Історія України-Русі, Том 2. Частина 2

Селяни

Найгіршеж діялося в Польщі селянам, або як там казали, хлопам. Від 1496 р. позбавлено їх волі особистої. Не тільки хлоп, але також його син - одинак - не сьмів вийти з села без дозволу панського. А як було більше синів, то тільки одного відпускав пан, щоб собі йшов шукати дебудь хліба. Так само хлопській донці не вільно було віддаватися, поки пан не дав свого дозволу. Від 1543 р. шляхтич міг хлопа з грунтом, або без, з родиною, або самого, продати, заставити, дарувати, що хотів, міг з ним зробити. Хлоп не мав свого поля, бо земля могла бути тільки шляхетська. Хлопиж сиділи на своїх полях, ніби державці - посесори і за те, що ужитковали панське поле, мали шанови на його ланах відрабляти, зразу (від р. 1520) один день в тиждни, а потім що-раз більше, так, що хлоп не мав для себе ні дня, ні ночи, ні сьвята, ні неділі. Сіль, селедці і напитки мусів хлоп купувати в коршмі свого дідича, а то що мав до проданя: кури, яйця, сир, масло, мусів продавати в дворі. Тільки в двірськім млині вільно було хлопови молоти своє збіже і тільки в двірській кузні міг він кувати коня. На зарібки не мав права ходити, худоби міг тільки плекати, кілько пан позволив і тільки полотна вільно було йому робити. Свого пана він не міг перед суд позивати, бо судиєю між ним, а паном, був той самий пан. Дідич, або його заступник судив хлопа і карав його тортурами, та буками. Обтинали також хлопам уши, ніс, випалювали на чолі шибеницю, або карали якою завгідно смертию. Трошки лекше дихалося хлопам в землях литовських та хлопам на праві німецькім, але згодом і до них дібралася шляхта та перемінила їх в такеж „бидло'”, як всюди.

Не диво, що хлопи кидали землю, на котрій з діда-прадіда працювали, кидали часто-густо родину і тікали в ліси на розбої, або на схід, де все таки панів-шляхти було трохи меньше.

На око, то воно ніби жилося селяньству під Польщею краще, чим колись за княжих часів на Україні, бо в Польщі ніби не було невільників-рабів, (вони перейшли між селян безземельних). Але щож - ті невільники переходячи між селян безземельних - ослабили їх права, і згодом на всіх селян стали иньші люде дивитися, як на невільників. Всі людські та горожанські права захопила шляхта, а хлопам лишилося одно: праця і послух.

А що шляхта і пани, чим-раз більше з лицарів, оборонців краю робилися рільниками-спекулянтами, котрі хотіли як найбільше доходу витягнути з землі, отже й праця хлопська ставала для них чим-раз потрібнійшою і вони з кождим роком більше тої праці від хлопа вимагали. А щоби той хлоп, борони Боже, не схотів боронитися від такого визиску, то відібрали йому суд, осьвіту і всякі права, та перемінили його не в невільника, а прямо в робучу худобину.

Такий то устрій був в тодішній Польщі і такі порядки заводила вона також в забраних землях, зразу в Галичині, а потім що раз дальше на схід. Люди втікали в степи, в дикі поля, а пани-Поляки йшли за ними з каньчуком і путами. Проти таким порядкам боронився нарід український всякими способами: творив козацтво і підіймав бунти. О тім була вже і єще буде мова. Але воювали наші предки в обороні своїх людських прав також иньшими способами: закладали брацтва, ширили просьвіту, творили письменьство. О тім хочемо тепер коротенько сказати.

***

У боротьбі за свій народ і віру не меншу силу виявили і не меншу користь зробили свойому краєві і брацтва. Перші брацтва засновані були міщанами на взірець своїх цехових брацтв. З того часу як почало міцніти у Польщі католицтво і багато православних Українців, надто заможних, почали повертатися на латинство, городяне побачили, що церкви їхні бідніють і зовсім нищіють, що духовні не мають потрібної осьвіти, тоді вони почали купитись у громади, з котрих згодом повиростали церковні брацтва. Брацтва мали свій скарб (казну); він складався з тих грошей, що давали братчики; братчики збіралися на бесіди, де читали Святе Письмо та розмовляли про віру. Памятаючи слова Христа: „Люби ближнього, як самого себе”, вони із скарбу свого у кожному брацтві содержували „шпиталі”, де жили бідні старі, немощні братчики, коштом брацтва. Далі, побачивши, що Єзуїти коло своїх манастирів позаводили школи та виховують в них таки справжніх ворогів православної віри, вони коло своїх брацтв теж позаводили школи, і там вчилися їх діти; з тих шкіл виходили вже готові на розумну боротьбу за свою віру борці. Братчики були усі рівні: не було тут а-ні пана, а-ні холопа, як і той, так і другий мали однакові вигоди; як той так і другий повинні були слухатись і держатись порядків, заведених у брацтві, і належали до суду братчиків. Суд той, вибраний із самих братчиків, дивився за тим, як хто поводиться у житі, і як що коли хто з братчиків почне робити щось не гаразд, то його карали штрафом - грішми, медом, воском або чим иншим, і все те йшло в братську казну, а иноді - то й садовили на якийсь час у дзвіницю, і се почиталося за великий сором. Судили братчики не тільки своїх громадян та їх жінок, а й священників, навіть архиєреїв; право суду над священниками і архиєреями у-перше дав Львівському, а за ним і усім братцвам, патріарх Константинопольський Єремїя при кінці XVI в., як він переїздив через Львів. Найстарше братство було у Львові, а далі у Вільні, Могилеві, Мінську, Більську, Бресті, Луцьку та в инших городах. Львівське, ставропигійське, заложено в половині XV віку, а в році 1580 зреформовано заходом визначних міщан, Івана Красовського та Юрія Рогатинця. При тому брацтві була й школа з бурсою для незаможних школярів. Між учителями тої школи був духовний Арсеній, що видав 1592 р. славну граматику грецької та церковно-славянської мови. У Вільні, окрім звичайного брацтва, як і по инших містах, було засноване ще й друге брацтво коло Свято-Троїцького манастиря, що звалося „Панське Братство”, і братчики в ньому були найбільш люде значні та заможні; у списках їх ми стрічаємо такі родини, як князів Острожських, Ружинських, Вишневецьких, Лукомльських, Сапіг, Скуміних, то що. Засноване у Київі за Сагайдачного і митрополита Іова Борецького Богоявленське Брацтво стало одним з найміцніщих і заможніщих брацтв; школу його за митрополита Петра Могили поширено, і вона згодом зробилася Академією.