Історія України-Русі, Том 2. Частина 2

Козаки

Більша частина козацтва, „козацької черні”, як тоді його взивали, і трохи не розуміла того, що було потрібно за-для добра його рідного краю, метушилась і не знала, до кого пристати. Польщу козацтво ненавиділо, як свого кревного і давнього ворога, од Москви теж не було чого сподіватись їй чогось кращого, - через те козацтво й кидалося і сюди, і туди. Але правобічне козацтво більш горнулося до Польщі, бо колись таки бачило од неї хоч якісь полегкості і на будуче сподівалося добути їх, та таки й почувало, по старій звичці, що Польща їй близча, ніж Москва; лівобічне ж козацтво, котре було близче до Запорожжя і більше слухалося його, ненавиділо Польщу з її хляхетськими порядками і, не знаючи ще московських, мріяло про те, що Москва оборонятиме те, що йому наймиліще - свободу та рівні права. Тим то ся частина козацтва рада була горнутися до Москви, аби ніщо не нагадувало їй того огидного для неї шляхетського ладу. „Хоч гірше, аби инше!” - мовляли вони.