Історія України-Русі, Том 2. Частина 2

Городи

Багато городів за ті часи достали од князів Литовських так зване „Магдебурське право”. Се право давало городянам велику самостійність і незалежність од власти державної; по тому праву городська рада порядкувала усіма справами в городі: громада вибірала з-поміж себе „бургомистра” і „лаву”, в котрій було чотири „райці”, дванайцять „лавників” (присяжні засідателі) і „війт”; війта обірали до смерті - він був судією для городян. „Рада” і „лава” звалися заразом „магистрат”.

Усі ремесники здобували собі по тому праву теж де-які полекші: ремесники кожного ремества складали громаду, що звалася „цехом” або „брацтвом”, і кожне таке брацтво орудувало справами своєї громади та мало свій скарб (казну); з нього давали помочи своїм громадянам і брали гроші тоді, коли треба було на які гуртові свої справи. Де-котрі „брацтва” були дуже заможні. Кожний город із таким Магдебурським правом мав свій герб і свою корогву, а кожний „цех” - свою. Тількиж наших людий, себто українських, стали випирати в цехах на дальші місця, а далі й переслідувати, так, що їм вкінці годі було до цехів належати і вони тим щирійше стали гуртуватися в брацтва.