Історія України-Русі, Том 3. Частина 2

Київська Академія

Головним вогнищем осьвіти була Київська Академія. Вона за Гетьмана Мазепи відродилася і до половини XVIII віка була головною школою не тільки для духовного, але й для світського громадяньства, школою „всьому суспільству нашому благопотребною, де сини малоросийські в науках свобідних мають наставленіє”. На взір київської Академії засновувано школи в Чернигові, Переяславі, Харкові і по иньших містах, навіть в далекій Московщині.

Великим оборонцем київської Академії був митрополит Рафаїл Заборовський, котрий побудував нові будинки, церкви і бурси. Між учителями бачимо там тоді Довгалевського, Юрия Кониського, Михайла Козачинського, а між учениками, пізнійшого славного українського фільозофа Григория Сковороду й росийського письменника Ломоносова. Учеників бувало до 2.000.

Але всеж таки була се школа, де головно вчили богословських наук, тому й хотіли світлійші Українці заложити світський університет, на взір заграничних, в Батурині, тільки Москва не дала на се дозволу. Такий університет що йно пізнійше створено в Харкові заходом Українців, та вже без українського характеру.

Київська Академія стала у великій пригоді Московській державі; з неї вийшли такі діячі і письменники, як Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Георгій Кониський та инші; всі вони залишили після себе коштовні твори і мали чималий вплив на тогочасні події.

Спутане цензурою українське письменьство не могло свобідно розвиватися. Тільки такий „Синопсіс” міг свобідно розходитися, а книжки справді гідні, надихані почуттям правдивої любови вітчини мусіли скриватися в рукописях. Не одна з них так і минулася. З цікавих письменників знаємо: Генерального підскарбія Якова Андрійовича Маркевича. Зоставив після себе записки - він записував що-дня усякі події од року 1716 до 1767; Генерального хорунжия Миколу Даниловича Ханенка, правнука Правобічного Гетьмана Михайла Ханенка, залишив нам: 1. „Діаріуш або Журнал, щоденна Записка случающихся при дворі Гетьмана оказій і церемоній” і 2. „Дневник Генерального хорунжого Миколи Ханенка з 1719 по 1723 р. і з 1727 по 1753 р. Окрім того, Бунчуковий товариш Петро Симоновський написав „Коротке описаніє о козацьком Малоросійськом народі”.

Любов до України та ненависть до єї ворогів і гнобитєлів будила „Істория Русів”, котру приписувано Кониському, а котра була властиво твором Григория Полетики, українського депутата з 1767 року.

З XVIII віку маємо дуже цікаві твори драматичні, що причинилися немало до відродження нашої літератури. Такі драми як „Милость Божія Украйну отъ неудобъ ношмыхъ обидъ лядскихъ черезъ Богдана Зъновія Хмельницкого свободившая” (написана 1728) будили спомини давної слави і зачіпали сучасні живі справи. Драма Георгія Кониського „Воскресеніе мертывхъ”, застановлялася над положенням селян підданих, а інтермедії т. є. побутові комічні сценки, писані живою мовою, виводили живих людий, своїх і чужих.