ВIЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ ПIД ЧАС ВЕЛИКОЇ РУЇНИ (1648-1680 роки)

СМЕРТЬ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Серед невтомної дев'ятирiчної боротьби за визволення й незалежнiсть України Хмельницький занедужав i 27 червня 1657 року помер. Його син Тимко був убитий ще ранiше, пiд час походу на Молдову; найуславленiшi його полковники, борцi за рiдний край, теж уже пiшли на той свiт. Козацька старшина не знаходила помiж себе нiкого, хто б мiг мати великий вплив на все козацтво, й, шануючи пам'ять свого видатного гетьмана-визволителя, обрала на його мiсце сина Юрася Хмельницького, недолiтнього хлопця, дуже слабого розуму, й тим кинула Україну в тяжкi розрухи, бо Юрась не змiг узяти владу до своїх рук.

Про смерть Богдана Хмельницького та обрання на гетьманство його сина так розповiдає народна дума:

Зажурилася Хмельницького сiдая голова,

Що при йому нi сотникiв, нi полковникiв нема:

Час приходить умирати,

Нiкому поради дати.

Покликає вiн на Iвана Виговського,

Писаря вiйськового:

"Iване Виговський,

Писарю вiйськовий,

Скорiше бiжи

Да листи пиши,

Щоб сотники, полковники до мене прибували,

Хоч малу пораду давали!"

То Iван Виговський,

Писар вiйськовий,

Листи писав,

До всiх розсилав.

То сотники, полковники, як їх прочитали,

Усе покидали, до гетьмана Хмельницького скорiш прибували.

То гетьман добре їх приймає,

Словами промовляє:

"Панове молодцi! Добре ви дбайте,

Собi гетьмана наставляйте,

Бо я стар, хворiю,

Бiльше гетьманом не здолiю!..

Коли хочете, панове, Антона Волочая Київського,

Або Грицька Костиря Миргородського,

Або Хвилона Чичая Кропивнянського,

Або Мартина Пушкаря Полтавського".

Та козаки теє зачували, смутно себе мали,

Тяжко вздихали, словами промовляли:

"Не треба нам Антона Волочая Київського,

Нi Грицька Костиря Миргородського,

Нi Хвилона Чичая Кропивнянського,

Нi Мартина Пушкаря Полтавського, -

А хочем ми сина твого Юрася молодого,

Козака лейстрового!"

"Вiн, панове молодцi, молодий розум має,

Звичаїв козацьких не знає!"

"Будем ми старих людей бiля його держати,

Будуть вони його научати, будем його добре поважати,

Тебе, гетьмане, батька нашого, споминати!"

То Хмельницький теє зачував, велику радiсть собi мав,

Сiдою головою поклiн оддавав, сльози проливав.

Скоро пiсля того ще й гiрше Хмельницький знемагав,

Опрощення зо всiма приймав,

Милосердному богу душу оддав.

То не чорнi хмари ясне сонце заступили,

Не буйнi вiтри в темнiм лузi бушували,

Як козаки Хмельницького ховали,

Батька свого оплакали...

А молодий Юрась пiд Бiлою Церквою гуляє,

Об смертi отцевськiй не знає;

Скоро лейтарi до нього прибували,

Листи подавали.

То Хмельниченко листи як прочитав,

Свiта божого не взвидав!

То небагато Виговський гетьманував,

Пiвтора роки булаву держав.

Скоро сотники, полковники прибували,

Юрася Хмельницького гетьманом поставляли:

"Дай боже! - козаки промовляли: -

За гетьмана молодого

Жити, як за старого,

Хлiба-солi його вживати,

Города турецькiї плюндрувати,

Слави лицарства козацькому вiйську доставати!

Пiсля смертi Хмельницького Україна лишилася в непевному становищi. Юридично, за Переяславською умовою, стала автономною частиною росiйської держави; фактично ж Росiя мала силу оборонити вiд ворогiв тiльки близьке до себе Лiвобережжя, - далеке ж од своїх меж Правобережжя лишала без оборони. Внаслiдок того було те, що полковники Захiдної України, не маючи змоги дати вiдсiч полякам i татарам власною зброєю, часто шукали згоди з тим, кого вважали дужчим. Це не було, як кажуть росiйськi iсторики, "шатанiєм" мiж Москвою, Польщею й Туреччиною, а тяжким наслiдком незмiцнiлостi України й кволостi тодiшнього росiйського царства.



Кащенко Адріан



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.