держав — Неаполь Скіфський на околиці сучасного Сімферополя, Солхат (Старий Крим), Кирк’Єр (Чуфут-Кале) та Бахчисарай. Мешканці північних передгір'їв поступово просувалися на південь, асимілюючи своїх попередників. Так, пізні скіфи асимілювали таврів, а кримські татари — готів.

Південне узбережжя Кримських гір знаходиться у зоні субсередземноморського клімату, з м'якою зимою і спекотним літом. У нижньому поясі в минулому переважали типові для субсередземноморських місцевостей ліси з пухнастого дуба та фісташки, а також рідколісся ялівцю високого й сосни Станкевича. Нині ця рослинність значною мірою знищена людиною. Вище росли дубові і соснові ліси (з дуба скельного та сосни кримської), а у верхньому поясі — соснові й букові ліси.

Південні схили Кримських гір доволі стрімкі, ґрунти тут кам'янисті, прибережна смуга неширока (виняток становить хіба що Судакська долина). Всі ці фактори у минулому аж ніяк не сприяли соціально-економічному розвиткові цього регіону. Ані греки, ані візантійці чи генуезці не приділяли значної уваги освоєнню південного берега Криму, хіба що засновували укріплені пункти з корабельними стоянками для нормального проходження кораблів уздовж узбережжя від Херсонеса, Херсона чи Чембало у напрямку до Феодосійської затоки та Керченського півострова. Єдиним винятком, звичайно, була Судакська долина, яка почала освоюватись ще в античні часи і де виникло одне з найважливіших міст Криму доби середньовіччя та раннього Нового часу.

Можемо констатувати, що, попри свої не дуже великі розміри, Кримський півострів має складну та строкату ландшафтну структуру. Внаслідок цього історичний розвиток окремих його частин мав доволі суттєві відмінності, а етнічний склад завжди був достатньо строкатим.