Історія України-Русі, Том 2. Частина 2

Юрия Хмельницького знов вибирають Гетьманом (1660 р.)

Юрия Хмельницького вибрано Гетьманом 7 вересня 1660 року. Узявши булаву до рук, Юрий обернувся до громади і спитав: „Кого ж бажаєте за зверхника: чи короля Польського, чи царя Московського?” Старшина і прості козаки загукали, що бажають короля, але опісля виявилося, що тих, що за царя, було більше. Московський уряд обявив Виговського зрадником і вимагав, щоб його із жінкою, дітьми і братом Данилом було оддано йому і щоб нікого, хто мав прізвище Виговський, ніколи не приймали у військо і не давали б ніякої посади. Данила таки справді схоплено і одпроваджено у Москву. Там його скарали на смерть, а сам Виговський із семьєю утік у Польщу.

Так скінчилося його недовгочасне гетьманування, а з ним стався кінець і Великому Князівству Руському. Виговський не вспів перевести і укріпити своїх плянів. Йому перепинили такі свої люди, особливо Сірко з Запорожпями. Сірко, се була дуже хоробра людина, добрий вояк, але ніякий політик. Він навіть не міг зрозуміти великих намірів Виговського і замість допомогти йому, щоб позбутися московської насили, він рушив з Запорожжя проти Виговського і приневолив його податися з лівобережя. Виговський повернувся, московські гарнізони осталися, народ збаламучений підняв крик і в. князівству Руському прийшов передвчасний кінець. Король зробив Виговського воєводою Київським, і він із польським військом ходив у Полонне, а далі у Дубно. У бойовищі із Шереметьєвим, котрий із московським військом ішов походом на Польщу, під містечком Слободишами він знов виявив себе дуже одважним і розумним войовником; далі він допомагав Полякам у битві під Чудновим, де Шереметьєва розбито у-пень. Тут і Цецюра попався до рук Виговського, і він скарав його на смерть у Дубні. У 1663 році, за Гетьмана Павла Тетері, під містечком Рокитним Виговського схоплено - за те, що він ніби то знову хоче здобути собі гетьманство - посажено у тюрму, і там його розстріляли саме у той час, як він навколюшках читав акафист Богородиці. - Се було так:

Коли король Ян-Казімир з Гетьманом Тетерою старалися привернути до Польщі Лівобічну Україну і коли там за кожне місточко велась боротьба між польськими і московськими військами, ”в котрій то одні то другі били при кожній нагоді Українців, до Гетьмана надійшла трівожна звістка, що на Правобережжі почались противопольські розрухи під проводом кошового запорожського атамана Сірка, Король пішов на північ до Могилева, а Тетеря з Чарнецьким повернули на Правобічну Україну. Чарнецького одначе незабаром покликав до себе король, а начальникувати над польським військом, що було дано в поміч Тетері, доручено звістному зі своєї ненависти до Українського народу польському полковнику Себастіяну Маховському, що перед тим ще був оставлений на Правобережжі, яко представник польської власти. Через сього Маховського згинув один з найспосібніщих дипльоматів наших, але недалекозорий, боязький політик - Гетьман Виговський. Почалося з того, що Маховський почав підмовляти Виговського стати гетьманом на місто Тетері, а одночасно доносив королеві, що головним провідником розрухів на Правобережжі є власне Виговський. Так само завірив він Тетерю, що Виговський є його найбільшим ворогом і що коли ще Тетерю досі не скинуто з гетьманства, то се він повинен завдячувати йому - Маховському. Король на доноси Маховського написав до Виговського лист, приказуючи йому виступати одностайно з Маховським проти ворогів Польщі. В наслідок сих листів видав Виговський звістний універсал 1 марта, в якому між инчим каже, що він гетьманства не добивається, і козаки все собі можуть вибрати гетьманом того, кого хочуть, тим більше, що, як йому звістно, Тетеря хоче від гетьманства відмовитися. Сей універсал був виданий в порозуміню з королевським польським урядником Маховським, в руках котрого він послужив яко доказ для Тетері, що Виговський таки справді хоче скинути Тетерю з гетьманства. Чи справді Виговський хотів стати гетьманом, не знати. Се дуже можливо, коли зважимо, що Маховський, начальник польського війська, обіцяв йому свою поміч. Досить, що провокація Маховському, підвладному, як звістно, Чарнецького, вдалася. Виговський після повороту Тетері на Правобережжя рушив зі свого Бару під Білу Церкву і сей його похід Маховський витолкував Тетері, як початок повстання проти Гетьмана. Одночасно Маховський запросив до себе Виговського на військову раду і Виговський нічого не підозріваючи, поспішив до нього до Корсуня. Там з великим подивом застав він у нього того, проти котрого все агітував Маховський - Тетерю. Маховський зложив військовий суд (Тетеря, як сам потім казав, не брав в ньому участи) і Виговського на підставі фальшивих зізнань людей, котрих постинали перед приїздом Виговського, за те, що він мав підмовити неначе козаків до підданства Москві, засуджено на смерть. Так помер приятель Річпосполитої, сенатор, котрого лише сойм мав право судити. - Маховського за його службу нагороджено, а „герой” Чарнецький дістав після Виговського Київське воєводство.

***

Отсі сварки та колотнеча по-між собою в-край знищили Україну. „Сила козацька ослабла од тієї замотанини, - писав Виговський до Короля. - Величезні полки: Полтавський, де було 40.000 люду, Миргородський, де було 30.000, Прилуцький та Іркліївський загинули в-кінець; городи та села заростають кропивою”. „Тут страшенне стовпотворіння вавилонське, - говорить сучасник-Поляк: - містечко воює з містечком, син грабує батька, батько - сина. А усім одне в голові: щоб не бути ні під владою короля, ні під владою царя, і вони думають, що осягнуть того, гніваючи та лякаючи короля - царем, а царя - королем”. В такий тяжкий час стає українським Гетьманом чоловік і молодого віку і не великого розуму - Юрий Хмельницький.

Юрий Хмельниченко родився од першої жінки Богдана - Ганни Сомківни, і ще за батька, на Переяславській раді, був вибраний на Гетьмана. Йому було тоді тілько 16 год. Тим то він і передав тоді гетьманування Виговському. Тепер, через два роки, на раді у Германівці, як вже Виговського було скинуто, хотів зробитися Гетьманом рідний дядько Юрія, полковник Переяславський Яким Сомко. Але побачивши, яким духом дихає громада, він без ніякої суперечки поступився тим правом для молодого небожа свойого. На раді на Взенні від Білою Церквою Юрий прийняв булаву і бунчук, щоб гетьманувати під зверхністью Короля, але скоро коло містечка Ржищова на Жердовій долині, зібралася рада, і на ній постановлено зректися Гадяцької умови, що уложив Виговський із Польщею, і повернутися знову під руку царя Московського, тілько виговорити собі трохи більші вільности проти Переяславської умови, а саме: щоб Гетьманська власть була міцніща, щоб українська церква була незалежна од Московського патріарха і Московське військо виведено було з України.

З сією постановою рада послала до царського воєводи Трубецького своїх послів. Воєвода згодився на сі умови і наказав, щоб Гетьман і старшина зібралися на раду у Переяславі, та нехай вперед присягнуть цареві, а тоді вже розмовлятимуть про умови. Ніде було дітись, - та й Юрий був не такий чоловік, щоб добре зрозумів, яким вітром повіяло, - він зібрав раду у Переяславі, і на ній присягли на вірність Цареві. Юрий був ствержений на гетьманстві, а що до умов, то він мусів був згодитись не на те, щоб поширено було Переяславські умови, а на тяжкі обмеження їх. Так, власть Гетьмана значно вкорочувалася - він не має вже права зноситися з чужинними державами; козаки мусіли повиводити свої полки із Білої Русі; митрополит і усе українське духовенство стають підлеглими Московському патріархові; полковників і старшину настановляє не Гетьман, а рада; усякий має право обертатись просто до Московського уряду, не питаючись Гетьмана. Сим останнім пунктом Московський уряд показав широку стежку для усяких доносів і тим забезпечував собі потайний догляд над тим, що діється на Україні. Московські воєводи із оружною силою мали пробувати, окрім Київа, ще й у Переяславі, Ніжині, Чернигові, Браславі і Умані. На Переяславській раді перевагу мали Лівобережні, великі прихильники Москви, а противники українських панів-автономістів. Вони знали одно: ненависть до Польщі, а не думали, яка то болюча тая любов Москви. Крім того Трубецький привів своє військо, воєвода Ромодановський також, прийшов і московський сторонник Безпалий з козаками, отже автономісти не мали що й починати свойої справи. Трубецький спокійно міг прочитати статі, приготовлені Московським урядом, в котрих касувалися останки української автономії. Простий народ, замість рівних прав, через які він так боявся пристати на Гадяцькі умови, не достав собі ніяких прав і мусів тепер давати підводи і приймати на постій московське військо по-всяк-час, коли тільки скаже Москва; до того, він не мав вже права по своїй волі викурювати напитки, бо Московський уряд брався позаводити скрізь по Україні свої „кабаки” (шиньки) із своєю горілкою. Не до смаку сі постанови були а-ні старшині, а-ні козакам, а-ні посполитим, та мусіли на все пристати і підписати ті умови, бо з воєводами московськими було чимале військо. Зле тоді діялося навкруги: старшина українська розбилася на дрібні партії; кожна партія, за-для своєї користі, піддержувала свого ватажка; ватажки сварилися по-між себе; суперечки сі ще дужче розпалювали московські воєводи. Прості ж люде, не розуміючи свого добра, самі не знали, чого держатись, чого доходити. Кругом панувало безладдя і у-край нівечило усе. Те, що міг би зробити розумний та міцний духом безсторонній чоловік на посаді гетьманській, тепер було нікому робити - на той час чоловіка такого не було. Адже ж не Хмельниченкові молодому, запальному, надто недоумкові, хворому на чорну болість, було керувати під ту тяжку годину?

Тим часом Польща не хотіла так скоро позбутися України, і вона знов розпочала війну з Москвою. Князь Шереметьєв, з наказу Царя, рушив з Київа на Волинь проти Поляків, а на поміч йому, иншими шляхами, йшов із козацьким військом Гетьман Хмельниченко. 7-го вересня (сентября) 1660 року, коло містечка Слободищ, польське військо, у котрому був колишній Гетьман український, а тепер Київський воєвода Виговський, напало на козаків. По-між козацькою старшиною були на той час безперестанні сварки. Одні, більш освічені люде, не-вдоволені останньою Переяславською умовою і московськими воєводами, схилялися до того, щоб поєднатися з Польщею і не хотіли воювати з Поляками, другі - найбільш такі, що повиходили з простих козаків, - ненавиділи Поляків і радніщі були як-не-як помагати хоч Москві, аби не Польщі. Молодий Гетьман, у-перше з роду побачивши бойовище, затурканий старшиною, не тямлячи кого слухати, чого держатись, схопився за голову та тільки вигукував: „Боже мій, Господи мій! Визволи мене тільки з сього пекла, не дай міні пропасти! Не треба міні того гетьманування, - піду у ченці!”

Саме тоді прибув до його гонець від Виговського, котрий вмовляв його відцуратися Москви і піддатись Польщі. А-ні Гетьман, а-ні старшина не знали ще, хто кого переможе: чи Поляки, чи Шереметьєв. Тим-то вони не хотіли разом поривати із воєводою, і послали до його посланця Мороза із звісткою, що Поляки напали на козаків, і прохали воєводу, щоб він хутчій ішов до містечка Пятки на підмогу; а до польського табору вирядили полковника Петра Дорошенка із двома товаришами умовлятись про згоду. 14-го жовтня (октября) Шереметьєв рушив на підмогу Хмельниченкові, але тут напали на нього Поляки і Татари і під Чудновим у-прах потрощили московське військо. Самого Шереметьєва схопили і, закувавши у кайдани, випровадили у Крим, де він 22 роки пробув у неволі; останні недобитки московського війська мусіли скласти зброю і корогви до ніг переможцям, і їх випровадили аж за московську границю. Як почули козаки, що сталося із московським військом, зараз пристали до Поляків.