Історія України-Русі, Том 3. Частина 2

Еміґрация

Добробут селянського люду і на Україні, і в Галичині, що-року ставав гірший; людей більшає, землі стає дуже мало, заробітків нема, нема де роздобути, чого треба, а через те люде мусіли шукати собі кращого життя і виселятись з своєї батьківщини. Раніще почали переселятися над Чорне море, на Кубань, у Таврію та на Кавказ; а як тут стало повно, то подалися до Оренбурської губернії, у Сібір, Барнаульську землю (царські землі у Томській губернії), на Амур та в Усурійський край. Сі місцевости найбільш оселені Українцями, надто з Правобічної України; Лівобічні і Галичане - ті шукають собі притулку в Америці: там їх налічують вже більш як пів міліона. Вони мають там великі колонії (осади) свої у Сполучених Штатах, в Канаді та Бразілії. Окрім хліборобства, вони найбільш роблять по шахтах. Духовий розвиток їх іде все вперед: вони вже впорядкували у себе видання українських часописів (газет), засновують книгозбірні, читальні і на далекому Заході не забувають ні своїх звичаїв, ні рідної мови і з-за Окіяну пильно слідкують за тим, що діється в свойому рідному краї. Запобігають лихови спілки, (артелі), котрі невсипучо організує Микола Левицький. Та останніми літами еміґрация наша з Галичини слабне, а то тому, що в Галичині стає нашим людям дещо лекше дихати. Селяне розкупили та поділили між себе багато маєтків панських, перестали пити, позичають гроші в своїх інституциях, а не в жидів на лихву і закладають всілякі спілки. Там є тепер велике товариство асекурацийне (страхове) „Дністер” у Львові, що має кілька міліонів маєтку, є український земельний Банк, що випускає свої власні папері, котрі йдуть в світ як гроші, є велика позичкова каса в Перемишли і багато, багато иньших таких товариств скрізь по містах та селах в цілій Галичині. Крім того є товариство господарське, яке дбає, щоб селянин краще господарював та лучше продавав товар і збіжє, є молочарські спілки, є початки свого власного промислу. Багато коло того всього заслужилася львівська „Просвіта”, яка видала сотки книжок, заложила тисячі читалень, та урядила багато віч по всім краю. Два роки тому скликала вона перший економічний конгрес т. є. великий учений з'їзд до Львова, а того самого року відбулася перша українська вистава в Стрию, де галицькі Українці мали нагоду похвалитися тим, що доси для власного свого добра і розвитку зробили.

Школамиж журиться Товариство педагогічне і товариство „Наша школа” у Львові. Вони удержують кілька приватних, себто не урядових а народних гімназий, як ось в Рогатині та Яворові, кілька семинарий, в котрих вчиться молодіж на народних учителів та багато всіляких иньших шкіл. В однім 1910 році видано на тії школи пів міліона корон, зібраних дрібними датками від українських урядників, професорів, попів, та від селян, котрі що раз більше та краще розуміють вагу рідної школи. Доказом того селянин Телевяк, що ціле своє добро дав на українські гімназиї. Крім того закладають Українці бурси, себто такі великі доми, де молодіж шкільна може дешево, або й даром проживати, щоб ходити до шкіл. Декотрі з таких бурс, як ось бурса товариства Педагогічного у Львові, дає захист кількасот ученикам.

По всіх більших містах Галичини та на Буковині побудовано народні доми, в котрих містяться українські товариства і в котрих є салі на вітчити, віча, збори, на забави та на вистави українського львівського театру, що їздить з місця на місце, розбуджуючи любов до народньої штуки.

Коли мова про театр, то згадаймо також і те, що у Львові і в Чернівцях є висші школи музичні імени Миколи Лисенка, де плекають українську музику. Закладають також у Львові висшу школу торговельну (українську), а в Перемишлї є вже здавна висший інститут, в котрім кількасот дівчат виховується на образованих і сьвідомих жінок-Українок. Крім тих приватних шкіл є також 5 державних ґімназий з українською викладовою мовою, є кілька катедр українських на львівськім університеті та багато народних шкіл, де вчать дітий своєю рідною, українською мовою.

Того всього добився народ своєю власною працею, власними жертвами а при помочи своїх послів до сойму і до парляменту у Відні. Українських послів в австрійськім парляменті є тепер 28 і вони заступають перед урядом і державою український народ, домагаючися для нього рівних прав з другими народами Австриї.

Тепер іде борба о власний український університет у Львові, себто о найвисшу школу для тої півторатисячі студентів, що мусять вчитися по чужих університетах. Багато єще належиться українському народови в Австриї, але то, що він там досі добув, ставить його в ряди висококультурних народів і дає запоруку славної будучности. А запорука тим безпечнійша, що народна робота опирається в Галичині не на одиницях, а на широких народних масах, котрі згуртовано в читальнях, касах, спілках, а останніми часами також в „Січах” і „Соколах”, т. є. товариствах гімнастичних і пожарних.