Серія "Великі українці" - Богдан Хмельницький

Катастрофа під Берестечком

Компромісна Зборівська угода не задовольняла жодну зі сторін. Кожна з них очікувала слушної нагоди, щоб змінити ситуацію на свою користь. Перемир’я зірвав у лютому польний гетьман Мартин Калиновський, який у лютому 1651 р. напав на Брацлавський полк. У нерівному бою загинув один з найвидатніших козацьких полководців, шляхтич з походження Данило Печай. Навесні королівське й козацьке війська посунули назустріч одне одному.

Вірний своїй стратегії Б. Хмельницький упродовж всього перемир’я старався розширити коло союзників. Він активно контактував з Кримом, Туреччиною, Москвою, Венецією, Молдовою, Трансільванією, Військом Донським. Йому вдалося паралізувати зустрічні зусилля Варшави. Ніхто з сусідів її не підтримав. Але на боці Козацької держави згодився виступити лише ненадійний кримський хан. Та й він затримувався, через що гетьман втратив зручну нагоду завдати удару королівському війську, яке перебувало на марші. Одночасно з території Білорусі загрожував литовський гетьман Януш Радзивил. Для того, щоб не допустити удару з тилу, Б. Хмельницький тримав на північному фланзі козацькі полки Антона Ждановича, Филона Гаркуші та Мартина Небаби.

Битва під Берестечком Схема В. Паїка 

Вирішальна битва відбулася у червні “під містечком Берестечком” на Волині. Туди Б. Хмельницький підійшов разом з татарами, попередньо збудувавши козацький табір на Колодинських полях. Він все ще не втрачав надії дати бій тоді, коли противник перебуватиме на марші. Розвідники повідомляли, що королівське військо, переправившись 12-14 червня зі свого базового табору через р. Стир, 17 червня мірилося покинути повий табір. Однак, діставши повідомлення про появу козаків і татар, Ян Казимир віддав наказ припинити висування й окопатися. 18 червня козаки були змушені атакувати ворога, який перебував за добре підготовленими укріпленнями. 

Битва козаків з литовським військом Януша Радзивила під Києвом. Мал. Абрагама Ван Вестерфельда

На цьому несприятливі для Б. Хмельницького обставини не вичерпувалися. Суттєво ускладнював справу той факт, що битва припала на дні місяця Раджаба, під час якого мусульманам заборонялося воювати. Тому татари були особливо чутливі до невдач, сприймаючи їх за кару Аллаха.

Перший день битви не приніс переваг жодній із сторін. Наступного дня козакам і татарам вдалося завдати потужного удару по лівому флангу противника. За словами очевидця, королівське військо “після цієї кривавої справи втратило самовпевненість, так що ввечері мало хто залишався біля знамен”. Але. 19 червня розпочався бій, який став великою трагедією для українського війська й фактично вирішив долю всієї Берестецької битви.

Спершу козакам і частині татар вдалося відбити атаку противника на правому фланзі й добряче насісти на підрозділи князя Яреми Вишневецького. Якби в цей момент хан Іслам-Гірей підкинув сюди свіжу татарську кінноту, можна було б зім’яти лівий фланг ворога й зайти в тил основним силам. Але хан не зрушив з місця, чим дав королю змогу перегрупувати сили й потіснити козаків та наблизитися до своєї ставки.

Далі сталося найстрашніше. Хан вивів усіх татар з поля бою й почав втікати. Це докорінно змінило ситуацію. Однак Б. Хмельницький зумів відвести козаків до р. Пляшівки, де наказав збудувати табір. Гетьман “дуже добру диспозицію дав своєму таборові”, розташувавши його на західному березі річки Пляшівки. Табір був “дуже великий, оком неоглядний, багатолюдний, огнистий”.

Сам Б. Хмельницький кинувся зі своєю охороною навздогін татарам, щоб повернути їх назад. Не вдалося. Татари під Берестечком більше не з’являлися. До того ж Іслам-Гірей не відпускав українського гетьмана, що ще більше ускладнило справу.

Очікуючи на Б. Хмельницького, козаки вибрали тимчасового гетьмана Филона Джеджалія, який узяв у свої руки загальне керівництво. Більшість козаків були готові стояти до кінця. Хоча знайшлися й такі, що ладні були втекти (частина Полтавського полку) або скласти зброю, як полковник Михайло Криса. Королівське ж військо намагалося оточити козацький табір, підсуваючи свої укріплення все ближче й ближче.

У ніч на 30 червня старшинська рада ухвалила рішення організовано відступити, але не зуміла добре поставити справу. Розпочався хаотичний відхід через три переправи. Лише Іван Богун зумів надати йому хоч якогось порядку, налагодивши прикриття. До 8 тис. душ такими були втрати українського війська. На одному з островів до кінця відстрілювалися 300 козаків. Останній козак кілька годин стріляв у ворога з самопала. Та все ж основні сили вислизнули з оточення.

Але все одно це була катастрофа, яка потягнула за собою низку інших болючих втрат - військових і політичних. Януш Радзивил розбив військо Мартина Небаби і, поминувши незговірливий Чернігів, увійшов до Києва. Сам М. Небаба мужньо поліг у бою, відбиваючись лівою рукою після поранення у праву. 50-тисячне військо під орудою Я. Вившнецького, М. Потоцького та ін. рухалося із заходу. Та Б. Хмельницький зумів зібрати козаків докупи й підготуватися до бою в районі Білої Церкви. Гетьманові не вдалося перешкодити об'єднанню польського війська з литовським. Однак він зумів створити цьому війську нестерпні умови, в яких воно позбавлялося усіх своїх переваг. Воно було ізольоване від постачання, місцеве населення вело партизанську війну, у таборі розпочався голод. До того ж вдалося залучити деяку кількість татар. У підсумку, виявивши неабияку витримку, вій довів справу до підписання миру.

Білоцерківський мир, хоча й був кроком назад порівняно з попереднім, Зборівським, а проте в тих умовах давав Б. Хмельницькому головне - можливість передихнути й зібратися з силами. Чим гетьман уміло скористався. Наступного 1652 р. знову у всій своїй красі засяяв його талант полководця.