Історія України та українських козаків
§5. Свидригайло, спочатку Великий князь у Литві, пізніше — лише князь у Києві, Смоленську й Полоцьку. Україна знесилена війнами, її продовжують спустошувати татари (1430 - 1435)
Після смерті Вітовта Олександр, син Володимира і онук Ольгерда, князь Гольшанский, зібрав велику кількість голосів що підтримали [його обрання на] литовський великокнязівський престол; але Свидригайло підтримав [кандидатуру] Ягайла. Вирішальне значення [для цього рішення] жало католицьке віросповідання й близька спорідненість [Свидригайла з Ягайлом], попри неспокійний характер і потягло пиятки першого. Як плату за це поляки вирішили відібрати Поділля, але Свидригайло був настільки мало задоволений цією самовільною оплатою, що пішов війною на Ягайла. Ця війна відразу ж набула релігійного, а саме тому доволі кривавого характеру: Холм, Луцьк і Волинь стали ареною обопільних убивств і мук, котрі поляки-католики завдавали волинянам грецького віросповідання, а ті — полякам. Голови взаємно страчених мученицьким чином полонених виставлялися на [кам’яних] мурах міст та на кілках [навколо військових] таборів. Молдавани, напевно, служили у Свидригайла також із релігійних мотиві в і за гроші; щоб утримати їх від захоплення Покуття, Ягайло змушений був зробити згубний крок, наслідки якого мали місце тривалий час, і найняти супроти молдаван Буджацьку орду, яка була частиною задніпровських татар. Що більше, Свидригайло надавав перевагу руській вірі, більше зближувався з руськими; і в звичках він недалеко відійшов від їхнього варварства й був їм хорошим приятелем у їхніх пиятиках. Його волинські піддані виявили себе дуже хоробрими [вояками] у боротьбі з поляками; а коли 1432 р. Ягайлові вдалося виставити на противагу йому кандидатуру великого князя в особі Сигізмунда Кейстутовича, то мешканці Смоленська, Полоцькай Києва прийняли його [Свидригайла ] із розкритими обіймами; і Федір [Theodor], князь Острозький, вважав за честь для себе — битися за його справу разом із татарськими й валаськими допоміжними загонами. У битві під Ошмянами [Osmian] Свидригайло зміг виставити 50000 чоловік. Це були виключно руські війська. Але саме тут його було упень розбито Сигизмундом і, утративши 10000 убитими й 4000 полоненими, [він] мусив рятуватися втечею до Києва, змінюючи дорогою коней. Невдовзі після цього велику групу татар, яка хотіла переїхати на проживання в Поділля, було розсіяно господарем Молдавії Стефаном, який перейшов повністю на бік Ягайла. Тим часом Свидригайло зібрав сили в Києві й 1433 р, міг навіть сподіватися на більший успіх. Старий, млявий ЯгаЙло вплутався у війну з пруссаками, а Сигізмунд викликав до себе ненависть звірствами після своїх минулорічних перемог. Свидригайло рушив на Литву через Вітебськ, тут він відшукав одну людину, яка назвала себе Київським митрополитом Герасимом (котрого було поставлено або як уніатського архієпископа Київського за допомогою Ягайла й Сигізмунда Кейстутовича, або — як неуніатського архієпископа - пролитовськи налаштованими й відданими Сигизмундові єпископами, принаймні, ще за життя Григорія Цамблака, напевне, на противагу тому), і звелів спалити його. Гольшанського ж князя Симеона він наказав утопити. Із Вітебська він [Свидригайло] просунувся далі в Литву й загнав Сигізмунда до густих лісів. Однак саме тут його покинули найняті ним рейтари — татари, чиї військове мистецтво й войовничість виправдовували себе лише на рівнинах. Загони литовців, які шастали [всюди], легко знесилювали його руську піхоту в гористій місцевості. Сигізмунд навіть повідомив перекопським татарам проте, шо він є зараз законним Великим князем Литовським та другом поляків, після чого ті [татари] негайно змінили свою позицію, й замість того, щоб захитатиземні Київщини й Чернігівщини, жахливо, по-татарськи спустошили їх. Так раптово Литву й сусідні з нею землі було знекровлено, принижено, спустошено як власними жителями, так І татарами, волохами, ліфляндцями, пруссаками, поляками, подолянами, волинянами й смолянами. 1434 р. дощова погода заважила Свидригайлові відвоювати в багнистому болотяному Поділлі цю землю, У 1435 р, він, разом зі своїм помічником, Казанським ханом, був розгромлений біля Брацлавського озера й змушений був поступитися Смоленськом, Полоцьком і Києвом переможцеві - Сигізмундові Кейстутовичу й шукати собі пристанище в Молдові, де він пас вівці й був новим прикладом дивної примхливості долі, Попереднє прохання, висловлене Сигізмундом — імператором й королем Угорщини, стосовно його правління у порубіжних литовсько-російських землях, було відкинуто Сигізмундом Кейстутовичем.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України