Історія України-Русі, Том 2. Частина 2

Старшина

Через війни Богдана, що без-перестанку тяглися цілих 10 год, багато козаків розжилося польським добром, багато з них забагатіли, - забагатіли й ті з козаків, котрих настановлено було за полковників і старшину козацьку. З сих „можнійших” (заможніх) козаків і старшини почала складатися помалу вища верства української людності, верства більш освічена, котра краще розуміла те, що навкруги діється, а найголовніше - вона бажала утвердити і вдержати за собою те становище, в котрому вона опинилася. Ся частина людності української тягнула до Польщі, бо шляхетський устрій був найлюбійший їй, найкорисніший. Простий народ противився старшині, робив їй на перекір і не добачав, що часом вона йому добра хотіла - хотіла свободу й самостійність Україні забезпечити. Не зрозумів він сього, не допоміг їй, а без народу старшина не могла за право українське стояти і піддалася нарешті Москві: зреклася прав і свободи української, а за те від Московського правительства всякі права панські на простих людей дістала, грамоти царські та надання. Так упала українська свобода через те ворогування, бо старшина панувати хотіла; з чужого ярма народ визволяючи, своє закладала, а люде не попускали, та в тій боротьбі з старшиною й свою власну свободу проґавили. І не стало а-ні свободи на Україні, а-ні людям не покращало: попали таки вони в підданство та в кріпацтво старшині, і та ж Москва помагала тим новим панам в кріпацтві держати своїх людей.