Історія України-Русі, Том 3. Частина 2

Гладкий Кошовим

І справді, на Покрову 1827 року Незамаївський ні за-що не захотів оставатись Кошовим на далі, і довелося вибірати нового. На раді якийсь Улас із райї виступив із такою промовою: „Годі вже Запорожцям верховодити! Багато вже вони становили Кошових, - гайда, поставимо і ми, мужики, свого, от хочби й кума мого, Платнірівського Курінного отамана Йосипа Гладкого!” Райя перемогла на раді, і Гладкого обрано було Кошовим. Він зараз завів нові порядки. Щоб йому не заважали старі Запорожці, котрі були иньших думок, він зараз поназначав курінними отаманами молодих козаків. Старі Запорожці, як от і Василь Незамаївський, не мали охоти тікати з Туреччини, де жилося усім доволі добре, але райя - ті, що не дуже давно покинули свій рідний край, - не могли так скоро забути його і призвичаїтись до нового життя; вони поквапились на те, що усі їх провини забудуть та ще й обіцяють їм усякі вільготи, то й заманулося їм як найскоріще вернутись у свій край. З таких був і сам Гладкий. Син бідного козака з Полтавської губернії, Золотоношського повіту, з села Мельників, де батько його Михайло був сільським головою, Йосип оженився рано і, маючи вже четверо дітей, загуляв, покинув жінку і діти і пішов чумакувати. Але скоро ми бачимо його бондарем у Одесі; звідтіль він через щось мусів був тікати до Керчі, а далі ще кудись, аж поки не опинився за Дунаєм. Тут пощастило йому; його обрали у-перед Курінним, а далі й Кошовим отаманом.